Рішення № 66266389, 20.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2017Справа № 910/2661/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Білорусь»

до Публічного акціонерного товариства «Чернігівський молокозавод»

про стягнення 119 000,42 грн.

за участю представників:

від позивача: Рижий А.А. - представник за довіреністю б/н від 09.03.2017 р.

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Білорусь» (далі - ТОВ «Білорусь», позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства «Чернігівський молокозавод» (далі - ПАТ «Чернігівський молокозавод», відповідач) про стягнення 119 000,42 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 114ТП від 16.08.2014 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої позивачем продукції, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові ТОВ «Білорусь» просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 66 784,95 грн., пеню у сумі 48 045,54 грн. та 3% річних у сумі 4 169,93 грн., а всього - 119 000,42 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Позиція відповідача щодо заявленого позову суду невідома, причини неявки його представника суд визнає неповажними.

Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 16.08.2014 р. між ТОВ «Білорусь» (продавець) та ПАТ «Чернігівський молокозавод» (покупець) був укладений договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 114ТП (далі - договір), згідно з умовами якого продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97 (дала - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар (п. 1.1 договору).

Пунктом 3.2.1 договору встановлений обов'язок покупця в порядку та на умовах, визначених даним договором, оплатити товар.

30.11.2015 р. між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до договору, згідно з п. 6 якої сторони погодили, що з 01.12.2015 р. поставка товару відбуватиметься виключно після оплати товару на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем. Якщо інше не буде додатково погоджено сторонами, виставлення рахунку-фактури відбуватиметься щотижня. Покупець зобов'язується оплатити виставлений рахунок-фактуру у строк не більше 1 (одного) банківського дня з моменту його отримання.

Судом також встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу товар загальною вартістю 3 374 597,51 грн., що підтверджується видатковими накладними № 50 від 31.08.2014 р.; № 69 від 30.09.2014 р.; № 79 від 31.08.2014 р.; № 84 від 30.11.2014 р.; № 105 від 31.12.2014 р.; № 9 від 31.01.2015 р.; № 13 від 27.02.2015 р.; № 21 від 31.03.2015 р.; № 28 від 30.04.2015 р.; № 34 від 31.05.2015 р.; № 36 від 30.06.2015 р.; № 38 від 31.07.2015 р.; № 40 від 31.08.2015 р.; № 52 від 30.09.2015 р.; № 63 від 31.10.2015 р.; № 76 від 30.11.2015 р.; № 88 від 31.12.2015 р.; № 3 від 31.01.2016 р.; № 8 від 29.02.2016 р.; № 18 від 31.03.2016 р.; № 28 від 30.04.2016 р.; № 40 від 31.05.2016 р.; № 44 від 30.06.2016 р.; № 54 від 31.07.2016 р.; № 69 від 31.08.2016 р.; № 90 від 15.09.2016 р.; № 109 від 30.09.2016 р.; № 118 від 15.10.2016 р.; № 129 від 31.10.2016 р.; № 137 від 15.11.2016 р.; № 144 від 30.11.2016 р.; № 149 від 15.12.2016 р.; № 159 від 31.12.2016 р.; № 2 від 15.01.2017 р., копії яких долучені до матеріалів справи.

Проте, відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково, а саме - в розмірі 3 270 512,48 грн., що підтверджується довідкою № 002-3/624 від 05.04.2017 р., виданою ПАТ «ОТП Банк». Таким чином, у ПАТ «Чернігівський молокозавод» утворилась заборгованість з оплати поставленого товару, яка за розрахунком суду складає суму 104 085,03 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 ст. 193 ГК України встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Натомість, здійснивши власний розрахунок основного боргу на підставі наявних у справі матеріалів, суд встановив, що його розмір становить 104 085,03 грн. (3 374 597,51 грн. - 3 270 512,48 грн.), тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. З приводу наведеного суд зазначає, що п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Проте, відповідного клопотання позивачем, як заінтересованою особою, суду надано не було, а тому вимога про стягнення з відповідача основного боргу підлягає задоволенню судом у розмірі, визначеному позивачем, а саме - 66 784,95 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 48 045,54 грн. та 3% річних у сумі 4 169,93 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що пунктом 6 додаткової угоди від 30.11.2015 р. до договору сторони погодили, що з 01.12.2015 р. поставка товару відбуватиметься виключно після оплати товару на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем, а покупець зобов'язується оплатити виставлений рахунок-фактуру у строк не більше 1 (одного) банківського дня з моменту його отримання.

З урахуванням наведеного положення додаткової угоди, суд дійшов висновку про те, що на момент фактичного здійснення поставки та складення відповідного первинного бухгалтерського документу - видаткової накладної, товар повинен бути оплачений відповідачем у повному обсязі, а порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання починається з дня здійснення поставки товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідо до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Здійснивши власний розрахунок пені, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 47 666,76 грн., тобто у меншій сумі, ніж просить позивач, оскільки позивачем невірно визначений початок періоду нарахування вказаної штрафної санкції та розмір облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду за який нараховується пеня, а також допущено арифметичні помилки у розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання, вимога про стягнення 3% річних є такою, що заявлена правомірно.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, суд встановив, що їх розмір становить 4 218,06 грн., тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Проте, позивачем, як заінтересованою особою, відповідного клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України подано не було, тому 3% річних підлягають стягненню в розмірі, визначеному позивачем, а саме - 4 169,93 грн.

Згідно зі ст. 49 ГПК України у разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати за позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.cт. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Білорусь» до Публічного акціонерного товариства «Чернігівський молокозавод» про стягнення 119 000,42 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Чернігівський молокозавод» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10, ідентифікаційний код 00447971) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білорусь» (15143, Чернігівська обл., Городнянський район, село Бурівка, вул. Ріпкинська, буд. 21, ідентифікаційний код 38232619) основну заборгованість у сумі 66 784,95 грн. (шістдесят шість тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн. 95 коп., пеню у сумі 47 666 (сорок сім тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 76 коп., 3% річних у сумі 4 169 (чотири тисячі сто шістдесят дев'ять) грн. 93 коп. та 1779,32 (одну тисячу сімсот сімдесят дев'ять) грн. 32 коп. судового збору.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 20 квітня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 25 квітня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.