Постанова № 66261044, 26.04.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2017 року справа № 813/8/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді - Гулкевич І.З.,

Секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_3 (далі позивач, ОСОБА_3М.) з адміністративним позовом до Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі відповідач, Cамбірська ОДПІ), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.11.2016 року №3399-13.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вказане рішення контролюючого органу є протиправним, прийнятим без врахування фактичних обставин, а відтак, слід скасувати. 14.04.2016 року позивачем придбано вказаний автомобіль, який не перевищив вартості 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. На переконання позивача, відповідач не наділений правом на власний розсуд визначати автомобілі, які є обєктом оподаткування відповідно до підп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України. Зазначив, що Самбірська міська рада на 2016 бюджетний рік не приймала відповідного рішення, щодо нарахування і сплати транспортного податку. З врахуванням викладеного вказане рішення контролюючого органу є протиправним та слід скасувати.

Представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову та зазначив, що з 01.01.2015 року набрала чинності стаття 267 Податкового кодексу України Транспортний податок, якою введено в дію новий податок. Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році внесено зміни в підп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України та викладено статтю у новій редакції, відповідно до якої обєктом оподаткування визначено легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше пяти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) періоду. Пояснив, що вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розміру, за методикою, затвердженою КМ України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, обєму циліндрів двигуна, типу коробки перемикання передач, пробігу та розміщується на його офіційному веб-сайті. Оскільки вказаний закон набрав чинності, опублікований належним чином та відсутнє рішення Конституційного суду України про визнання такого неконституційним, відповідачем правомірно застосовано положення вказаного закону до позивача. Звернув увагу, що у даному випадку не відбувалась зміна елементів податку чи пільг, а введено новий податок транспортний. Зазначив, що за контролюючим органом не закріплено обовязок щодо розрахунку середньоринкової вартості автомобіля, орган ДФС проводить обчислення суми податку з обєкта/обєктів оподаткування фізичних осіб. Вважає рішення контролюючого органу обґрунтованим та прийнятим в межах компетенції, а тому таке слід залишити в силі та у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

25.11.2016 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 3399-13 за платежем: транспортний податок з фізичних осіб в сумі 18750,00 грн. /а.с.15, в якому попереджено про необхідність сплати нарахованого зобовязання протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Вважаючи вказане рішення контролюючого органу протиправним, безпідставним та таким, що слід скасувати, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів, згідно з ч. 2 цієї ж статті, можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Спірні правовідносини врегульовано податковим законодавством, яким передбачено справляння з платників податків, зокрема, й такого місцевого податку як податок на майно. До складу такого податку на майно, відповідно до п.п. 265.1.2 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України (далі ПК України), входить транспортний податок.

В п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначено що, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ПК України, є об'єктами оподаткування.

Згідно з п.п. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 ПК України, базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування, відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України.

Відповідно ж до п. 267.4 ст. 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Підпунктом 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України передбачено, що обчислення суми транспортного податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Вказане кореспондує також нормі п.п. 54.3.3 ПК України, відповідно до якої обов'язок із визначення суми грошових зобов'язань з такого податку покладається на контролюючий орган.

Пунктом 58.1 ст. 58 ПК України встановлено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 54 ПК України.

З врахуванням викладених норм законодавства, слід підсумувати, що за загальним правилом визначення сум грошового зобов'язання з транспортного податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб провадиться контролюючим органом шляхом надсилання (вручення) платнику податків відповідного податкового повідомлення-рішення в разі наявності у власності такого платника податків автомобіля, що є об'єктом оподаткування.

Зважаючи на доводи позивача щодо протиправності визначення грошового зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік, що обґрунтовується неможливістю застосування норм чинного податкового законодавства України, які регламентують справляння такого податку в цьому році, у зв'язку з порушенням принципу стабільності, суд зазначає наступне.

Новий податок транспортний запроваджено Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 року №71-VIII (набрав чинності з 01.01.2015 року), яким врегульовано, зокрема, об'єкт оподаткування, ставки податку, порядок та інші умови його справляння.

Надалі до ПК України внесено зміни в частині транспортного податку відповідно до Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24.12.2015 р. №909-VIII.

