Рішення № 66266797, 18.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2017Справа №910/2747/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю"Сучасний дім 1"

про стягнення заборгованості 372 968,48 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Кирищук В.П. - за довіреністю № 91/2016/10/1719 від 17.10.2016 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасний дім 1» про стягнення 372 968,48 грн., а саме 341 325,11 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 21943,34 грн. пені, 2236,41 грн. процентів річних та 7463,62 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 3415500 про постачання електричної енергії від 22.04.2004 року в частині своєчасної та повної оплати за поставлену активну електричну енергію, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаному розмірі, за наявності якої позивачем нарахована пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/2747/17 та призначено її розгляд на 22.03.2017 року.

В судовому засідання 22.03.2017 року за клопотанням представника відповідача на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва до 18.04.2017 року.

В судове засідання 22.03.2017 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

В судове засідання 18.04.2017 року з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.

Про день та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою б/н від 22.03.2017 року представника відповідача.

В судовому засіданні 22.03.2017 року представником відповідача подано клопотання б/н від 22.03.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучені судом до матеріалів справи.

18.04.2017 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання б/н від 18.04.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, довідку про надходження коштів за спожиту електричну енергію за договором долучено судом до матеріалів справи.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 18.04.2017 року суд не повідомлено.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 18.04.2017 року сторонами суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 18.04.2017 року до суду не надходило.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 24.02.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

З огляду на вищевикладене, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судових засіданнях 22.03.2017 року та 18.04.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.03.2017 року позовні вимоги не визнав та просив відмовити у позові.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 18.04.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 22 квітня 2004 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (позивач у справі, електропостачальна організація за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасний дім 1» (відповідач у справі, споживач за договором) було укладено Договір про постачання електричної енергії № 3415500 (далі - Договір), відповідно до умов якого електропостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію відповідно до умов цього Договору, а споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії та в разі зміни піклуються у пресі, виконує інші умови, визначені Договором та додатками до нього, які є невід'ємною частиною.

За умовами п. 2.1 розділу 2 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати споживачу електроенергію як різновид товарної продукції: в межах дозволеної до використання потужності, згідно з величинами постачання електроенергії (Додатки № 1 3.1) за умови своєчасної оплат використаної електроенергії ,виконання споживачем ПКЕЕ, ПУЕ, згідно з категорійністю, гарантованим рівнем надійності схем електропостачання струмоприймачів,

Вказаним обов'язкам кореспондує визначений умовами п.4.1 Договору обов'язок споживача своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки за електричну енергію відповідно до встановлених Договором умов та термінів оплати, а також вносити інші платежі за виконання електропостачальною організацією робіт та надання послуг, пов'язаних з електропостачанням, вартість яких не входить до складу тарифу.

Зокрема, Додатком № 2.2 до Договору сторони погодили «Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживача».

Так, відповідно до п. 1 Додатку 2.2 до Договору розрахунковий період відповідача починається першого числа кожного місяця та закінчується в останній день цього місяця.

Згідно п. 2 Додатку 2.2 до Договору споживач знімає показання розрахункових лічильників 19 числа кожного місяця та надає звіт з урахуванням фактичного та прогнозованого до кінця поточного місяця розрахункового періоду обсягу споживання.

Відповідно до п.6 Додатку № 2.2 до Договору за даними звіту про використану електричну енергію та з урахуванням розрахункової величини втрат згідно з додатком «Розрахунок величини втрат» визначається обсяг фактично спожитої активної електроенергії і реактивної та генерованої реактивної електроенергії. Цей обсяг Сторони фіксують в Акті про приймання - передавання товарної продукції, Акті надання послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії, по два примірники яких Постачальник надає Споживачу. Останній має повернути погодженими по одному примірнику зазначених документів в наступному розрахунковому періоді.

Пунктом 13 Додатку 2.2 передбачено, що протягом розрахункового періоду здійснює повну оплату вартості активної електричної енергії за фактичним та прогнозованими до кінця поточного розрахункового періоду показаннями розрахункових засобів обліку. Постачальник надає споживачу рахунок на повний обсяг активної електричної енергії, який підлягає оплаті.

При цьому за умовами п. 18 Додатку № 2.2 до Договору споживач самостійно здійснює остаточний розрахунок за активну електричну енергію шляхом оплат різниці між вартістю обсягу електричної енергії, фактично спожитої протягом розрахункового періоду, та сумою коштів, сплачених відповідно до п. 13 цього Додатка, оплату за перетікання реактивної енергії, оплату за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплату нарахувань за актами порушень та оплату інших нарахувань згідно з умовами цього Договору до останнього робочого дня включно поточного розрахункового періоду.

Розрахунки споживач здійснює за тарифами, які діяли в розрахунковому періоді.

Оплату електричної енергії споживач проводить виключного грошовими коштами (п.20 Додатку № 2.2 до Договору).

