Постанова № 66261624, 26.04.2017, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2017 р.Р і в н е 817/83/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сала А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення В С Т АН О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 №45428-13, яким позивачу визначено податкове зобовязання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Здолбунівскою міською радою не було внесено змін до Положення про транспортний податок у місті Здолбунів відповідно до внесених змін до Податкового кодексу України в частині зміни обєкта оподаткування транспортним податком, в той же час зазначивши, що вартість належного позивачу автомобіля є меншою від визначеного рівня у Податковому кодексі України, відтак спірне податкове є протиправним та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю із підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити та не заперечував проти проведення судового розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідач про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується доказами в матеріалах справи (а.с.30, 32), однак участі свого уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, про причини суд не повідомив.

Виходячи з положень частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Дослідивши письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Суд встановив, що ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки BMW, модель X6, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 2993 куб.см., 2014 року випуску (а.с.9).

Рівненською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Рівненській області відповідно до пп.267.6.2. п.267.6. ст.267 Податкового кодексу України позивачу винесено податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 №45428-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн. (а.с.8).

Не погодившись із винесеним податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2016 №45428-13 позивач оскаржив його до органів ДФС, однак рішенням Головного управління ДФС у Рівненській області від 11.10.2016 №939/14/17-00-10-03/123 (а.с.11-12) та рішенням ДФС від 26.12.2016 №14099/14/99-99-11-02-01-14 (а.с.13-14) оспорюване податкове повідомлення-рішення та скарга ОСОБА_1 залишені без задоволення, що зумовило звернення позивача до суду.

Надаючи правової оцінки відносинам між сторонами суд зазначає наступне.

Одним з принципів податкового законодавства України є єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку (п.п.4.1.11 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України).

За п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Відповідно до ст.9 Податкового кодексу України транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. В свою чергу за п.9.4 ст.9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У ст.10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із трьох різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п.7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст.265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VІІІ, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Отже, транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами або радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст.4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п.24 ч.1 ст.26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.143 Конституції України.

Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запроваджувати або змінювати такі податки як місцеві на відповідних територіях, а тим більше Кабінет Міністрів України не може запроваджувати критерії оцінки рухомого майна для цілей оподаткування місцевим податком.

Так, відповідно до п.10.2 ст.10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

А, відповідно до п.10.3 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Разом з тим, пунктом 4 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

У той же час, пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Таким чином, суд відхиляє доводи позивача, що не внесення відповідних змін Здолбунівською міською радою до Положення про транспортний податок у місті Здолбунів виключає застосування положень Податкового кодексу України в частині порядку, підстав та обєктів справляння транспортного податку, зокрема за 2016 рік.

01.01.2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 №909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", яким у статтю 267 Податкового кодексу України було внесено зміни.

Зокрема, станом на момент виникнення спірних правовідносин, пп. 267.2.1 п. 267.2 Податкового кодексу України було викладено в новій редакції, а саме зазначено, що "об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

До внесення змін Законом України від 24.12.2015 №909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначали, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Таким чином, внесені (на момент виникнення спірних правовідносин) до пп. 267.2.1 п. 267.2 Податкового кодексу України зміни вищезгаданим законом не лише змінили об'єкт оподаткування транспортним податком, а й встановили нові критерії оцінювання транспортних засобів, власники яких будуть сплачувати податок. Тобто, зазначені зміни визначили нове коло платників транспортного податку та змінили об'єкт та базу оподаткування.

Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Базою оподаткування у відповідності до пп.267.3.1 п.267.3 ст.267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп.267.5.1 п.267.5 ст.267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст.267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам-нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2016 та станом на момент виникнення спірних правовідносин, власники легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 1033500,00 грн. є платниками транспортного податку.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до абз.2 пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) середньоринкова вартість автомобіля для цілей оподаткування визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

З метою врегулювання невизначеності поняття "середньоринкова вартість", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.02.2016 №66 "Про затвердження Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів".

Згідно п.2 цієї Методики середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, обєму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

В свою чергу, Мінекономрозвитку розмістило на своєму офіційному веб-ресурсі онлайн-калькулятор для розрахунку середньоринкової вартості.

Згідно наданої позивачем роздруківки розрахунку вартості легкового автомобіля марки BMW X6, 3,0, внутрішнього згорання, дизель, АТ, 2014 року випуску, пробігом 88321 км, середньоринкова вартість транспортного засобу становить 968066,00 грн., що не перевищує встановлену у пп.267.2.1. п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) межу у 1033500,00 грн. (а.с.10).

У поданих до суду письмових запереченнях на адміністративний позов представник відповідача зазначила, що згідно інформації, наданої Мінекономрозвитку вартість зазначеного транспортного засобу становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, однак при цьому жодних доказів на підтвердження таких обставин суду не подала.

Суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що автомобіль марки BMW X6 2014 року випуску належний позивачу, середньоринкова вартість якого не перевищила встановлену Податковим кодексом України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) таку вартість для цілей визначення обєкта оподаткування транспортним податком, не є обєктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими належним доказами, а тому їх необхідно задовольнити в повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 640,00 грн. згідно квитанції: 0749-5766-1205-0359 від 19.01.2017 підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача субєкта владних повноважень.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області від 30.06.2016 №45428-13.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.