Постанова № 66262110, 26.04.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1431/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

секретар судового засідання Станкова О.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №6 о/с від 27.01.2017 року, поновлення на посаді, зобовязання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області та з урахуванням ухвали про залишення позовних вимог в частині без розгляду від 19.04.2017 року (а.с.95-97), просить суд визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області №6 о/с від 27.01.2017 року про звільнення підполковника ОСОБА_1, слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, зобовязати начальника ГУМВС України в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж роботи в системі МВС (вислугу років) ОСОБА_1, додавши до нього строк вимушеного прогулу, вважати вимушеним прогул у звязку з виданням наказу №6 від 27.01.2017 року та стягнути з ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове утримання з 29.08.2016 року до моменту винесення відповідного рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останній з 15.08.1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ та 03.11.2015 року, у звязку з ліквідацією органів міліції і виявленням бажання проходити службу в поліції, ОСОБА_1 на імя начальника ГУМВС України в Одеській області подано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «з» Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 року №114, у звязку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) відповідно до Положення на підставі бажання проходити службу в національній поліції та 07.11.2015 року подано заяву на імя начальника ГУНП в Одеській області про прийом до поліції та призначення на посаду слідчого слідчого управління ГУНП в Одеській області. Проте, 25.11.2015 року позивачем отримано витяг з наказу начальника ГУМВС в Одеській області №1265о/с від 04.11.2015 року, з якого ОСОБА_1 стало відомо про звільнення з 06.11.2015 року згідно п.9 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у запас Збройних Сил України за п.64 «г» (через скорочення штатів). Вказаний наказ позивач оскаржив до Одеського окружного адміністративного суду та постановою по справі №815/6782/15 від 29.08.2016 року, скасовано наказ №1265о/с в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з посади слідчого відділу розслідування дружньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, та визначено виплатити середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 54 416,24 грн., зобовязано ГУ МВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про національну поліцію, у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області, Скасувати наказ начальника ГУМВС України в Одеській області № 1271 о/с від 04 листопада 2015 року в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з посади слідчого відділу розслідування дружньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року. Також, в ході розгляду справи встановлено, що витяг з наказу №1265о/с є помилковим, а наказом про звільнення позивача є наказ №1271о/с від 04.11.2015 року, який додатковою постановою від 10.10.2016 року скасовано. 06.09.2016 року та 01.12.2016 року видано виконавчі листи на виконання рішення суду та позивачем надіслано відповідний пакет документів до Управління ДВС ГУЮ в Одеській області. В подальшому, 06.02.2017 року позивачем направлено запит до відповідача щодо виконання вказаних рішень суду, у відповідь на який ОСОБА_1 повідомлено про необхідність зявитись до ЛК для отримання витягів з наказів. Позивач 27.02.2017 року отримав витяг з наказу №5о/с від 27.01.2017 року про скасування пункту наказу ГУМВС України в Одеській області від 04.11.2015 року №1271о/с в частині звільнення позивача та про поновлення позивача на службі з 06.11.2015 року та у цей же день отримано витяг з наказу №6о/с від 27.01.2017 року про звільнення з 06.11.2015 року згідно п.9 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у запас Збройних Сил України за п.64 «г» (через скорочення штатів). Причинами невиконання рішення суду у встановлений виконавцем строк стало запевнення виконавця боржником в тому, що позивач ніколи не подавав рапорт про перевід до поліції, хоча факт отримання такого рапорту підтверджено не тільки свідченнями допитаних свідків в залі судового засідання під час розгляду наведеної адміністративної справи, а й уточненим позовом від 11.12.2015 року, в якому в якості додатків було додано вказаний рапорт та заява про прийом до поліції. Відповідно до листа голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_2, датованого 13.02.2017 року та складений на імя позивача, позивачу відмовлено у задоволенні рапорту про перехід до національної поліції з підстав закінчення трьохмісячного терміну з моменту опублікування ЗУ «Про Національну поліцію». Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки постановою суду він поновлений на посаді саме з 06.11.2015 року, а тому і сам рапорт був поданий у визначений законодавством строк, що не прийнято до уваги відповідачем. Таким чином, не задовольнивши рапорт про перевід, відповідач фактично позбавив ОСОБА_1 на подальше працевлаштування, оскільки до кінця наступного року органи міліції мають бути ліквідовані, не навівши обґрунтованих причин такої відмови. Вказані обставини стали зрозумілими позивачу при отриманні 27.02.2017 року наказу №6о/с від 27.01.2017 року про звільнення ОСОБА_1, слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ». Позивач зазначає, що наказ про поновлення та наказ про звільнення датовані одним числом, що фактично свідчить про ігнорування відповідачем постанови суду, оскільки до виконання функціональних обовязків позивача не було допущено, заробітна плата не нараховувалась, запис в трудову книжку не здійснювався. Отже, підстав для звільнення позивача за п. 64 «г» не існувало, чим порушено право позивача на працю, не враховано відсутність відмови позивача від проходження служби та не перевірено можливість реалізації права позивача на прийняття на службу до поліції. Позивач зазначає, що дане рішення є необґрунтованим. Враховуючи що станом на 29.08.2016 року відповідачем були виплачені кошти за вимушений прогул позивача за постановою суду, позивач вказує, що вимушений прогул продовжився з 29.08.2016 року по теперішній час. Позивач вважає, що він має достатній рівень освіти, значний досвід роботи в правоохоронній сфері, має необхідні для виконання службових завдань теоретичні знання та професійні якості, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, а тому відповідач зобовязаний був запропоновувати позивачу посаду у новому відомстві, у звязку з чим просить суд визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області №6 о/с від 27.01.2017 року про звільнення підполковника ОСОБА_1, слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, зобовязати начальника ГУМВС України в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж роботи в системі МВС (вислугу років) ОСОБА_1, додавши до нього строк вимушеного прогулу, вважати вимушеним прогул у звязку з виданням наказу №6 від 27.01.2017 року та стягнути з ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_3 грошове утримання з 29.08.2016 року до моменту винесення відповідного рішення.

