Рішення № 66266283, 25.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2017 Справа №910/2798/17За позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою

відповідальністю «ЛА ЛАНА»

До Публічного акціонерного товариства «Златобанк»

Третя особа 1, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача

Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО»

Третя особа 2, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача

ОСОБА_1

Третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

Про визнання недійсним договору

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Будник К.А. - по дов. №б/н від 02.12.2016р.

від відповідача: Церанок І.С. - по дов. №25 від 30.03.2017р.

від третьої особи 1: не з»явилися

від третьої особи 2: не з»явилися

від третьої особи 3: не з»явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява від 08.02.2017р. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» до Публічного акціонерного товариства «Златобанк» про визнання договору застави від 02.04.2013р. недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2017р. було порушено провадження у справі № 910/2798/17, розгляд справи призначено на 20.03.2017р.

02.03.2017р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва, від представника позивача надійшли додаткові пояснення та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

16.03.2017р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва, від представника відповідача надійшли письмові пояснення з клопотання про залучення третіх осіб.

16.03.2017р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва, від представника третьої особи надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали про порушення провадження від 21.02.2017р.

Ухвалою про порушення провадження від 21.02.2017р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО». Представник третьої особи в засідання не з'явився, письмові пояснення на позовну заяву не надав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте подав письмові пояснення та клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_5, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Представник позивача в дане судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та виконав вимоги ухвали про порушення провадження в повному обсязі.

Суд поставив на обговорення заявлене клопотання представника відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та відповідача.

Представник позивача заперечував проти задоволення заявленого клопотання.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Розглянувши у судовому засіданні 20.03.2017р. клопотання представника відповідача про залучення третіх осіб, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вищезазначеного клопотання з підстав викладених в ньому, оскільки вирішення з даного спору може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_5 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою від 20.03.2017р. судом було залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; розгляд справи відкладено на 10.04.2017р.

05.04.2017р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи 1 надійшло клопотання про долучення документів.

07.04.2017р. представником відповідача через відділ діловодства суду подано відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 10.04.2017р. представником третьої особи 1 подано додаткові документи по справі.

Представник третьої особи 2 у судове засідання 10.04.2017р. не з'явився, проте, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 10.04.2017р. представником позивача було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

Третіми особами 1 та 2 також було надано пояснення по суті спору.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.04.2017р. було оголошено перерву до 19.04.2017р.

14.04.2017р. від представника позивача до відділу діловодства суду надійшло клопотання про долучення документів.

У судовому засіданні 19.04.2017р. представником позивача було надано додаткові пояснення по справі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог висловив заперечення.

Представником третьої особи 1 також надано додаткові пояснення по справі.

Представники третіх осіб 2 та 3 в судове засідання 19.04.2017р. не з'явились, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору.

Представником позивача було подано заяву про продовження строків розгляду справи на 15 днів, яка була розглянута та з урахуванням приписів ст.69 Господарського процесуального кодексу України задоволена судом.

У судовому засіданні 19.04.2017р. відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 25.04.2017р.

Ухвалою від 19.04.2017р. строк розгляду справи було продовжено на 15 календарних днів.

Представники третіх осіб 1, 2 та 3 в судове засідання 25.04.2017р. не з'явились, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору.

20.04.2017р. через відділ діловодство Господарського суду міста Києва від третьої особи - 3 до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко Оксану Олександрівну.

Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечував посилаючись на його необґрунтованість.

Представник відповідача підтримав дане клопотання.

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Суд розглянувши дане клопотання вважає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на те, що рішення з даного спору не може вплинути на права та обов»язки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко Оксану Олександрівну щодо однієї із сторін.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 25.04.2017р.

В судовому засіданні 25.04.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України).

29.03.2013р. між Публічним акціонерним товариством « Златобанк» (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (позичальник) було укладено договір №83/1/13-KL, відповідно до п.1.1 якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього договору.

За умовами п.1.2 договору №83/1/13-KL від 29.03.2013р. кредитодавець надає позичальнику кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим кредитним договором, кредит може надаватись траншами. Кредит надається банком для поповнення оборотних коштів.

Згідно п.1.3 договору №83/1/13-KL від 29.03.2013р. максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 15 000 000 грн.

Кінцева дата повернення кредиту не пізніше 28.03.2014р. включно. За користування кредитом позичальником сплачуються проценти у вигляді фіксованої процентної ставки, яка встановлюється у розмірі 26% відсотків річних (п.п.1.4, 1.5 договору №83/1/13-KL від 29.03.2013р.).

У п.7.6 правочину вказано, що кредитний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Договорами №1 від 07.08.2013р., №2 від 17.09.2013р., №3 від 07.10.2013р., №4 від 07.11.2013р., №5 від 13.11.2013р., №6 від 27.12.2013р. до кредитного договору №83/1/13-KL від 29.03.2013р. вносились зміни.

