Постанова № 66268406, 27.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2017 р. Справа№ 910/6677/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Майданевича А.Г.

За участю представників:

Від стягувача: Дерій А.С.- представник;

Від боржника: Дячок І.О.- представник; Павленко І.В.-директор;

Від ВДВС: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Приватна фірма "Бронт"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2017

у справі № 910/6677/13 (суддя Усатенко І.В.)

За скаргою Приватного підприємства "Приватна фірма "Бронт"

на бездіяльність Державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві

За позовом Національного об'єднання по племінній справі у тваринництві "Укрплемоб'єднання"

до Приватної фірми "Бронт"

про стягнення 88 143,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Національне об'єднання по племінній справі у тваринництві "Укрплемоб'єднання" до Приватної фірми "Бронт" про стягнення 88 143,50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 04.06.2013 позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Приватної фірми "Бронт" на користь Національного об'єднання по племінній справі у тваринницві "Укрплемоб'єднання" 88 143,60 грн. заборгованості зі сплати орендної плати та 1 762,86 грн. витрат по сплаті судового збору.

21.06.2013 на виконання рішення № 910/6677/13 від 04.06.2013 було видано наказ.

31.08.2016 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватної фірми "Бронт" надійшла скарга від 29.08.2016 на бездіяльність начальника Голосіївського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві, бездіяльність державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Ухвалою суду від 30.01.2017 замінено найменування боржника - Приватна фірма "Бронт" на Приватне підприємство "Приватна фірма "Бронт".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2014 скаргу Приватного підприємства "Приватна фірма "Бронт" на бездіяльність державного виконавця відхилено.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Приватне підприємство "Приватна фірма "Бронт" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2017 про відмову в задоволенні скарги та прийняти нову, якою зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винести постанову про закриття ВП №39098694 і скасувати арешт та розшук майна Приватного підприємства "Приватна фірма "Бронт".

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Приватна фірма "Бронт" у справі № 910/6677/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Майданевича А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2017 поновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 27.04.2017.

27.04.2017 в судовому засіданні представник стягувача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, ухвалу суду першої інстанції від 10.03.2017 про відхилення скарги Приватного підприємства "Приватна фірма "Бронт" залишити без змін.

В судовому засіданні 27.04.2017 представник боржника надав свої пояснення по справі, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції від 10.03.2017 скасувати.

В судове засідання, призначене на 27.04.2017, повноважні представники ВДВС не з'явилися.

Відповідно до частини 2 статті 121-2 Господарського процесуального кодексу Україи неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарг.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представників ВДВС, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Згідно зі ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 04.06.2013 був виданий наказ Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 21.06.2013 про примусове стягнення з Приватної фірми "Бронт" на користь Національного об'єднання по племінній справі у тваринництві "Укрплемоб'єднання" 88 143,60 грн. - заборгованості зі сплати орендної плати, 1762,86 грн. - витрат по сплаті судового збору терміном для пред'явлення до виконання до 21.06.2014.

Вказаний наказ був пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.

З наявної в матеріалах справи роздруківки з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, вбачається, що виконавче провадження № 39098694 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 21.06.2013 було відкрите за заявою стягувача 29.07.2013.

Наказ Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 21.06.2013 в строк наданий державним виконавцем на добровільне виконання боржником в добровільному порядку виконаний не був.

В зв'язку з чим було розпочате примусове виконання наказу, і 19.11.2013 були винесені відповідні постанови про арешт коштів боржника та про звернення стягнення на майно.

14.02.2014 було винесено постанову про розшук майна боржника та постанову про зупинення виконавчого провадження.

Оскільки майно боржника не було розшукано протягом року з дня оголошення його в розшук, 12.03.2015 виконавче провадження № 39098694 було поновлено, також 12.03.2015 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві у відповідності до пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".

В постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві від 12.03.2015 по виконавчому провадженню № 39098694 державним виконавцем було постановлено виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 21.06.2013 повернути стягувачеві, копію постанови направити стягувачу.