Від відповідача Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області надійшли заперечення (а.с.76-79), відповідно до яких проти задоволення позову відповідач заперечує в повному обсязі та наголошує, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в позові не викладено фактичних, конкретних та обєктивних обставин в обґрунтування порушень його прав оспорюваними рішеннями відповідача та своїх вимог. Так, на виконання постанов ООАС від 29.08.2016 року та від 10.10.2016 року позивача поновлено 27.01.2017 року наказом №5о/с в органах внутрішніх справ, проте, оскільки з 07.11.2015 року жодна посада в ГУМВС України в Одеській області або ЛК відсутні (посади скорочені без виключення), подальше працевлаштування в ЛК обєктивно неможливе. Так, спеціальним законодавством регламентовано процедуру вивільнення працівників міліції з органів внутрішніх справ, а позивач ґрунтує свої вимоги не розглядом його рапортів, що є недоречним, оскільки нормативне обґрунтування розгляду копії рапорту або заяви відсутні, а саме мають розглядатися оригінали таких документів, які позивач не надає. Враховуючи те, що необхідною передумовою для переведення позивача є згода роботодавця, та відповідачем отримано відповідну інформацію, що позивач не приймався на службу в поліцію і вказаний орган не давав свого погодження на прийняття на службу в поліцію позивача, посилання останнього на невжиття відповідачем таких заходів є недоречними. Враховуючи вказану інформацію, ГУМВС України в Одеській області прийнято єдине можливе законне рішення видано наказ №6 о/с від 27.01.2017 року про звільнення позивача, яким встановлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Також зазначив, що причиною вважати звільненим позивача саме з 06.11.2015 року був той факт, що служба в органах внутрішніх справ після цієї дати є неможливою у звязку зі скасуванням всіх штатних посад та втратою чинності ЗУ «Про міліцію», на підставі якого така служба була можливою. За наведених обставин, відповідач вказує на проведення процедури звільнення позивача у межах наданих повноважень та прийняття відповідного законного рішення про звільнення, а тому позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Представник ГУ НП в Одеській області надав до суду клопотання, відповідно до якого повідомив про не проходження позивачем служби у вказаному органі та просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач просить суд призначити на посаду в порушення існуючої процедури регламентованої Законом, вийшовши за межі повноважень суду (а.с.88).

