Постанова № 66261626, 27.04.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7433/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського районного відділу ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення грошової суми, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Малиновського районного відділу ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області в якому позивач просить:

-стягнути з Малиновського районного відділу ОМУ ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову суму у розмірі 54 725, 68 грн.;

-стягнути з Малиновського районного відділу ОМУ ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 27.09.2016 року додатковою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду стягнуто з Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.06.2011 року по 16.12.2015 року у розмірі 100 889 грн. 47 коп.

Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів громадян» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Лише з 01.01.2016 року поріг індексації встановлений на рівні 103 відсотка.

Позивач в судове засідання не зґявився про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно.

Через канцелярію суду від позивача за вхід. № 5541/17 надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача до судового засідання не зявився. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується матеріалами справи.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно приписів чинного законодавства сторони процесу повинні добросовісно виконувати свої права та обовязки.

Добросовісність (лат. bona fides) розуміється, як самостійний правовий принцип, як презумпція, як вказівка на винність або обєктивну протиправність діяння. В цілому, під добросовісністю варто розуміти прагнення субєкту до правомірності власної правової поведінки, її соціальної нешкідливості, юридичної досконалості способу досягнення поставленої мети.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа ОСОБА_2 проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно вимог статті 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, якій вирішить спір щодо його прав та обовязків.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обовязком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» зазначив, що розумність строку проваджень повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади та того, яку важливість для заявників мало питання, що розглядалося.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, на тому, що саме національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2006 року справа «Мороз та інші проти України»).

Така функція знайшла своє відображення і в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», який встановлює обовязок судді вживати заходи щодо розгляду справи протягом строку, встановленого Законом.

Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи з його участю для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Зважаючи на те, що до судового засідання прибули не всі особи, хоча і були повідомлені належним чином, перешкод для розгляду справи не має, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження (ч. 6 ст. 128 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2012 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційною адміністративного суду від 16.12.2015 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними та скасувано накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №245 о/с від 07.06.2011 року та від 13.05.2011 року №611 в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектора карного розшуку Хмельницького відділу міліції Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Хмельницького відділу міліції Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Стягнуто з Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 червня 2011 року по день поновлення на посаді.

04.08.2016року позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення в частині стягнення середньої заробітної плати за період з 13.06.2011 року по 06.11.2015 року у загальній сумі 83828.04 гри.

Ухвалою Одеського окружного адміністративною суду від 12.08.2016 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружною адміністративного суду від 12.08.2016 року, позивач подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду.

27.09.2016року додатковою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду стягнуто з Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.06.2011 року по 16.12.2015 року у розмірі 100 889 грн. 47 коп.

Надаючи належну оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Приписами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що:

- індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;

- індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;

- поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Приписами ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2012 р. № 1078 (із змінами) (далі - Порядок), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці та грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Заробітна плата (грошове забезпечення) (далі - грошовий дохід) індексується в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» визначається у розрахунку на місяць.

Пунктом 5 Порядку визначено, що місяць, в якому відбулося підвищення грошових доходів населення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянином за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р (пункт 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Таким чином, індекс інфляції підлягає нарахуванню за місяць.

У Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 (справа № 1-18/2013), а саме: Положенням статті Закону передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у звязку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме: у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у звязку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що відповідачем порушені приписи чинного законодавства щодо виплати індексу інфляції у період вимушеного прогулу з 14.06.2011 р. по 16.12.2015 р., а отже, для захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне стягнути вказано заборгованість у сумі 54 725, 68 грн., згідно розрахунку наданого позивачем по справі, а саме: 102.2% х 103.3% х 103.8% х 101.0% х 100.4% х 100.8% х 102.9% х 102.4% х 101.9% х 103.0% х 103.1% х 105.3% х 110.8% х 114.0% х 102.2% х 100.4% х 99.0% х 99.2% х 102.3% х 98.7% х 102.0% =176.2% - загальна сума відсотків у період з березня 2014 року по листопад 2015 року.

Заборгованість по заробітної платі перед позивачем станом на 01.03.2014 року склала - 71818,48 грн.

Таким чином, заборгованість за індексацією складає: 71 818,48 х 176.2% = 54725,68 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації за відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала,за наявності її вини.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв'язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Надючи правову оцінку доводам позивача, які він викладає в позові як підставу для стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31.08.2011 року розірвано шлюб між позивачем та його дружиною.

Вказаним рішенням встановлено, що зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 спільного господарства не ведуть, шлюбні стосунки не підтримують з травня 2011 року.

Звільнення ж ОСОБА_1 відбулось 13.06.2011 року, тобто після припинення шлюбних стосунків.

Отдже, вказане не може бути підставою для стягнення моральної шкоди.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у період вимушеного прогулу позивач працював в ГУМВС України в Одеській області та помічником адвоката, що підтерджується додатковою постановою від 27.09.2016 року.

Згідно ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (в редакції протоколу №11), рішення Європейського суду є обов'язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому, Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.

Так, рішенням від 27.07.2004 року по справі "Романов проти України" Європейський Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлена письмово разом із відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, без наявності яких Суд може відхилити вимогу.

Позивач не обґрунтував у чому полягають його моральні збитки, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, що виключає можливість задоволення вимоги про її відшкодування.

На підставі ст.10 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, зясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, у звязку із чим позов підлягає частковому задоволенню.

Оцінюючи заперечення Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, суд вважає їх необгрунтованими і відхиляє з огляду на наступне.

Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, посилаючись на ст. 183-2 КАС України, яка встановлює 15-денний строк звернення до суду.

Суд відхиляє вказане посилання, окільки ст. 183-2 КАС України застосовується до справ, які розглядаються у порядку скороченого провадження.

Розгляд цієї справи не відноситься до цієї категорії.

Посилання ж відповідача на ст. 99 КАС України також є необгрунтованим, оскільки додаткова постанова Одеським апеляційним адміністративним судом винесена 29.09.2016 року, а а позивач звернувся з позовом 23.12.2016 року. При цьому, вимога про стягнення моральної шкоди пов'язана із вимогою про стягнення грошової суми в порядку індексації.

Європейський Суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 6-8, ч. 6 ст. 71, 86, 128, 167, 186, 254, КАС України суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову суму у розмірі 54 725, 68 грн.

В іншій частині вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.