Рішення № 66266778, 25.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2017Справа №910/2931/17За позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави

в особі 1. Макарівської районної ради

2. Комунального підприємства Макарівської районної ради "Макарівтепломережа"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Екотех"

про стягнення 259 010,14 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури: Батюк І.В. (за посвідченням №042854);

від позивача-1: не з'явились;

від позивача-2: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (надалі - прокурор) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Макарівської районної ради (надалі - позивач-1) та Комунального підприємства Макарівської районної ради "Макарівтепломережа" (надалі - позивач-2) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Екотех" (надалі - відповідач) безпідставно перерахованих коштів в розмірі 259 010,14 грн.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що відповідно до укладених між позивачем-2 та відповідачем Договорів підряду від 15.10.2012р. та від 30.09.2013р., позивачем-2 було перераховано відповідачу грошові кошти за виконання робіт в розмірі 259 010,14 грн. та у зв'язку з тим, що в ході розгляду кримінального провадження №42016111200000037 було встановлено, що фактично роботи за вказаними договорами не виконувалися та вироком Макарівського районного суду Київської області від 22.04.2016р. у справі № 370/575/16-к керівника позивача-2 ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, який набрав законної сили з 23.05.2016р., на думку прокурора, у відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України виник обов'язок повернути вказані грошові кошти.

Відповідач надав для долучення до матеріалів справи письмові заперечення на позовну заяву, відповідно до змісту яких заперечує проти заявлених позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість, оскільки, на думку відповідача, проведена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача-2 за період з 01.09.2011р. по 31.08.2015р. є неповною, а вирок суду ґрунтується на показаннях однієї людини (ОСОБА_3.), якого змусили визнати свою вину, заявником позову не було перевірено факту виконання укладених договорів, а взято до уваги паперові носії позивача-2, в яких не збереглись журнали та інші документи на виконання передбачених ним робіт. Крім того, відповідач зазначає, що прокурор у своєму позові безпідставно посилається на ст. 61 ЦПК України, натомість преюдиційність вироку суду визначена ст. 35 ГПК України, але такий вирок має стосуватися тільки особи, яка визнана винною у скоєнні злочину, натомість відповідача не визнано винним у скоєнні злочину, відтак, за твердженнями відповідача, вказане судове рішення не звільняє прокурора від доказування своїх позовних вимог. Відповідач також, з урахуванням практики Верховного суду України вказав на помилковість застосування до спірних правовідносин норм ст. 1212 ЦК України, а також на дійсність укладених з позивачем-2 правочинів, що встановлено при розгляді справ № 910/24042/15 та №910/19591/15.

Позивачі письмових пояснень до матеріалів справи не подали, явку своїх представників в судові засідання не забезпечили, проте до суду від позивача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 28.03.2017р.

Судове засідання 28.03.2017р. не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2017р. розгляд справи призначено на 11.04.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017р. розгляд справи відкладено до 25.04.2017р.

В судове засідання 25.04.2017р. представники позивачів та відповідача не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване викликом його представника ОСОБА_4 до м. Луцька для участі в слідчих (процесуальних) діях.

Розглянувши клопотання відповідача, судом було відмовлено в його задоволенні, оскільки відповідачем у справі є товариство, а не окремі його представники, в ГПК України передбачена участь через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Оскільки суд відкладав розгляд даної справи для надання можливості відповідачеві скористатися належними йому процесуальними правами, в тому числі на участь в судовому засіданні та надання своїх доводів, міркувань та заперечень щодо заявлених позовних вимог, з огляду на закінчення строку розгляду спору, передбаченого ст. 69 ГПК України, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представників позивачів та відповідача, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 25 квітня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2012р. між позивачем-2 (замовник) та відповідачем (підрядник) укладено Договір підряду б/н (надалі - Договір-1), відповідно до умов якого підрядник зобов'язувався на власний ризик виконати роботу відповідно до умов договору передбачену ст. 2 договору роботу, а замовник зобов'язувався прийняти цю роботу та оплатити її (п. 1.1. Договору-1)

Предметом договору є технічне обслуговування теплових мереж в смт. Макарів, Київської області та с. Калинівка Макарівського району, Київської області згідно акту розмежування (додаток 1) та схеми теплових мереж (додаток 2) (п. 2.1. Договору-1).