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 3 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У звязку з відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справу вирішено розглянути в порядку ч.6 ст.128 КАС України.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба, це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Згідно наказу Головного управління МВС України в Одеській області №1265о/с від 04 листопада 2015 року позивача звільнено з посади слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області в запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись з прийнятим наказом, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із відповідним позовом (а.с.17-18).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року по справі № 815/6782/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано наказ №1265о/с в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з посади слідчого відділу розслідування дружньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, та визначено виплатити середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 54 416,24 грн., зобовязано ГУ МВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про національну поліцію, у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області (а.с.26-36).

Так, при розгляді справи, судом встановлено наявність двох різних наказів про звільнення позивача через скорочення штатів, за п.64 г від однієї дати 04.11.2015 року, а саме: позивачем суду наданий витяг з Наказу начальника ГУМВС України в Одеській області №1265 о/с від 04.11.2015 року, яким підполковника міліції ОСОБА_1 слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області звільнено з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил: - за п.64 г (через скорочення штатів), виданий т.в.о. начальника Головного управління генерал поліції 3 рангу ОСОБА_4 та відповідачем, ГУ МВС України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії суду наданий витяг з Наказу №1271 о/с від 04.11.2015 року, яким підполковника міліції ОСОБА_1 слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області звільнено з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил: - за п.64 г (через скорочення штатів), виданий т.в.о. начальника ГУ МВС України в Одеській області генерал-майором міліції ОСОБА_5 (а.с.28).

В подальшому, додатковою постановою по справі №815/6782/15 від 10.10.2016 року скасовано наказ №1271о/с від 04.11.2015 року (а.с.37-39) та 06.09.2016 року і 01.12.2016 року Одеським окружним адміністративним судом по справі № 815/6782/15 видано виконавчі листи (а.с.7,8).

На виконання рішення суду, 29.12.2016 року позивачем надіслано відповідний пакет документів до Управління ДВС ГУЮ в Одеській області (а.с.9) та направлено постанову від 29.08.2016 року до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (а.с.10).

13.01.2017 року позивачем подано відповідні документи до ГУНП в Одеській області та до ЛК ГУМВС України в Одеській області (а.с.11, 13).

Листом ГУНП в Одеській області позивача повідомлено про необхідність звернутись з вказаною заявою до ЛК ГУМВС України в Одеській області (а.с.12).

В подальшому, у звязку з відсутністю інформації про розгляд заяв, 06.02.2017 року позивачем направлено запит до відповідача щодо виконання вказаних рішень суду (а.с.14).

13.02.2017 року у відповідь на запит позивачу надіслано лист голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_6, яким повідомлено про поновлення останнього на посаді відповідно до наказу №5о/с від 27.01.2017 року та про розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_1 за п. 64 «з», за результатом якого вирішено відмовити позивачу у звязку з відсутністю інформації щодо прийняття позивача до будь-якого органу поліції, не надходженням такої інформації до відповідача та спливу тримісячного строку з моменту попередження про наступне вивільнення згідно абз.1 п.10 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» (а.с.15з/б).

Позивачем 27.02.2017 року отримано витяги з наказу №5о/с від 27.01.2017 року про скасування пункту наказу ГУМВС України в Одеській області від 04.11.2015 року №1271о/с в частині звільнення позивача та про поновлення позивача на службі з 06.11.2015 року та отримано витяг з наказу №6о/с від 27.01.2017 року про звільнення з 06.11.2015 року згідно п.9 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у запас Збройних Сил України за п.64 «г» (через скорочення штатів) (а.с.21-22).