За приписами ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.574 Цивільного кодексу України).

02.04.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (заставодержатель) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» (заставодавець) було укладено договір застави, відповідно до п.1.1 якого для забезпечення повного та своєчасного виконання боржником боргових зобов'язань, визначених у статті 2 договору, заставодавець надає заставодержателю в заставу майно, визначене у ст.3 цього договору. В силу цього договору заставодержатель має право у разі невиконання боржником боргових зобов'язань, задовольнити свої вимоги за кредитним договором за рахунок предмета застави, переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У ст.12 Закону України «Про заставу» зазначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Статтею 577 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.13 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до умов договору застави від 02.04.2013р. боржником є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО»; кредитний договір - договір №83/1/13-KL від 29.03.2013р.; предмет застави - комбайн зернозбиральний, що надається в заставу згідно з цим договором.

У п.2.1 договору від 02.04.2013р. вказано, що застава забезпечує вимоги заставодержателя по сплаті боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, зі всіма змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені сторонами у майбутньому. Зокрема, застава за цим договором забезпечує виконання таких вимог заставодержателя: повернення основної суми кредиту, наданого боржнику за кредитним договором; сплата процентів за користування кредитом; застосування підвищеного розміру процентної ставки; сплата неустойки (пені, штрафу) за прострочення, штрафу (штрафів) за нецільове використання кредиту, штрафу (штрафів) за невиконання умов кредитного договору; відшкодування збитків та витрат.

За умовами п.3.1 договору предметом застави є рухоме майно, а саме комбайн зернозбиральний, реєстраційний номер 04851АМ, марка КЗС-812-СХ, заводський номер 2016, двигун №073241, 2010 року випуску. Свідоцтво про реєстрацію машин серія АС №065023, видане ІДТН Житомирської ОДА Червоноармійського району 10.12.2010р.

Згідно п.3.4 вказаного правочину заставна вартість предмету застави відповідає ринковій вартості та складає 316 390 грн.

Право застави виникає з моменту підписання цього договору та його нотаріального посвідчення (п.5.1 договору від 02.04.2013р.).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, враховуючи можливу наявність додаткових угод, в тому числі, про його пролонгацію, зміну процентної ставки та ін. (п.8.9 договору від 02.04.2013р.).

Означений договір з боку Публічного акціонерного товариства «Златобанк» підписано представником на підставі довіреності Олійник А.А., а з боку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» директором ОСОБА_1, скріплено печатками юридичних осіб, а також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О.О. та зареєстровано в реєстрі за номером 531.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» звернулось до суду з позовом про визнання договору від 02.04.2013р. застави недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору застави, підписано та скріплено печатками текст договору, здійснено його нотаріальне посвідчення, а отже, спірний правочин було вчинено.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору застави недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору застави від 02.04.2013р. недійсним, позивач посилався на те, що оспорюваний правочин з боку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» було підписано неповноважною особою, оскільки згідно статуту заявника до виключної компетенції загальних зборів товариства належить попереднє погодження будь-яких цивільно-правових угод, вартість кожної з яких перевищує 50 000 грн., шляхом підписання відповідного рішення загальних зборів. Проте, за твердженнями позивача та третьої особи 1, таке рішення загальними зборами заявника не приймалось. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваними позовними вимогами.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У ст.58 Закону України «Про господарські товариства», ст.145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Статтями 41 та 59 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що до компетенції загальних зборів належить: визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; обрання і відкликання членів наглядової ради; утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника;виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

За змістом положень ч.1 ст.62 Закону України «Про господарські товариства», ч.2 ст.145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Відповідно до п.9.1 статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» управління товариством здійснюється загальними зборами учасників (вищий орган) та директором (виконавчий орган).

Згідно п.9.2 статуту позивача вищим органом товариства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

У п.9.4 статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів товариства належить, в тому числі, попереднє погодження будь-яких цивільно-правових угод, вартість кожної з яких перевищує 50 000 грн., шляхом підписання відповідного рішення загальних зборів.

Управління поточною діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом - директором. Директор без довіреності має право здійснювати дії від імені товариства в межах повноважень, наданих цим статутом та загальними зборами учасників.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів від 03.08.2012р., яке оформлено протоколом №2 від 03.08.2012р., на посаду директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» призначено ОСОБА_1

У преамбулі до договору від 02.04.2013р. застави вказано, що заставодевцем є Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА в особі директора ОСОБА_1, що діє на підставі рішення загальних зборів, яке оформлено протоколом №2 від 03.08.2012р.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем разом з матеріалами кредитної справи за договором №83/1/13-KL від 29.03.2013р. надано суду рішення загальних зборів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА», яке оформлено протоколом №3 від 31.01.2013р., відповідно до змісту якого вищим органом управління позивача вирішено: задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» та виступити майновим поручителем за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» за кредитним договором, що планується до укладання з Публічним акціонерним товариством «Златобанк», та передати в заставу банку комбайн зернозбиральний, реєстраційний номер 04851АМ, марка КЗС-812-СХ, заводський номер 2016, двигун №073241, 2010 року випуску, що належить позивачу на праві власності, первісною вартістю 831 66,57 грн. без податку на додану вартість та залишковою вартістю на 01.01.2013р. 540849,84 без податку на додану вартість; уповноважити ОСОБА_1 - директора товариства, на підписання від імені товариства відповідних договорів з банком з визначенням істотних умов цих договорів на його розсуд.