Згідно п. 5.1. Договору-1 ціна роботи за договором складає 617 355,00 грн. в опалювальний сезон.

Рахунок на оплату виконаних послуг надається підрядником замовнику у термін 3 календарні дні після закінчення попереднього місяця (п. 6.1. Договору-1).

Послуги оплачуються на протязі дії даного Договору, а саме замовник перераховує кошти підряднику не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання рахунку від підрядника (п. 6.2. Договору-1).

Відповідно до п. 7.1. Договору-1 підрядник зобов'язувався інформувати замовника про хід виконання роботи шляхом ведення журналів ремонтних робіт та журналу обліку робіт за нарядами та розпорядженнями.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 квітня 2013р. та до повного виконання всіх зобов'язань сторонами обумовлених даним договором (п. 11.1. Договору-1).

30.08.2013р. між позивачем-2 (замовник) та відповідачем (підрядник) укладено Договір підряду б/н (надалі - Договір-2), відповідно до умов якого підрядник зобов'язувався на власний ризик виконати роботу відповідно до умов договору передбачену ст. 2 договору роботу, а замовник зобов'язувався прийняти цю роботу та оплатити її (п. 1.1. Договору-2)

Предметом договору є технічне обслуговування теплових мереж в смт. Макарів, Київської області та с. Калинівка Макарівського району, Київської області згідно акту розмежування (додаток 1) та схеми теплових мереж (додаток 2) (п. 2.1. Договору-2).

Згідно п. 5.1. Договору-2 ціна роботи за договором складає 290 000,00 грн. в опалювальний сезон.

Рахунок на оплату виконаних послуг надається підрядником замовнику у термін 3 календарні дні після закінчення попереднього місяця (п. 6.1. Договору-2).

Послуги оплачуються на протязі дії даного Договору, а саме замовник перераховує кошти підряднику не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання рахунку від підрядника (п. 6.2. Договору-2).

Відповідно до п. 7.1. Договору-2 підрядник зобов'язувався інформувати замовника про хід виконання роботи шляхом ведення журналів ремонтних робіт та журналу обліку робіт за нарядами та розпорядженнями.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 квітня 2013р. та до повного виконання всіх зобов'язань сторонами обумовлених даним договором (п. 11.1. Договору-2).

В подальшому, між позивачем-2 та відповідачем були підписані акти здачі-приймання (надання послуг) № 41 від 31.10.2012р. на суму 25 358,82 грн. та № 48 від 30.11.2012р. на суму 75 384,68 грн. (за договором-1), № 30 від 29.10.2013р. на суму 20 000,00 грн., № 40 від 26.11.2013р. на суму 48 333,32 грн., № 51 від 25.12.2013р. на суму 48 333,32 грн. та № 8 від 25.01.2014р. на суму 48 333,32 грн. (за договором-2).

Відповідачем на підставі пунктів 6.1. укладених договорів було виставлено позивачу-2 рахунки на оплату виконаних робіт, а саме № 55 від 31.10.2012р. на суму 25 358,82 грн. та № 65 від 30.11.2012р. на суму 75 384,68 грн. (за договором-1), № 56 від 29.10.2013р. на суму 20 000,00 грн., № 64 від 26.11.2013р. на суму 48 333,32 грн., № 72 від 25.12.2013р. на суму 48 333,32 грн. та № 8 від 25.01.2014р. на суму 48 333,32 грн. (за договором-2).