Як зазначив позивач, кошти Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 станом на 29.08.2016 року виплачені за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по 29.08.2016 р. у повному обсязі.

Поряд з цим, ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 року, від 24.11.2016 року по справі № 815/6782/15 апеляційні скарги ЛК Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області повернуто апелянту через несплату судового збору за подачу апеляційної скарги.

Таким чином, 14.11.2016 року постанова Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2016 року та 24.11.2016 року додаткова постанова від 10.10.2016 року по вказаній справі набрали законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду 29 серпня 2016 року по справі № 815/6782/15, яка набрала законної сили, встановлено, що з урахуванням пояснень свідків, позивач у строк відведений законом виказав намір про проходження служби в органах Національної поліції шляхом написання відповідного рапорту на імя начальника ГУ МВС України в Одеській області та заяви на імя т.в.о. начальника ГУ Національної поліції в Одеській області, та фактично продовжив службу в новоствореному органі.

Проте, рапорт та заява з незалежних від позивача причин не були розглянуті у встановленому законом порядку, рішення по ним не приймалися. Наказ відповідача від 04.11.2015 року № 3789 Про відрядження співробітників ГУМВС України в Одеській області до МВС України, у тому числі ОСОБА_7М з 04 листопада по 05 листопада 2015 року до м. Києва не спростовує факт написання рапорту та заяви позивачем.

Також колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі, у відповідності до приспів ст.71 КАС України, не надали суду доказів, які б безумовно свідчили про відмову позивача та відсутність волевиявлення позивача щодо продовження публічної служби у Національній поліції.

Щодо прийняття відповідачем наказів від 04 листопада 2015 року про звільнення позивача за пунктом 64 г (через скорочення штату) за № 1265 о/с та № 1271 о/с, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до підпункту г п.64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Так, у порушення вимог п. 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію з моменту опублікування Закону України "Про національну поліцію" (з 06.08.2015 р.) та до прийняття наказів про звільнення (06.11.2015 р.) позивача за п.64 "г" (через скорочення штату), останньому не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, не перевірено можливості його подальшого використання на службі у відповідності вимогам поліцейського.

Відповідачами не надано доказів щодо відсутності можливості подальшого працевлаштування позивача, як і доказів невідповідності ОСОБА_1 вимогам, які ставляться до поліцейського.

Як вже зазначалося судом, на момент фактичного звільнення позивача, про яке його не булу вчасно повідомлено, в провадженні у слідчого - підполковника ОСОБА_1 перебувало 22 кримінальних провадження, проводилися слідчі дії, позивач проводив чергування відповідно до графіка добових чергувань по м. Одесі та Одеській області.

Зазначені обставини, на думку суду, навпаки свідчать про важливість виконуваних позивачем обовязків, та недобросовісність дій відповідача, ГУМВС України в Одеській області, що виразились у небажанні повідомлення позивача про його звільнення.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові ВСУ від 10 березня 2015 року по справі № 21-52а15, обовязковим для врахування в порядку ст.244-2 КАС України, вказано, що виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у звязку зі змінами в організації виробництва і праці зобовязаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Враховуючи, що позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право щодо призначення за його згодою на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, а його рапорт та заява не були розглянуті відтак, накази про звільнення позивача було прийнято передчасно.

Вищевикладені обставини, встановлені судом у справі № 815/6782/15, відповідно до ч.1 ст.72 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Згідно з ч.1. ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач жодним чином не послався на будь-яку невідповідність позивача вимогам до поліцейських.

З огляду на пункт 9 розділу ХІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №580-VIII, на який відповідач посилається в наказі, як на підставу звільнення, законодавець передбачає отримання згоди від працівників міліції на його призначення в службу поліції протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону.

Таким чином, суд робить висновок, що згоді позивача повинна передувати пропозиція про проходження служби. Разом з тим, відповідач заперечуючи проти позову, не зазначив, що позивачеві надавалася будь-яка пропозиція щодо проходження служби в поліції з подальшою згодою або відмовою від неї позивача.