Як свідчать матеріали скарги, боржник 19.08.2016 та 29.08.2016 звертався до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ територіального управління юстиції у місті Києві із заявами, в яких просив скасувати постанови про арешти коштів та майна боржника від 19.11.2013 та постанову про розшук майна боржника від 14.02.2014 та оформити постанову про завершення (закриття) виконавчого провадження № 39098694, оскільки стягувач не скористався своїм правом на повторне пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 21.06.2013 до виконання.

Листом від 09.09.2016 вх. № 11907 боржник звертався до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ територіального управління юстиції у місті Києві із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП № 39098694.

Листом вих. № 32594 від 05.10.2016 Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ територіального управління юстиції у місті Києві повідомляв боржника, що не в змозі надати на ознайомлення матеріали виконавчого провадження ВП № 39098694, оскільки в архіві відділу відсутні матеріали виконавчого провадження ВП № 39098694. В цьому ж листі орган ВДВС повідомляє скаржника, що за його заявою матеріали виконавчого провадження будуть відновлені.

05.10.2016 Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ територіального управління юстиції у місті Києві було складено акт втрати виконавчого документа, згідно з яким наказ Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 21.06.2013 було втрачено головним державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Процом В. С.

07.03.2017 стягувачу було видано довідку про втрату виконавчого документа, затверджену В.О. начальника Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, згідно якої наказ № 910/6677/13 від 21.06.2013 було втрачено.

Доказів із яких би вбачалося, що Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ територіального управління юстиції у місті Києві скасувані постанови про арешти коштів та майна боржника від 19.11.2013 та постанови про розшук майна боржника від 14.02.2014 та оформлення постанови про завершення (закриття) виконавчого провадження № 39098694, оскільки стягувач не скористався своїм правом на повторне пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 21.06.2013 до виконання, за заявами скаржника від 19.08.2016 та/або 29.08.2016 матеріали скарги не містять.

Заявник у скарзі від 29.08.2016 на бездіяльність державного виконавця просив суд згідно частини 2 статті 83 та частини 3 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" зобов'язати посадових осіб Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ територіального управління юстиції у місті Києві - начальника Голосіївського РВДВС ГТУЮ у м. Києві Ярушевську Ірину Ігорівну та державного виконавця Кравчук Аллу Сергіївну винести відповідну постанову, про закінчення виконавчого провадження ВП № 39098694, якою також припинити арешт та розшук майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення, зняти арешт з майна боржника та припинити розшук майна боржника

06.10.2016 скаржником було подано пояснення в яких він змінив свої вимоги і просив:

визнати виконавче провадження ВП №39098694 закінченим (закритим).

Суд звертає увагу скаржника, що вимога про визнання виконавчого провадження таким, що має бути закінчено, не являється оскарженням рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби в розумінні статті 121-2 ГПК України, а тому не підлягає задоволенню при розгляді скарги на рішення, дії, бездіяльність державної виконавчої служби.

Проте звертаючись з вимогою про зобов'язання державних виконавців винести постанову про закінчення виконавчого провадження скаржник не конкретизував, які саме інші заходи примусового виконання рішення мають бути припинені вказаною постановою.

Подана боржником скарга мотивована тим, що стягувач не скористався своїм правом на повторне поновлення виконавчого провадження згідно ч. 2 ст.12. та ч. 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", і такий виконавчий документ не підлягає повторному виконанню після 22.03.2016, у зв'язку із спливом строку протягом якого наказ може бути пред'явлено до виконання. Таким чином, на думку скаржника, виконавче провадження ВП № 39098694 мало бути закінчено, ще 22.03.2016 та наразі має бути закінчено (закрито), а бездіяльність Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві щодо закінчення (закриття) виконавчого провадження ВП № 39098694 є протиправною.

Відповідно до статті 121 - 2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно із пунктом 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на той момент) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Згідно із ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження наказ господарського суду може бути пред'явлений до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. При цьому, вказаний строк встановлюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Статтею 23 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, наказ Господарського суду міста Києва № 910/6677/13 від 21.06.2013 вперше був пред'явлений до виконання в межах строку визначеного статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження".

В подальшому виконавче провадження ВП № 39098694, було зупинене згідно пункту 4 частини 1 статті 38 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з винесенням постанови про розшук майна боржника.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 38 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження може бути зупинене у разі оголошення розшуку боржника - фізичної особи, транспортних засобів боржника або розшуку дитини.