Позивачем-2 в рахунок оплати виконаних відповідачем робіт було перераховано останньому суму грошових коштів в розмірі 259 010,14 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями платіжних доручень № 311 від 04.12.2012р. на суму 25 358,82 грн., № 334 від 28.12.2012р. на суму 42 384,68 грн., № 27 від 01.02.2013р. на суму 33 000,00 грн., № 53 від 12.03.2013р. на суму 41 600,00 грн., № 159 від 25.11.2013р. на суму 20 000,00 грн., № 181 від 26.12.2013р. на суму 48 333,32 грн. та № 8 від 27.01.2014р. на суму 48 333,32 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, проведеною Києво-Святошинською об'єднаною державною фінансовою інспекцією ревізією фінансово-господарської діяльності позивача-2 за період з 01.09.2011р. по 31.08.2015р., про що складено відповідний акт № 22-23/103 від 29.09.2015р., встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку, позивачем-2 на виконання договорів підряду, було перераховано відповідачу суму грошових коштів в розмірі 259 010,14 грн. (на підставі зазначених вище платіжних доручень), проте зазначені роботи фактично не виконувалися, адже ні відповідачем, ні позивачем-2 не розроблялися первинні документи, які передбачені розділом 7 договорів підряду, а саме журнали ремонтних робіт, журнали обліку робіт, наряди, розпорядження, які підтверджували б хід виконання робіт та бухгалтерські документи, які б підтверджували фактично понесені витрати відповідача за виконані за договорами підряду роботи.

Крім того, ні в актах виконаних робіт, ні в рахунках на оплату послуг за договорами підряду від 15.10.2012 року б/н та від 30.09.2013 року б/н не зазначені будь-які відомості про обсяг виконаних робіт відповідачем, чітке місце їх виконання, що свідчить про фактичне невиконання товариством своїх договірних зобов'язань, а отже безпідставне здійснення перерахування коштів позивачем-2 за вказаними договорами.

Вказані вище обставини також підтвердились при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження №42016111200000037, яке здійснювалося Макарівським відділом Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

Вироком Макарівського районного суду Київської області від 22.04.2016р. у справі № 370/575/16-к керівника позивача-2 ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, який набрав законної сили з 23.05.2016р., у зв'язку з чим, на думку прокурора, у відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України виник обов'язок повернути перераховані позивачем-2 грошові кошти в розмірі 259 010,14 грн. за вказаними договорами підряду.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що проведена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача-2 за період з 01.09.2011р. по 31.08.2015р. є неповною, а вирок суду ґрунтується на показаннях однієї людини (ОСОБА_3.), яку змусили визнати свою вину, тоді як заявником позову не було перевірено фактичного виконання умов договорів підряду. Крім того, відповідач зазначає, що прокурор у своєму позові безпідставно посилається на ст. 61 ЦПК України, натомість преюдиційність вироку суду визначена ст. 35 ГПК України, але такий вирок має стосуватися тільки особи, яка визнана винною у скоєнні злочину, натомість відповідача не визнано винним у скоєнні злочину, відтак, за твердженнями відповідача, вказане судове рішення не звільняє прокурора від доказування своїх позовних вимог. Відповідач також, з урахуванням практики Верховного суду України вказав на помилковість застосування до спірних правовідносин норм ст. 1212 ЦК України, а також на дійсність укладених з позивачем-2 правочинів при розгляді справ № 910/24042/15 та №910/19591/15.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Як передбачено ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З положень ст. ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

За таких обставин, оскільки в позові прокурором зазначено про порушення інтересів держави, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурором з даним позовом до суду в інтересах держави в особі позивачів 1-2, оскільки неотримання відповідних коштів унеможливлює здійснення позивачем-2 функцій з ефективного обслуговування та утримання комунального майна, порушує інтереси територіальної громади, а відтак і економічні інтереси держави та не дає змоги належним чином фінансувати соціально-економічні програми відповідного району.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем-2 та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що вказані правочини за своєю правовою природою є договорами підряду.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як було зазначено вище, позивачем на виконання умов Договорів підряду було перераховано на рахунок відповідача суму вартості робіт в розмірі 259 010,14 грн.

За умовами пунктів 7.1. Договорів підряду відповідач зобов'язувався інформувати позивача-2 про хід виконання роботи шляхом ведення журналів ремонтних робіт та журналу обліку робіт за нарядами та розпорядженнями.