Крім того, про наявність обовязку у відповідача при звільненні надати пропозицію щодо проходження служби в поліції випливає із інших положень розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII. Зокрема, відповідно до абзацу першого пункту 10 цього розділу працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 64 г Положення №114, на який відповідач посилається у спірному наказі, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас ( з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

З аналізу законодавчої норми випливає, що звільненню позивача повинен був передувати з боку відповідача розгляд можливості подальшого його використання на службі. Проте, відповідач не перевірив можливість реалізації права позивача на подальше проходження служби в ГУМВС України в Одеській області, не врахував відсутність пропозиції позивачу щодо проходження служби, відсутність надання згоди або відмови позивача від служби в поліції, а також не врахував, що вислуга років позивача в органах МВС на день звільнення становить 18 років 02 місяці 21 день.

Також, судом встановлено, що в даному випадку відбулася ліквідація державного органу з подальшим правонаступництвом, а відтак зазначена ліквідація не звільняє державу від виконання обовязку по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Суд приходить до висновку, що відповідач, Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, приймаючи спірний наказ без попередньої перевірки можливості подальшого використання позивача на службі, без надання йому пропозиції про проходження служби в органах поліції, без отримання відмови позивача від такої пропозиції, порушив встановлену законом процедуру, що передує звільненню.

Таким чином, позивача наказом від 27.01.2016 року № 5 о/с поновлено на посаді, та того ж дня наказом № 6 о/с звільнено з органів внутрішніх справ з тих самих підстав, що й наказами №1265о/с та № 1271 о/с від 04.11.2015 року, які скасовано постановою Одеського окружного адміністративного суду 29 серпня 2016 року та додатковою постановою від 10 жовтня 2016 року по справі № 815/6782/15.

При цьому, судом встановлено, що відповідач і в подальшому під час прийняття оскаржуваного наказу не сприяв в реалізації права позивача щодо проходження ним подальшої служби в органах поліції, оскільки жодних листів на адресу позивача з цього приводу не направлялось, такі відомості також не надані до суду відповідачем під час розгляду справи.

Суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

02.07.2015 року було прийнято ОСОБА_8 України Про Національну поліцію № 580-VIII (далі ОСОБА_8 України № 580-VIII), який опубліковано в газеті Голос України 06.08.2015 року.

У пп.1 п.1 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону закріплено, що цей ОСОБА_8 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону визнано такими, що втратили чинність: ОСОБА_8 України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 4, ст. 20 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 4, ст. 21).

Згідно пунктів 8-11 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України № 580-VIII: З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. (п.8).

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.(п.9).

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.(п.10).

Як встановлено судом, оскаржуваний наказ № 6 о/с про звільнення позивача з займаної ним посади в органах внутрішніх справ був прийнятий 27.01.2017 року, в той самий день, що і наказ № 5 о/с про поновлення позивача на службі за рішенням суду.

При цьому, будь-яких доказів того, що відповідач у період між виданням наказів № 5 о/с та № 6 о/с з'ясував наявність у позивача бажання проходити службу в поліції, чи відсутність згоди позивача на проходження служби в поліції, відповідно до вимог пунктів 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України № 580-VIII, відповідач суду не надав.

При цьому позивач вказує на подання такої згоди (рапорту) щодо бажання проходження служби у новоствореному органі і, відповідно, останній не відмовлявся від проходження служби в поліції.

Дані обставини також встановлені постановою ООАС від 29.08.2016 року по справі №815/6782/15, а саме: судом встановлено, що матеріали особової справи позивача не містять документальних доказів подання позивачем заяви (рапорту) до ГУМВС України в Одеській області з приводу бажання бути прийнятим на службу до поліції.