Зокрема, згідно з п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України (в редакції Закону України від 24.12.2015 р. №909-VIII), об'єктом оподаткування визначено легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Слід звернути увагу на те, що в попередній редакції ПК України (тобто, в редакції Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII) об'єктом оподаткування були легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років, з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тому, Законом України від 24.12.2015 р. №909-VIII не вносилося істотних змін, які би стосувалися транспортного податку (зокрема, не зазнали змін ані ставка податку, ані порядок визначення грошового зобов'язання за ним тощо), а врегульовано певні аспекти його справляння, не враховані попередньою редакцією нормативно-правового акту.

Розглянувши ж зміни, які внесені Законом України від 24.12.2015 р. №909-VIII у п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України, суд зауважує, що вони стосувалися об'єкта оподаткування. При цьому, як випливає з п. 7 Податкового кодексу України, об'єкт оподаткування є одним із обов'язкових елементів податку.

Таким чином, з позиції суду, зміни, які передбачені Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24.12.2015 р. №909-VIII, в частині транспортного податку слід безумовно вважати зміною елемента транспортного податку, а саме об'єкта оподаткування. При цьому, такі зміни об'єкта оподаткування не є формальними, позаяк об'єкти оподаткування транспортним податком за нормами ПК України в редакції Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII і Закону України від 24.12.2015 р. №909-VIII не є тотожними та істотно відрізняються за першими до множини таких об'єктів зараховуються транспортні засоби виходячи з об'єму циліндрів їх двигуна (тобто це можуть бути й маловартісні транспортні засоби, проте з великим об'ємом двигуна), а за другим, виходячи з їх середньоринкової вартості (тобто це можуть бути й малолітражні транспортні засоби, проте значної вартості).

У зв'язку з цим, суд акцентує увагу на тому, що ПК України встановлений принцип стабільності, під яким згідно з п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 ПК України слід розуміти те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Отже, застосування з 01.01.2016 року норм Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24.12.2015 року №909-VIII у частині транспортного податку є передчасним, поза як такий закон був прийнятий пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (2016 року) і таке його застосування у 2016 році порушуватиме принцип стабільності.

У цьому контексті суд критично оцінює покликання відповідача на те, що в даному Законом України від 24.12.2015 року №909-VIII не вносилося істотних змін до транспортного податку.

Водночас, суд акцентує увагу на безпідставності нарахування позивачеві грошового зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік узагалі, навіть за попередньою редакцією Податкового кодексу України, з огляду на наступне.

Вище судом зазначалося, що транспортний податок запроваджено Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 року №71-VIII, яким також визначалися розмір, порядок та інші умови справляння відповідного нового податку.

При цьому, застосування в 2016 році норм, прийнятого більш як за рік до цього, Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII загалом не порушує та не суперечить принципу стабільності, який закріплений у податковому законодавстві України.

На переконання суду, допустимим є визначення фізичній особі грошового зобов'язання з транспортного податку за податковий період 2016 рік, відповідно до положень Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII).

Водночас, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є власником автомобіля марки PORSCHE модель CAYENNE, 2012 року випуску, об'ємом двигуна 2967 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації транспортного засобу за позивачем 14.04.2016 року. Оскільки обєм циліндрів двигуна цього автомобіля становить 2967 куб. см (тобто менше ніж визначено п.п.267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України (у відповідній редакції) 3000 куб. см, та ніяк не підпадає під категорію «понад»), навіть з врахуванням строку використання цього автомобіля менше ніж 5 років (автомобіль 2012 року випуску), такий автомобіль не є обєктом оподаткування, відповідно до норм ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII).

У зв'язку з чим визначення позивачеві грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 25.11.2016 року не відповідало ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII), оскільки автомобіль позивача не є об'єктом оподаткування транспортним податком, згідно з зазначеними приписами нормативно-правових актів, що підлягають застосуванню, та особливу увагу суд звертає на те, що вказаний автомобіль зареєстровано за позивачем у 2016 році.

Відповідно до положень підп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

З 19 лютого 2016 року набула чинності ОСОБА_1 визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабміну від 18.02.2016р. № 66, яка встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей їх віднесення до об'єктів оподаткування транспортним податком. та зазначено, що Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.