Натомість, проведеною Києво-Святошинською об'єднаною державною фінансовою інспекцією ревізією фінансово-господарської діяльності позивача-2 за період з 01.09.2011р. по 31.08.2015р. було встановлено, що зазначені роботи фактично не виконувалися, адже ні відповідачем, ні позивачем-2 не розроблялися первинні документи, які передбачені розділом 7 договорів підряду, ані акти виконаних робіт, ані рахунки на оплату послуг за договорами підряду не містять будь-яких відомостей про обсяг виконаних робіт відповідачем, чітке місце їх виконання, що свідчить про фактичне невиконання товариством своїх договірних зобов'язань, а отже безпідставне здійснення перерахування коштів позивачем-2 за вказаними договорами.

Не заслуговують на увагу суду посилання відповідача на те, що проведена Києво-Святошинською об'єднаною державною фінансовою інспекцією ревізія фінансово-господарської діяльності позивача-2 за період з 01.09.2011р. по 31.08.2015р. є нерловною, з огляду на ненадання відповідачем належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 32-34 ГПК України зворотного, як і посилання щодо фактичного виконання останнім умов договорів підряду, оскільки таких доказів, передбачених п. 7.1. договорів підряду, суду не надано, в тому числі й станом на час розгляду справи в суді.

Вказані вище обставини (фактичне невиконання робіт відповідачем) також підтвердились при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження №42016111200000037, яке здійснювалося Макарівським відділом Києво-Святошинської місцевої прокуратури, а також встановлені у вироку Макарівського районного суду Київської області від 22.04.2016р. у справі № 370/575/16-к.

При цьому, в акті ревізії № 22-23/103 від 29.09.2015р. та вироку суду від 22.04.2016р. йдеться саме про фактичне невиконання відповідачем робіт за договорами підряду, а посилання відповідача на відповідність підписаних між сторонами договорів актів виконаних робіт нормам ст. ст. 8, 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є безпідставним, оскільки керівника позивача-2 ОСОБА_3, який підписував вказані вище акти здачі-приймання робіт визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, який набрав законної сили з 23.05.2016р.

За змістом ч. 4 ст. 35 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд критично ставиться до посилань прокурора у своїй позовній заяві на ст. 61 ЦПК України, на що звертав увагу відповідач у своїх запереченнях, оскільки господарські спори згідно ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує на підставі Конституції України, ГПК Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відтак застосування процесуального кодексу, яким регламентовано порядок здійснення іншого виду судочинства є недоречним.

При цьому, суд також не приймає доводи відповідача про те, що вирок суду ґрунтується на показаннях однієї людини (ОСОБА_3.), якого змусили визнати свою вину, оскільки згідно ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, вказаний вирок суду набрав законної сили та викладені в ньому обставини не можуть ставитись під сумнів, а такі доводи є нічим іншим як спроба перекрутити дійсні обставини справи на свою користь.

Суд також не приймає посилання відповідача на те, що оскільки його не визнано винним у скоєнні злочину, вказане судове рішення не звільняє прокурора від доказування своїх позовних вимог.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Згідно п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" преюдиційне значення для господарського суду має й вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якщо господарський суд розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У даному випадку у вироку суду від 22.04.2016р. у справі № 370/575/16-к встановлені преюдиційні факти, які не потребують доказування при розгляді даної справи, а саме що роботи за договорами підряду фактично не виконувалися, адже ні відповідачем, ні позивачем-2 не розроблялися первинні документи, які передбачені розділом 7 договорів підряду, ані акти виконаних робіт, ані рахунки на оплату послуг за договорами підряду не містять будь-яких відомостей про обсяг виконаних робіт відповідачем, чітке місце їх виконання, що свідчить про фактичне невиконання товариством своїх договірних зобов'язань, а отже безпідставне здійснення перерахування коштів позивачем-2 за вказаними договорами.