Крім цього, постановою встановлено, що допитані у судовому засіданні свідки: ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, які працювали з позивачем в одному відділі пояснили суду, що на початку листопаду 2015 року начальник відділу, ОСОБА_11, зібрав працівників відділу в своєму кабінеті для написання рапортів та подання їх до відділу кадрів ГУ МВС України в Одеській щодо звільнення з підстав переведення на роботу в інше міністерство, орган виконавчої влади в зязку з бажанням проходити службу в ГУ Національної поліції в Одеській області. Через декілька днів, ними були написані заяви про прийняття на службу до поліції на ті ж посади, які вони займали в ГУМВС. Такий рапорт та заяву відповідно, разом з ними і всіма працівниками відділу писав і ОСОБА_1 Зазначені рапорти та заяви безпосередньо здавалися ОСОБА_11, який у подальшому, централізовано, надав їх до відділу кадрового забезпечення ГУМВС України в Одеській області.

Свідок, ОСОБА_11, начальник слідчого відділу по розслідуванню дорожньо-транспортних пригод, додатково суду пояснив, що до 07.11.2015 року, у своєму кабінеті він зібрав працівників відділу, які написали рапорти на звільнення, у звязку з бажанням перейти до поліції, та через декілька днів, знов таки, до 07.11.2015 року заяви про прийняття на службу до поліції. Серед працівників відділу, які писали такі рапорти і заяви був і ОСОБА_1 Свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що ОСОБА_1, як і інші працівники зробив з зазначеного рапорту та заяви ксерокопії. В подальшому, рапорти та заяви ОСОБА_11 відвіз до відділу кадрового забезпечення і передав їх ОСОБА_7

Свідки, також пояснили суду, що ОСОБА_12, продовжував виконувати свої обовязки і після 07.11.2015 року, розслідував кримінальні справи, складав процесуальні документи по кримінальним справам, впродовж листопаду 2015 року мав чергування та виїжджав на місця ДТП зі своїм напарником, слідчим Омельченко З.В. В кінці листопада 2015 року, ОСОБА_1 дізнався, що його звільнили 06.11.2015 року.

На підтвердження обставин щодо продовження ОСОБА_1О виконувати свої службові та функціональні обовязки після 07.11.2015 року, суду наданий лист слідчого Управління ГУНП в Одеській області від 08.08.2016 року № 4/105/аз, відповідно до якого, до 20-тих чисел листопада 2015 року, в провадженні слідчого відділу ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області, ОСОБА_1, перебувало 22 кримінальні справи. 13.11.2015 року, 15.11.2015 року, 16.11.2015 року ним також проводилися процесуальні слідчі дії, такі як: допити свідків, потерпілого. Зазначеним листом повідомлено, що 04.11.2015 року та 14.11.2015 року, відповідно до графіка добових чергувань по м. Одесі та Одеській області, слідчий Городовенко С.О. спільно зі слідчим Омельченком З.В. виїжджав на огляди місць ДТП.

Отже, ГУ МВС України в Одеській області при виданні наказу № 6 о/с не враховано відсутність відмови позивача від проходження служби в поліції та саме наявність такої згоди, а взагалі не перевірено можливість реалізації права позивача на прийняття на службу до поліції, що є обовязковою передумовою для звільнення особи згідно вимог Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України № 580-VIII.

Суд наголошує, що п.9 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України № 580-VIII закріплено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ станом на 06.11.2015 року, за їх згодою, бути прийнятими на службу до поліції, за умови відповідності працівників міліції вимогам, встановленим до поліцейських.

Зазначене право працівників міліції на первинному етапі реалізується шляхом вчинення пропозиції відповідними керівними посадовими особами про прийняття на службу до поліції на певну посаду та у пропонований орган, та виявлення такими працівниками міліції бажання проходити службу в поліції шляхом написання відповідних заяв (рапортів).

Проте, в порушення вимог п.9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 580-VIII, з моменту опублікування цього Закону (06.08.2015 року) та до прийняття оскаржуваного наказу (27.01.2017 року) про звільнення позивача за п.64 г (через скорочення штату), позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, та не було перевірено можливості його подальшого використання на службі.

