Постанова № 66262350, 26.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2017 року № 826/7222/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., суддів: Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1,

до відповідача-1 Національної поліції України,

відповідача-2 Департаменту захисту економіки Національної поліції України,

про визнання незаконним, протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національної поліції України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання незаконним, протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.

Ухвалою суду від 13.05.2016 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.08.2016 об'єднано адміністративну справи №826/7222/16 зі справою №826/2145/16 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України та Департаменту захисту економіки Національної поліції України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про порушення відповідачем порядку проведення атестації ОСОБА_1, оскільки законом не передбачено проведення атестування чи переатестування працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції. З огляду на викладене, на думку позивача, оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Разом з тим, позивач зазначив, що оскаржуваний наказ та рішення атестаційних комісій є суб'єктивними та безпідставними, не ґрунтуються на вимогах Закону України «Про Національну поліцію» та положеннях Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, а тому такі рішення підлягають скасуванню як протиправні.

Представники відповідачів під час судового засідання позовні вимоги не визнали, просили відмовити у їх задоволенні з огляду на необґрунтованість та безпідставність, надавши при цьому письмові заперечення.

За результатами судового засідання суд прийшов до висновку про продовження розгляду справи без участі представників сторін у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

З 01.09.2001 по 06.11.2015 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, перебуваючи на посадах та у різних підрозділах МВС України.

Як вбачається з наявного у справі витягу з наказу від 25.03.2016 № 187 о/с згідно з ч. 5 (через службову невідповідність) ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" майора поліції ОСОБА_1, начальника відділу управління захисту економіки у м. Києві, звільнено зі служби в поліції.

Вислуга років на день звільнення: календарна складає 14 років 06 місяців 27 днів.

Підстава: висновок апеляційної атестаційної комісії від 29.12.2015.

При цьому прийнято позивача на службу до Національної поліції України, як встановлено судом, згідно наказу від 07.11.2015 на підставі його заяви від 07.11.2015 та у відповідності до п. 9 та 12 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" призначено (тобто без проведення конкурсу) як такого, що прибув з МВС України, з присвоєнням спеціального звання поліції в порядку переатестування 07.11.2015.

Згідно наказу Національної поліції України прийнято рішення про проведення атестування працівників поліції та затверджено персональний склад атестаційних комісій.

У справі також наявний атестаційний лист щодо позивача від 29.12.2015, у якому серед іншого зазначено про те, що за період служби в органах внутрішніх справ та на займаній посаді характеризується позитивно, з покладеними на нього обов'язками справляється добре, при їх виконанні проявляє сумлінність та старанність, постійно працює над підвищенням свого професійного рівня тощо.

За висновком прямого керівника позивач займаній посаді позивач відповідає.

Разом з тим, у графі "Результати тестування" у атестаційному листі, підписаному 29.12.2015, містяться відомості: "тестування загальних навичок - 29", "професійне тестування - 19", у графі "результати атестування" - " 4 - зайнятій посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність".

Датою ознайомлення позивача із висновком атестаційної комісії є 12.01.2016, що підтверджується розпискою позивача у атестаційному листі.

Відповідно до наданої до суду копії протоколу № __ від 29.12.2015 Центральної атестаційної комісії № 3 Апарату ГУ НП у м. Києві від членами атестаційної комісії під час проведення атестування ОСОБА_1 за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення поставлено на голосування рішення, а саме - " 4 - зайнятій посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність", дане рішення прийнято одноголосно.

Позивачем подано скаргу на згаданий вище висновок атестаційної комісії на адресу апеляційної атестаційної комісії Північного регіону НП України.

Згідно витягу із протоколу від 15.01.2016 №__ Центральної апеляційної атестаційної комісії Північного регіону НП України за результатами вивчення скарги її відхилено.

В той же час позивач, не погодившись із рішеннями відповідача щодо його невідповідності займаній посаді та звільнення, за захистом власних прав, свобод та інтересів звернувся із цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон), Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Як встановлює ст. 3 Закону, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частина перша статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" визначає, що атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Згідно з частиною другою статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Аналогічні норми в частині підстав для атестування містить також Інструкція порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 №1465 (далі по тексту - Інструкція), зокрема її пункт 3 розділу І.

Відповідно до частини третьої статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Частина четверта статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" передбачає, що рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Згідно з частиною п'ятою статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Виходячи з наведених норм законодавства та мети проведення атестації, суд вважає, що прийняття рішення про проведення атестації відносно конкретного поліцейського та, власне, проведення атестації може мати місце у виключних випадках, а саме: при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому такі підстави для проведення атестації, як для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, є наслідком виявлення ознак невідповідності поліцейського займаній посаді, зокрема: в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби; метою проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду України, що викладений у постанові від 11.03.2014 у справі №21-13а14.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу IV Інструкції організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню.

Таким чином, до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, підлягають включенню лише ті поліцейські, відносно яких наявні підстави для проведення атестації, що передбачені частиною другою статті 57 Закону України "Про Національну поліцію".

У той же час як встановлено під час розгляду даної адміністративної справи наказом начальника ГУ НП у місті Києві від 20.11.2015, відповідно до Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС України від 17.11.2015 № 1465, з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри в ГУ НП у місті Києві створено атестаційні комісії та затверджено їх склад.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних наказів якими, на виконання підпункту 2 пункту 1 розділу IV Інструкції, затверджено списки поліцейських, які підлягають атестуванню та до яких включено позивача.

