Постанова № 66261389, 27.04.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1678/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

секретар судового засідання Станкова О.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо неподання до Міністерства внутрішніх справ України у 15-ти денний строк з дня реєстрації заяви висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у звязку з настанням інвалідності, зобовязання Головного управління Національної поліції в Одеській області прийняту заяву про виплату одноразової грошової допомоги у звязку з встановленням ІІІ групи інвалідності відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» та зобовязання Головного управління Національної поліції в Одеській області надіслати до Міністрства внутрішніх справ України висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у звязку з встановленням ІІІ групи інвалідності відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з 17.11.2006 року по 06.11.2015 року, а з 07.11.2015 року в Національній поліції України. Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 08.08.2016 року серії 10 ААВ № 803492 позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання повязане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках від 08.08.2016 року встановлено, що рівень втрати професійної працездатності становить 60 %. Позивач звернулась до ГУПН України в Одеській області із заявою про призначення та виплату одноразові грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності поліцейського відповідно до ст. 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України від 11.01.2016 року № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського». Листом № 14/1-К-49 від 26.01.2017 року було повідомлено, що випадки за яких призначається одноразова грошова допомога поліцейським, яким інвалідність встановлено внаслідок захворювання, поранення (контузії, травм або каліцтва) повязаних з виконанням службових обовязків в органах внутрішніх справ ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» не передбачені. Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності є неправомірними, що і стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду, а тому позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Від відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких останній проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях (а.с.37-39), відповідно до яких пояснено про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача, оскільки після розгляду документів, які були надані позивачем, прийнято обґрунтоване та законне рішення щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги. При цьому, зазначене рішення прийняте з урахуванням того, що випадки за яких призначається одноразова грошова допомога поліцейським, яким інвалідність встановлено внаслідок захворювання, поранення повязаних з виконанням службових обовязків або проходження служби в органах внутрішніх справ ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» не передбачені. З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Представник позивача подав до клопотання про розгляд справи за яйого відсутності.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 3 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У звязку з відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справу вирішено розглянути в порядку ч.6 ст.128 КАС України.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з 17.11.2006 року по 06.11.2015 року та з 07.11.2015 року - в Національній поліції України.

21.07.2016 року наказом ГУНП в Одеській області № 695 о/с (а.с.42) старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського центру обслуговування підрозділів Головного управління Національної поліції в Одеській області за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено через хворобу на підставі рапорту позивача, подання начальника ОСОБА_2 в Одеській області від 12.07.2016 року та свідоцтва про хворобу №241/2, виданого ВЛК ДУ ТМО МВС України по Одеській області 08.07.2016 року (а.с.41, 44-47).

Наказом ГУНП в Одеській області №903о/с від 12.09.2016 року вказаний наказ доповнено в частині визначеня вислуги років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с.43).

Згідно довідки до акту огляду Медіко-соціальної експертної комісії від 08.08.2016 року серії 10ААВ № 803492 позивачу встановлено III група інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.9).

Відповідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 08.08.2016 року серія 10ААА № 127177 встановлено, що рівень втрати професійної працездатності становить 60 %, причина втрати працездатності - захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.10).

Позивач 17.01.2017 року звернулась до Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою та усіма необхідними документами про для оформлення та отримання медичної страховки відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.13).

Листом № 14/1-К-49 від 26.01.2017 року позивача повідомлено, що призначення та виплата одноразової грошової допомоги поліцейським, втрата працездатності яких повязана з проходженням служби в органах внутрішніх справ, Законом України «Про Національну поліцію» не передбачена (а.с.14).

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернулась до суду із даним позовом за захистом порушених прав.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності є неправомірними.

При цьому, позивач просить суд зобовязати прийняти документи на на виплату одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

Проте, як зазначено у позовній заяві, позивач звернувся до відповідача із заявою та усіма необхідними документами про призначення і виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» та Наказу МВС України від 11.01.2016 року № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського».

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що підстави для визнання протиправними дій відповідача та зобовязання прийняти документи щодо виплати одноразової грошової допомоги і надіслати висновок до МВС України у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» відсутні.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 11 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Конвенційний принцип «ефективний засіб правого захист» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Частиною 2 ст. 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач, як особа, яка проходила службу в поліції, втратила працездатність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби, та був звільнений зі служби в поліції саме через хворобу.

Частиною 2 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом МВС України № 4 від 11.01.2016 року затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок № 4).

Згідно з п. 1 р. ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

З матеріалів справи вбачається, що фактично підставою для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги стало те, що за позицією відповідача, захворювання позивача повязане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а не в поліції. У звязку з такими доводами, відповідач вказував на те, що виплата одноразової грошової допомоги не можлива на підставі ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом МВС України від 11.01.2016 року № 4, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за № 163/28293 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

При цьому, наказом МВС України від 12.09.2016 № 196 «Про внесення змін до Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» внесені зміни в Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» від 29.01.2016 № 163/28293.

Так, зокрема, пункт 5 розділу 1 доповнено підпунктом 4, в якому визначено терміни та зазначено випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського: «повязаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ - обставина, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ».

Як вже зазначено вище, позивач отримала захворювання під час проходження служби в органах внутрішніх справ, про що свідчать довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності № 127177 серії 10ААА, довідка до акта огляду медико соціальною експертною комісією серії 10ААВ № 803492 від 08.08.2016 року, свідоцтво про хворобу № 241/2 від 08.07.2016 року (а.с.47-47з/б), копії яких наявні у матеріалах справи.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції.

В силу положень пп. «в» п. 4 ст. 99 Закону України «Про Національну поліцію», розміри одноразової грошової допомоги поліцейським визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб на час виплати такої допомоги поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності III групи - 70 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб.

З огляду на вищевикладені норми права, суд доходить висновку, що позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності поліцейським згідно вищевказаних норм права, у звязку з чим суд вийшов за межі позовних вимог.

З метою утвердження єдності системи судів загальної юрисдикції, яка забезпечується, в тому числі, єдністю судової практики (ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), суд вважає за необхідне вказати, що аналогічна судова практика щодо вирішення подібних спірних правовідносин міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 року по справі № 800/30467/16, постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 року по справі № 825/1394/16, ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 року по справі № 335/9056/16-а, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 року по справі № 373/1188/16-а та ін.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Згідно рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Крім того, в силу ч. 4 ст. 8 КАС, не може бути підставою для відмови у вирішенні справи відсутність законодавства, яке регулює спірні відносини, у тому числі і відсутність порядку розрахунку заробітної плати для перерахунку пенсії, проте виключення певних форм документів не позбавляє отримання певної інформації у довільній формі за відповідним зверненням особи.

У відповідності до ч. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів абовнесення змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Дане положення принципово забороняє погіршувати становище людини.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій щодо відмови у призначнні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності та зобовязання Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності.

Судові витрати розподілити відповідно до ст.94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640/шістсот сорок/ грн. 00 коп.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя П.П.Марин