Оскільки керівника позивача-2 ОСОБА_3, який підписував акти здачі-приймання робіт за договорами підряду визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України та вирок суду набрав законної сили з 23.05.2016р., наведене в силу ч. 4 ст. 35 ГПК України є обов'язковими для господарського суду при розгляді даної справи, оскільки даний спір є наслідком дій особи (ОСОБА_3.), щодо якої ухвалений вирок.

За таких обставин, на думку прокурора, у зв'язку з визнанням керівника позивача-2 ОСОБА_3, винним у скоєнні злочинів, грошові кошти внесені позивачем-2 у якості оплати вартості робіт в розмірі 259 010,14 грн. знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави, а тому на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України прокурор просить суд повернути вказані кошти позивачу-2.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 17.06.2014 у справі № 13/096-12).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Судом встановлено, що відповідач набув грошові кошти у якості оплати вартості робіт в розмірі 259 010,14 грн. на відповідній правовій підставі (укладені між позивачем-2 та відповідачем договори підряду) та у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався прокурор як на підставу позовних вимог.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо стягнення вказаних коштів.

З урахуванням викладеного, посилання прокурора на ст. 1212 ЦК України як на підставу повернення грошових коштів у розмірі 259 010,14 грн., як про те слушно зазначив відповідач у своїх запереченнях, є безпідставним.

Разом з тим, нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Норми статті 16 Цивільного Кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12 та згідно норм статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування.

Як встановлено судом вище, правовідносини між сторонами фактично виникли на підставі Договорів підряду.

Відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання умов укладених з позивачем-2 договорів підряду, а їх фактичне невиконання підтверджено в судовому порядку (вирок суду від 22.04.2016р.), а особу (ОСОБА_3.), яка підписувала акти здачі-приймання робіт за вказаними договорами притягнуто до кримінальної відповідальності.

Таким чином, відповідачем в порушення норм ст. ст. 837, 839, 854 Цивільного кодексу України та умов укладених договорів підряду (п. п. 3.4., 4.1. - 4.3., 7.1. договорів) не виконано роботи та безпідставно отримано оплату таких робіт.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом пунктів 8.1. Договорів підряду кожна сторона зобов'язувалась виконувати обов'язки, покладені на неї договором у відповідності до чинного законодавства України та сприяти іншій стороні у виконанні зобов'язань.

Як передбачено ст. 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість робіт, не втручаючись у діяльність підрядника.

Статтею 855 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предмет договору підряду до здачі його замовникові був випадково знищений або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін, підрядник не має права вимагати плати за роботу.

Станом на час розгляду справи в суді відповідачем суму вартості робіт за договорами підряду в розмірі 259 010,14 грн. на рахунок позивача-2 не повернуто.

Щодо посилань відповідача у своїх запереченнях на дійсність укладених з позивачем-2 правочинів, що встановлено при розгляді справ № 910/24042/15 та №910/19591/15, суд відзначає, що відповідачем помилково ототожнюються питання щодо дійсності (недійсності) договору та виконання умов договору.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Тоді як фактичне виконання договору врегульовано нормами зобов'язального права, а його порядок, строки, ціна, тощо, визначено умовами самого договору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/2931/17 позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача-2 підлягає сума основного боргу в розмірі 259 010,14 грн.

Судовий збір в розмірі 3 885,15 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Екотех" (ідентифікаційний код 37027709, адреса: 04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, буд. 10/8) на користь Комунального підприємства Макарівської районної ради "Макарівтепломережа" (ідентифікаційний код 24879244, адреса: 08000, Київська обл., смт. Макарів, вул. Гагаріна, буд. 1) 259 010,14 грн. (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч десять гривень 14 коп.) суми основного боргу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Екотех" (ідентифікаційний код 37027709, адреса: 04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, буд. 10/8) на користь Прокуратури Київської області (ідентифікаційний код 02909996, адреса: 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 27/2) 3 885,15 грн. (три тисячі вісімсот вісімдесят п'ять гривень 15 коп.) судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.04.2017р.

Суддя С.М. Морозов