Не надано було таких наказів відповідачем і під час розгляду даної справи.

У той же час, доводи відповідача про те, що під час проходження служби позивач притягався до дисциплінарної відповідальності, суд оцінює критично, оскільки факт застосування дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни не свідчить про службову невідповідність ОСОБА_1.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі. Зазначений підхід можливо застосувати також і при проходжені публічної служби, оскльки права працівника не звужені відповідними спеціальними законами.

З наведеного слідує, що недостатність кваліфікації має підтверджуватися фактичними доказами неможливості працівника виконувати свої службові обов'язки за посадою. При цьому висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

В даному випадку ні Закон України "Про Національну поліцію", ні Інструкція про порядок проведення атестування поліцейських не містить переліку ознак, які б свідчили про недостатність кваліфікації поліцейського, за виключенням припущення, яке випливає із п.10 розділу 4 Інструкції, що отриманий за підсумками атестування бал дорівнює менше 50 балам. Але і в цьому разі виявлення недостатньої кваліфікації поліцейського не тягне за собою його автоматичне звільнення, зважаючи на те, що така обставина може бути й підставою для переведення на нижчу посаду.

Натомість, недостатня кваліфікація як причина невідповідності займаній посаді, є підставою для звільнення працівника лише тоді, коли він відмовився від переведення його на іншу роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, маючи позитивний висновок прямого керівника позивача щодо відповідності його займані посаді, атестаційна комісія дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді і необхідність його звільнення зі служби. Водночас, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не запропонував позивачу іншу роботу, порушивши таким чином право позивача на працю, встановлене ст. 43 Конституції України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через службову невідповідність.

У свою чергу визначення терміну "службова невідповідність" Закон України "Про Національну поліцію" не надає; тим не менше, виходячи із вимог та обмежень, що ставляться до поліцейського та загального розуміння понять, можна дійти висновку, що під службовою відповідністю мається на увазі відповідність поліцейського встановленим вимогам, добросовісне виконання вимог законодавства та дисциплінованість. Отже, службова невідповідність - це невідповідність займаній посаді в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби тощо.

Оскільки, метою проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є вирішення можливості залишення на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю, в контексті норм Закону України "Про Національну поліцію" та Інструкції звільнення за через службову невідповідність може бути застосоване як вид дисциплінарного стягнення, про що зроблено висновок у постанові Верховного Суду України від 11.03.2014 у справі №21-13а14.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що звільнення позивача через службову невідповідність за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" відбулось незаконно, тому наказ НП України №501 о/с від 13.07.2016 в частині, що стосується ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління захисту економіки у місті Києві з 15.07.2016.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на те, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача було прийнято на виконання п. 28 Розділу ІV Інструкції про проведення атестування поліцейських №1465, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до норм розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" не передбачено процедури переатестування колишніх працівників міліції на визначення щодо відповідності посади, як під час прийняття, так і після прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Керівник поліції відповідно до ст. 22 Закону України "Про Національну поліцію", як посадова особа органу державної влади повинен приймати рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, встановлені законодавством, таке рішення повинно бути обґрунтованим, тобто з урахуванням всіх обставин (доказів), що мають значення для прийняття рішення.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27.09.2010 по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Таким чином, правомірність прийняття оскаржуваного рішення про звільнення позивача зі служби з органів поліції не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що судом встановлено протиправність звільнення позивача зі служби в поліції, вимоги щодо поновлення його на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління захисту економіки у місті Києві підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до позиції зазначеній у постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 справа №21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію", Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, в редакції від 28.10.2015, Порядком умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затвердженим Наказом МВС України від 06.04.2016, № 260.

Відповідно до п. 4 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення", Закону України "Про Національну поліцію", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Щодо розміру грошового зобов'язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно довідки Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 06.06.2016 № 330 про доходи ОСОБА_1, за останні 2 календарні місяці роботи (січень-лютий 2016 року) середньомісячна заробітна плата становить 13 520 грн. Середньоденна заробітна плата складає 331,25 грн.

З урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік», за період з 25.03.2016 по 27.04.2017 налічується 273 днів прогулу.

Отже, сума середнього заробітку з моменту звільнення та до моменту прийняття у справі судового рішення, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 90 431, 25 грн.

Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідач у справі не надав суду жодних доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд дійшов висновку, що позовні є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України № 187 о/с від 25.03.2016, в частині звільнення ОСОБА_1, зі служби в Національній поліції України.

3. Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника відділу управління захисту економіки у місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України з 25.03.2016.

4. Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 90 431, 25 грн. (дев'яносто тисяч чотириста тридцять грн. 25 коп.)

5. Визнати рішення атестаційної комісії щодо начальника відділу управління захисту економіки у м. Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України майора поліції ОСОБА_1 незаконним та протиправним.

6. Визнати рішення атестаційної комісії щодо начальника відділу управління захисту економіки у м. Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України майора поліції ОСОБА_1 незаконним та протиправним.

7 Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника відділу управління захисту економіки у місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України з 25.03.2016.

8 Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя Я.І. Добрянська

Судді В.А. Кузьменко

А.Б. Федорчук