Одночасно, рішенням загальних зборів позивача, яке оформлено протоколом №4 від 27.03.2013р., задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» та погоджено майнове поручительство за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» за кредитним договором, що планується до укладання з Публічним акціонерним товариством «Златобанк», та передання в заставу банку комбайну зернозбирального, реєстраційний номер 04851АМ, марка КЗС-812-СХ, заводський номер 2016, двигун №073241, 2010 року випуску, що належить позивачу на праві власності, первісною вартістю 831 66,57 грн. без податку на додану вартість та залишковою вартістю на 01.01.2013р. 540849,84 без податку на додану вартість; уповноваження ОСОБА_1 - директора товариства, на підписання від імені товариства відповідних договорі в з банком з визначенням істотних умов цих договорів на його розсуд.

Тобто, з наведеного вбачається, що на момент підписання оспорюваного договору застави були рішення від 31.01.2013р. та від 27.03.2013р. загальних зборів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» про погодження передання майна товариства у заставу та уповноважена директора на підписання відповідного договору від імені заставодавця.

При цьому, у даному випадку судом прийнято до уваги, що за поясненнями відповідача, означені протоколи загальних зборів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» були надані банку станом на момент укладання договору на підтвердження повноважень підписанта.

Отже, на момент підписання спірного правочину у банку було достатньо документів на підтвердження повноважень представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА», що вказує на обачність останнього при вчинення певних юридичних дій.

Одночасно, посилання позивача на те, що рішення загальних зборів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА», які оформлені протоколами №3 від 31.01.2013р. та №4 від 27.03.2013р., було визнано недійсним у судовому порядку, суд до уваги не приймає в якості достатньої підстави для визнання недійсним договору застави від 02.04.2013р. При цьому, суд зауважує наступне.

Частиною 3 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 Цивільного кодексу України фактично встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України ). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 09.11.2016р. та від 30.11.2016р. по справах №6-206цс16 й №6-2363цс16.

У п.3.3 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вказано, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

З матеріалів вбачається, що рішенням від 19.04.2016р. Господарського суду Житомирської області по справі №906/273/16 визнано недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА», які оформлені протоколами №3 від 31.01.2013р. та №4 від 27.03.2013р.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаний судовий акт набув законної сили 30.04.2016р., про що вказано в наказі №906/273/16 на примусове виконання рішення, доказів оскарження у встановленому чинним законодавством порядку означеного рішення матеріали справи не містять, а отже у відповідності до ст.35 Господарського процесуального кодексу України, обставини встановлені у рішенні від 19.04.2016р. Господарського суду Житомирської області по справі №906/273/16 мають преюдиційне значення.

Проте, як вказувалось вище, під час підписання договору застави від 02.04.2013р. у відповідача на підтвердження наявності у представника позивача повноважень на підписання означеного правочину були наявними рішення загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА», які оформлені протоколами №2 від 03.08.2012р., №3 від 31.01.2013р. та №4 від 27.03.2013р.

Суд повторно звертає увагу, що у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.

Визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Аналогічну правову позицію висловлено у поставі від 13.03.2017р. по справі №6-147цс17.

Наразі, суд зауважує, що фактично на момент укладання спірного договору у Публічного акціонерного товариства «Златобанк» були відсутні підстави вважати відсутніми повноваження у ОСОБА_1 на підписання договору застави з огляду на наявні в матеріалах кредитної справи документи, що фактично вказує на належну обачність заставодержателя.

Суд зауважує, що визнання недійсними рішень загальних зборів, які оформлені протоколами №3 від 31.01.2013р. та №4 від 27.03.2013р. загальних зборів позивача, не може слугувати виключною підставою для визнання договору застави від 02.04.2013р. недійсним. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 27.04.2016р., від 13.03.2017р. Верховного Суду України по справах №6-62цс16, №6-147цс17 та п.3.5 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

За таких обставин, з огляду на наведене вище у сукупності, враховуючи, що Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА» не було доведено наявності достатніх підстав для визнання недійсним договору застави від 02.04.2013р., суд дійшов висновку щодо відмови в задоволення позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛА ЛАНА»

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.04.2017 р.

Суддя Трофименко Т.Ю.