Як вбачається з п.5 Додатку 2.2 до Договору, щомісяця 20 числа споживач зобов'язується направляти уповноваженого представника до електропостачальної організації для надання звіту про спожиту активну і реактивну та генеровану реактивну електроенергію про результати вимірів активної потужності за встановленою формулою (Додатки «Звіт про використану електроенергію», «Звіт про результати вимірів активної потужності»). Крім цього споживач надає підписані акти про приймання-передачу товарної продукції, акт надання послуги компенсації перетікання реактивної електроенергії та звіряння розрахунків за попередні періоди.

За даними звіту про використану електроенергію та з урахуванням розрахункової величин втрати згідно з додатком «Розрахунок втрат» визначається обсяг фактично спожитої активної та реактивної і генерованої реактивної електроенергії, який сторони фіксують в «Акті про приймання - передачу товарної продукції» тощо, два примірники якого електропостачальна організація надає споживачу. Останній має повернути погоджений один примірник в наступному розрахунковому періоді.

Як свідчать матеріали справи, у відповідності до умов Додатку № 2.2 до Договору відповідачем були подані звіти (акти) про використану електроенергію житлових будинків по ТОВ «Сучасний дім 1» за адресою: вул. Маршала Тимошенка, 21 м. Київ за період січень - грудень 2016 р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивачем зазначається в позовній заяві, що на виконання умов вищезазначеного Договору та Додатку 2.2 за період січень - грудень 2016 року включно позивачем здійснене постачання активної електроенергії споживачеві на загальну суму 739 623,60 грн., в оплату якої позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем активної електроенергії за вказаними рахунками відповідачем суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання активної електроенергії, доказів опротестування даних, зазначених в рахунках за період січень - грудень 2016 року до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ «Київенерго» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання активної електроенергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито активну електроенергію без будь - яких зауважень.

Так, до матеріалів справи позивачем на підтвердження обсягів та строків споживання відповідачем активної електроенергії надані: копії актів прийняття - передавання товарної продукції (про відвантажену активну електроенергію) за січень 2016 року № 3415500/1/1 від 31.01.2016 року, за лютий 2016 року № 3415500/2/1 від 29.02.2016 року, за березень 2016 року № 3415500/3/1 від 31.03.2016 року, за квітень 2016 року № 3415500/4/1 від 30.04.2016 року, за травень 2016 року № 3415500/5/1 від 31.05.2016 року, за червень 2016 року № 3415500/6/1 від 30.06.2016 року, за липень 2016 року № 3415500/7/1 від 31.07.2016 року, за серпень 2016 року № 3415500/8/1 від 31.08.2016 року, за вересень 2016 року № 3415500/9/1 від 30.09.2016 року, за жовтень 2016 року № 3415500/10/1 від 31.10.2016 року, за листопад 12016 року № 3415500/11/1 від 30.11.2016 року, за грудень 2016 року № 3415500/12/1 від 31.12.2016 року відповідно.

Окрім цього, згідно наданого позивачем розрахунку станом на 01.01.2016 року за відповідачем обліковувалась непогашена заборгованість в сумі 59 007,38 грн. за попередній період.

Також до позову додані виписані позивачем на підставі вищенаведених актів рахунки-розшифровки та рахунки на сплату, а також у позові та розрахунку позовних вимог наведено відомості про часткове надходження коштів за спожиту активну електричну енергію в сумі 457 305,87 грн., які зараховані позивачем в рахунок оплати активної електроенергії за період грудень 2015 року - вересень 2016 року.

Будь - які заперечення з боку відповідача як споживача за Договором щодо порядку зарахування позивачем сплачених сум в матеріалах справи відсутні.

Отже, відповідно до наданої позивачем довідки про надходження коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний дім 1» за спожиту від ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» активну електроенергію загальна сума заборгованості відповідача станом на 01.01.2017 року становила 341 325,11 грн.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості спожитої в січні - грудні 2016 року активної електроенергії відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальному розмірі 341 325,11 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того, суд зазначає, що відносини між постачальником та споживачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» та Законом України «Про електроенергетику», відповідно до ст. 1 якого енергією є електрична енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно - правових документів та договору про постачання енергії.

Згідно з п. 5.1 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без дозволу не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються Законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

Частинами першою і другою статті 275 передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зокрема, Додатком № 2.2 до Договору сторони погодили «Порядок розрахунків за електроенергію».

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Також суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Судом встановлено згідно наданої позивачем довідки від 18.04.2017 року про надходження коштів від ТОВ «Сучасний дім 1» за спожиту від ПАТ «Київенерго» активну електроенергію, що відповідачем після порушення провадження у справі № 910/2747/17 ухвалою від 24.02.2017 було перераховано позивачеві 28.02.2017 року грошові кошти в сумі 6400,00 грн. із зазначенням призначення платежу «часткова оплата за активну електроенергію за жовтень 2016 року згідно договору № 3415500 від 22.04.04 р…», які не були враховані позивачем при зверненні до суду та при здійсненні розрахунку розміру заборгованості відповідача за Договором.

Пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У відповідності до приписів п. 4.4 Постанови № 18 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також строки (дати) та розміри проведеного відповідачем часткового розрахунку за Договором, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення 6 400,00 грн. основної заборгованості на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір у вказаній частині припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставивши споживачу (відповідачу) активну електричну енергію згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не оплатив вартість активної електричної енергії в повному обсязі та має перед позивачем залишок заборгованості з оплати останньої в сумі 334 925,11 грн.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 3415500 про постачання електричної енергії від 22.04.2004 року та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 334 925,11 грн. основного боргу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у вказаній сумі.

Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату поставленої позивачем активної електричної енергії належним чином не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

У відповідності до п. 5.1 Договору за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію та інших платежів споживач сплачує електропостачальній організації пеню в розмірі 0,78% за кожний день прострочення платежів ,але не більше розміру, встановленого чинним законодавством. Сума пені визначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови №14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки відповідачем прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з оплати спожитої активної електричної енергії в строки, які були обумовлені умовами спірного Договору, не виконані, останньому позивачем нараховано пеню в сумі 21 943,34 грн. за період з 04.02.2016 року по 31.01.2017 року, яку позивач просив суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві згідно наданого розрахунку.

Окрім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем здійснено нарахування за Договором процентів річних в сумі 2 236,41 грн. за період з 04.02.2016 року по 31.01.2017 року, а також втрат від інфляції в сумі 7 463,62 грн. за період з 04.02.2016 року по 31.01.2017 року.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 1.9 Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Таким чином, при розрахунку розміру пені, інфляційних нарахувань та процентів річних слід виключати день фактичної оплати із розрахунку періоду прострочення.

Відповідно до частини 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з частиною 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

За висновками суду, день фактичної сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру пені, процентів річних та інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, нарахування здійснюється за весь день (24 години) прострочення, а здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. День фактичної оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

При цьому як встановлено судом за результатами перевірки наданого позивачем розрахунку пені, процентів річних та втрат від інфляції, при здійсненні вказаного розрахунку позивачем включено до періоду нарахування дати погашення заборгованості відповідачем.

Отже, враховуючи вищевикладене, розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду нарахування, не включаючи дати сплати боргу відповідачем, становить 21 438,30 грн. пені, 2 196,88 грн. процентів річних та 6 583,71 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну оплату спожитої відповідачем за Договором активної електричної енергії підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 21 438,30 грн. пені, 2 196,88 грн. процентів річних та 6 583,71 грн. втрат від інфляції.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявленого позивачем в позовній заяві клопотання про повернення ПАТ «Київенерго» зайво сплаченого судового збору в сумі 174,44 грн. суд зазначає, що частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З 01 листопада 2011 року Законом України "Про судовий збір" визначаються правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено станом на 01.01.2017 року прожитковий мінімуму для працездатних осіб у розмірі з 1 січня - 1600 грн.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зокрема, згідно з п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", ст. 55 ГПК України передбачає визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Як вбачається зі змісту поданої позовної заяви № 94/11/394 від 06.02.2017 року, предметом даного позову є стягнення з відповідача заборгованості в сумі 372 968,48 грн., отже, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, сума судового збору має становити 5 594,53 грн.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду платіжними дорученнями № 2116588604 від 11.08.2016 року на суму 3012,97 грн., № 2116699310 від 24.11.2016 р. на суму 1922,47 грн., № 2116778255 від 02.02.2017 року на суму 222,00 грн., № 2116778208 від 02.02.2017 року на суму 222,22 грн., № 2116778193 від 02.02.2017 року на суму 222,00 грн. сплачено всього 5601,44 грн. судового збору, отже переплата складає 6,91 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом тощо.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання позивача та повернути ПАТ «Київенерго» з Державного бюджету України надлишково сплачену суму судового збору в розмірі 6,91 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України «Про судовий збір», ст. 32, 33, 49, 75, п.1-1 ч. 1 ст. 80, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 6 400,00 грн. основного боргу припинити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасний дім 1" (04210, м.Київ, вул. Тимошенка, 29Б, код 32772220) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (пл. І.Франка, 5, м. Київ, 01001, код 00131305)

- на р/р зі спеціальним режимом використання 26038301201 у ГУ ВАТ «Ощадбанк» по м. Києву та Київській області, МФО 322669, код 00131305 - 334 925 (триста тридцять чотири тисячі дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 11 коп. - боргу за спожиту активну електроенергію;

- на р/р 26000306201 у ГУ ВАТ «Ощадбанк» по м. Києву та Київській області, МФО 322669, код 00131305 - 21 438 (двадцять одну тисячу чотириста тридцять вісім) грн. 30 коп. - пені, 2196 (дві тисячі дев'яносто шість) грн. 88 коп. - відсотків річних, 6 583 (шість тисяч п'ятсот вісімдесят три) грн. 71 коп. - інфляційних нарахувань та 5 477 (п'ять тисяч чотириста сімдесят сім) грн. 16 коп. - витрат зі сплати судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Повернути з Державного бюджету України на Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (пл. І.Франка, 5, м. Київ, 01001, код 00131305) 6 (шість) грн. 91 коп. - зайво сплаченого судового збору.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 28.04.2017 року.