Таким чином, оскаржуваний наказ був прийнятий ГУ МВС України в Одеській області за відсутності умов для звільнення позивача через скорочення штату.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі № 21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ Про міліцію, Законом України від 2 грудня 1990 року № 509-XII Про державну податкову службу, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР 42946756).

Суд згідно з положеннями ст.9 КАС України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_3Є середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання щодо позовної вимоги про зобовязання ГУМВС України в Одеській області виплатити грошове утримання, суд, керуючись статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства, при обранні належного способу захисту порушеного права позивача, дійшов висновку про наступне.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Крім того, відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до абз.4 п.2 Порядку визначено, що у разі, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 3 п.4 Порядку, в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).

Так, оскільки позивач не працював на посаді з 06.11.2015 року, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Суд встановив, що згідно з довідкою ГУМВС України в Одеській області від 18.04.2017 року № 14/1-693, посадовий оклад позивача становив 900,00 грн.(а.с.92).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 р. № 10196/0/14-14/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік кількість робочих днів у вересні 2015 року становила 22 дні, а у жовтні 2015 року становила 21 день.

Таким чином, згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньоденна заробітна плата позивача складає 41,90 грн.((900,00+900,00)/43)

Згідно з листами Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13, кількість робочих днів з моменту звільнення позивача у січні 2017 року (з 27.01.2017 року по 31.01.2017 року) становила 3 дні, у лютому 2017 року становила 20 днів, у березні 2017 року становила 22 дні та у квітні 2017 року з 01.04.2017 року по 26.04.2017 року становить робочих 17 днів.

Тобто, у період з 27.01.2017 року по 26.04.2017 року загальна кількість робочих днів складає - 62 дні.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.01.2017 року по 26.04.2017 року у розмірі 2597,80 грн. (62х41,90грн.).

При цьому, статтею 236 Кодексу законів про працю України визначено оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Так, даною нормою встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Розділом V КАС України визначено порядок вирішення процесуальних питань, повязаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Так, відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Пунктом 9 статті 267 КАС України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною постановою суду.

З урахуванням наведеного, вимога позивача про стягнення грошового утримання з 29.08.2016 року по 26.01.2017 року задоволенню не підлягає, оскільки діючим законодавством передбачено відповідний порядок вирішення процесуальних питань, повязаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Щодо вимоги позивача про зобовязання начальника ГУМВС в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж позивача, додавши до нього строк вимушеного прогулу та з визнанням періоду по день фактичного його поновлення на посаді вимушеним прогулом і зарахування цього часу до стажу служби в органах внутрішніх справ, суд приходить до висновку, що дана вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Зарахування часу вимушеного прогулу, що стався не з вини працівника, до зазначеного стажу роботи, є обов'язком роботодавця.

З огляду на що, питання обрахунку трудового стажу має здійснити відповідач на стадії виконання судового рішення, в частині поновлення ОСОБА_1 на службі, при цьому позивачем не надано доказів звернення до відповідача з відповідною вимогою та отримання відмови у задоволенні такої, а тому вимога про зобов'язання відповідача зарахувати вимушений прогул до стажу служби в органах внутрішніх справ є передчасною.

З фактичних обставин справи, встановлених судом, та досліджених доказів вбачається, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій, відтак заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п.2 та п.3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №6 о/с від 27.01.2017 року, поновлення на посаді, зобовязання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ голови Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №6о/с від 27.01.2017 року про звільнення підполковника міліції ОСОБА_1, слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 27.01.2017 року.

Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.01.2017 року по 26.04.2017 року у розмірі 2597 /дві тисячі пятсот девяносто сім/ грн. 80 коп. з урахуванням відрахувань (податків) по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % та воєнного збору у розмірі 1,5 %.

В частині поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 (один) місць у розмірі посадового окладу в сумі 900 /девятсот/ грн. 00 коп. допустити негайне виконання судового рішення.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя П.П.Марин