Як передбачено, підп. 14.1.251 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу, транспортними засобами, що використовувалися, вважаються транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Реєстраційним документом, у даному випадку, згідно Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження зразків національних та міжнародного посвідчень водіїв і документів, необхідних для реєстрації транспортних засобів № 47 від 31.01.1992 року, з наступними змінами та доповненнями, є свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Представником позивача до матеріалів справи долучено лист ДФС України Щодо надання інформації, відповідно до якого надано перелік автомобілів з додатком інформація щодо автомобілів середньоринкова вартість яких розрахована на основі даних ДП Держзовнішінформ. Серед таких значиться автомобіль Cayenne, об'єм двигуна 3,0, тип палива - D.

В той же час, за допомогою сервісу на веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України: Транспортні засоби: розрахунок вартості (http://www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA) зясовано, що для визначення середньо ринкової вартості автомобіля необхідними є відомості про кілометраж транспортного засобу.

Щодо вказаного суд зазначає, що представник відповідача не надав пояснень щодо того чи відомо йому про кілометраж автомобіля позивача, а також щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення на основі середньостатистичних даних.

Отже, оскільки протилежного суду відповідачем не доведено, з вищевказаного слідує, що податковою не вживалися будь-які заходи для проведення звірки даних щодо об'єкта оподаткування зокрема, не встановлювався фактичний пробіг, автомобілю, який перебуває у власності позивача, що в свою чергу ставить під сумнів правильність визначення середньоринкової вартості такого легкового автомобіля. Крім того, з матеріалів справи не можливо взагалі встановити яка середньоринкова вартість належного позивачу автомобілю у 2016 році.

Таким чином, з врахуванням положень підп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України, відповідачем не доведено, що автомобіль позивача являвся обєктом оподаткування транспортним податком, а в позивача був обовязок його сплати.

Крім того, не можна залишити поза увагою і те, що транспортний податок відповідно до підп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 та підп. 265.1.2 п. 265.1 ст. 265 ПК України, відноситься до місцевих податків.

Згідно з п. 8.3 ст. 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до п.п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно, одним із елементів якого є транспортний податок.

Підпункт 12.3.1 п. 12.3 ст.12 ПК України вказує, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному вказаним Кодексом.

Згідно з п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст. 7 ПК України з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII вказаного Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до підп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 цього ж Кодексу рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

До матеріалів справи долучено копію рішення Самбірської міської ради Львівської області від 23.01.2015 року № 1 «Про місцеві податки і збори», відповідно до якого з метою зміцнення матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування, сприяння соціально-економічному розвитку м. Самбора, керуючись ст. 143 Конституції України, на виконання вимог Податкового кодексу України, Закону України від 29.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», керуючись п. 24 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Самбірська міська рада вирішила, зокрема, встановити на території м. Самбора податок на майно, зокрема, транспортний податок, а також положення про механізм справляння та порядок сплати вказаного виду податку затверджено у додатку.

Суд зважає на вказане рішення Самбірської міської ради, однак зазначає, що вказане рішення прийняте на виконання вимог положень ПК України з врахуванням змін внесених ще Законом України від 29.12.2014 року, тобто на 2015 рік, що не поширювалось на позивача, доказів того, що рішення щодо встановлення транспортного податку на 2016 рік приймалось також не надано, як і не надано належних доказів оприлюднення відповідного рішення.

Судом взято до уваги позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Серед іншого, суд акцентує увагу і на той фак., що відповідно до положень ст. 267 Податкового кодексу України відповідач повинен надіслати (вручити) платнику податку за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) податкове повідомлення-рішення про сплату суми.

Як встановлено із матеріалів справи відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення 25.11.2016 р, тобто з порушенням п.п. 267.6.2 п.267.6 ст. 267 ПК України.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів, практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2016 рік. а тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення слід скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

До матеріалів адміністративної справи долучено квитанцію № 19 від 27.12.2016 року, відповідно до якого позивачем сплачено судовий збір за подання позову до Львівського окружного адміністративного суду в сумі 551,21 грн., що з врахуванням вищевикладеного підлягає поверненню позивачу /а.с.3/.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області №3399-13 від 25.11.2016 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (81400, місто Самбір, вул.. Чорновола, 2а, код ЄДРПОУ 39509429) на користь ОСОБА_3 (м.Самбір, вул. Івана Франка, 67/1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 551,20 (пятсот пятдесят одна гривня 20 коп) судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано 28 квітня 2017 року.

Суддя Гулкевич І.З.