Згідно із частинами 4 та 5 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії не провадяться, протягом строку, на який виконавче провадження зупинено. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів щодо розшуку боржника (його майна) або перевірки його майнового стану. Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець протягом трьох днів з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або за заявою стягувача. Копії постанови надсилаються сторонам у триденний строк.

12.03.2015 постановою виконавче провадження ВП № 39098694 було поновлено, та того ж дня державним виконавцем було винесена постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки майно боржника не розшукано протягом року з дня оголошення його в розшук.

Пунктом 7 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа) визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Відповідно до частини 4 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 31 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Проте, після винесення державним виконавцем 12.03.2015 постанов про поновлення виконавчого провадження та про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню № 39098694, копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та оригінал наказу та копія постанови про про поновлення виконавчого провадження у триденний строк не були направлені стягувану як того вимагає законодавство.

Крім того, слід зазначити, що на момент розгляду скарги судом, постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві по ВП № 39098694 була чинною, і в судовому порядку не скасовувалася.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону (1); повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону (2); повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону (3).

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до частини 1 та 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (ст. 48 ЗУ "Про виконавче провадження").

Згідно із ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" внормовано, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1 - 6, 8, 9, 11 - 13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Таким чином винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу є формою завершення виконавчого провадження, і відповідно виконавче провадження ВП № 39098694 після винесення постанови про поверненя виконавчого документу стягувачеві від 12.03.2015 є завершеним. А відтак у державного виконавця відсутні підстави визначені законом, для винесення будь - яких постанов по завершеному виконавчому провадженню ВП № 39098694.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. У разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред'явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв'язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Завершення виконавчого провадження у порядку пункта 7 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачає зняття арешту та скасування інших заходів примусового виконання, оскільки борг боржником не погашено, виконавчий збір не сплачено.

Постанова №39098694 є чинною, та підлягає виконанню.

Заявник просив визнати виконавче провадження ВП №39098694 як таке, що мало б бути закінченим ще 22.03.2016 та наразі має бути закінчено (закрито).

Закон України "Про виконавче провадження" не передбачає закриття виконавчого провадження, таким чином скарга саме про закриття виконавчого провадження є також необгрунтоуавною нормами діючого законодавства.

Крім того, Закон України "Про виконавче провадження" не містить жодних положень із яких би вбачалося, що державний виконавець при завершенні виконавчого провадження в порядку визначеному ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" зобов'язаний, після спливу строків, встановлених статтями 22, 23 цього Закону для повторного пред'явлення повернутого виконавчого документу до виконання, винести постанову про закінчення (закриття) виконавчого провадження, припинити чинність арешту, розшуку майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення.

Таким чином, твердження скаржника, що державний виконавець зобов'язаний був відповідно до ч. 1 ст. 30, п. 6 та п. 13, ч. 1 та ч. 3 ст. 49, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" закінчити (закрити) виконавче провадження, про що винести відповідну постанову, оскільки стягувач не скористався своїм правом на повторне поновлення виконавчого провадження згідно ч. 2 ст. 12 та ч. 5 ст. 47 вказаного закону, не відповідає положенням закону на які посилається скаржник, оскільки стягувач був позбавлений права на повторне поновлення виконавчого провадження, таким чином не міг їм скористатись.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України унормовано. що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому ЗУ "Про виконавче провадження".

Скаржником не надано жодних обґрунтованих доводів, що дії державного виконавця вчинені ним в рамках виконавчого провадження ВП № 39098694 суперечили вимогам закону, як і не доведено, що державним виконавцем в рамках виконавчого провадження ВП № 39098694 не були проведені обов'язкові згідно Закону України "Про виконавче провадження" дії, зокрема щодо скасування чинності арешту, тощо.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що начальник відділу Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, в даному випадку мав право своєю постановою зобов'язати державного виконавця вчинити (провести) інші виконавчі дії, ніж ті що вже бути проведені, на підставі вказаної норми, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 10.03.2017 у даній справі прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в ухвалі, дійсним обставинам справи, тому ухвала є законною та обґрунтованою. Підстав для скасування вказаної ухвали та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Приватна фірма "Бронт" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2017 по справі № 910/6677/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/6677/13 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

А.Г. Майданевич