Постанова № 66260762, 24.04.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2017 року № 810/660/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про зміну дати звільнення та стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому позивач просить:

- зобов'язати ГУ НП в Київській області змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 15.06.2016 на 08.02.2017, тобто на фактичний день ознайомлення позивача з наказом про звільнення та видачею трудової книжки шляхом внесення до трудової книжки відповідного запису;

- стягнути з ГУ НП в Київській області середній розмір грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15.06.2016 з розрахунку: (а) посадовий оклад за спеціальним званням та стаж; (б) премія (з розрахунку середнього розміру премії, яку отримував керівник Таращанського відділення поліції Миронівського відділу поліції ГУ НП); (в) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (у розмірах, які отримував керівник Таращанського відділення поліції Миронівського відділу поліції ГУ НП); (г) одноразові додаткові види грошового забезпечення (у розмірах, які нараховувались керівнику Таращанського відділення поліції Миронівського відділу поліції ГУ НП).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ГУ НП в Київській області від 15.06.2016 №305 о/с його було звільнено зі служби в поліції. Разом з цим, копію витягу з вказаного наказу та трудову книжку відповідач видав лише 08.02.2017, після неодноразових звернень.

Позивач стверджує, що трудову книжку із затримкою йому було видано з вини відповідача, а тому просить стягнути з останнього компенсацію у вигляді середньої заробітної плати за весь час затримки та змінити дату звільнення на день фактичного отримання ним трудової книжки.

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що трудову книжку позивачеві було видано у день коли він з'явився на службі, а саме 08.02.2017. За цих обставин відповідач вважає, що підстави для виплати позивачеві компенсації за затримку у видачі трудової книжки відсутні.

У судове засідання, призначене на 20.04.2017, особи, які беруть участь у справі, не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Разом з цим матеріали справи містять клопотання сторін про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, ухвалою суду від 28.02.2017 постановлено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Таращанського відділення поліції Рокитнянського відділу поліції.

Наказом ГУ НП в Київській області від 15.06.2016 №305 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції у запас з підстав, визначених пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Судом встановлено, що копію наказу про звільнення позивач отримав 08.02.2017. У цей же день позивач отримав трудову книжку та військовий квиток, що підтверджується розпискою, складеною позивачем власноручно (а.с. 41).

Отже, трудову книжку та витяг з наказу про звільнення позивачу було вручено через 237 днів після видачі наказу про звільнення від 15.06.2016 №305 о/с.

Визначаючись щодо наявності підстав для застосування положень статті 235 Кодексу законів про працю України, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» від 27.04.1993 № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Пунктом 4 цієї ж постанови Кабінету Міністрів України передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках, іншу відповідальність.

Порядок заповнення трудових книжок, вкладишів до них, видачі трудової книжки у разі звільнення, чи дубліката трудової книжки, умови зберігання та обліку трудових книжок встановлені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція №58).

На виконання статті 47 Кодексу законів про працю України, розділом 4 Інструкції №58 врегульований порядок видачі трудової книжки у разі звільнення.

За змістом пунктів 4.1-4.2. Інструкції №58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, з аналізу викладених положень чинного законодавства слідує, що у день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати звільненому працівникові трудову книжку.

У випадку невиконання власником або уповноваженим органом зазначеного обов'язку, працівникові виплачується середній заробіток за весь час затримки, якщо така затримка сталась з вини власника або уповноваженого органу.

З'ясовуючи, чи вжив відповідач належних і достатніх заходів, направлених на вручення позивачеві витягу з наказу про звільнення та трудової книжки, судом встановлене наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2016 року відносно позивача було ініційоване службове розслідування, за наслідком якого ГУ НП в Київській області було прийнято наказ від 16.05.2016 №518 «Про притягнення до відповідальності працівників Миронівського відділу ГУ НП», пунктом 1 якого до позивача вирішено застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Реалізуючи вказане дисциплінарне стягнення, ГУ НП в Київській області було прийнято наказ від 15.06.2016 №305 о/с, яким позивача звільнено зі служби в поліції.

Правомірність наказів від 16.05.2016 №518 та від 15.06.2016 №305 о/с була предметом спору у судовій справі за №810/2073/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області про визнання протиправними та скасування наказів.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2016 у справі №810/2073/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У межах адміністративної справи №810/2073/16 судом встановлено, що позивач наказом від 05.05.2016 №483 «Про призначення службового розслідування» відсторонений від виконання службових обов'язків за займаною посадою на час проведення службового розслідування. Крім того, у період з 09.05.2016 по 12.05.2016, 13.05.2016, з 16.05.2016 по 03.06.2016 позивач був тимчасово непрацездатний, що також підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого №01794/626 (а.с. 61), довідкою №9 від 13.05.2016, виданою Таращанською центральною районною поліклінікою (а.с. 62) та довідкою про тимчасову непрацездатність від 03.06.2016, виданою Територіальним медичним об'єднанням МВС України по Київській області (а.с. 63).

Зі змісту постанови Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2016 у справі №810/2073/16 також слідує, що позивач після закінчення терміну тимчасової непрацездатності (04.06.2016) до місця проходження служби не прибув, вказаних довідок, що підтверджували б його тимчасову непрацездатність, до кадрового підрозділу за місцем проходження служби не надав, оскільки вважав себе звільненим з моменту прийняття наказу від 16.05.2016 №518, яким фактично було лише обрано вид дисциплінарного стягнення.

Наведені обставини у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях позивачем не заперечувались.

Таким чином, судом встановлено, що з 05.05.2016 позивач службових обов'язків не виконував та у день звільнення (15.06.2016) згідно з наказом ГУ НП у Київській області від 15.06.2016 №305 о/с, на службі був відсутній.

Одночасно з цим судом з'ясовано, що поштових повідомлень із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки у день звільнення відповідач на адресу позивача не надсилав.

Повідомлення про звільнення з пропозицією прибути до управління кадрового забезпечення ГУ НП в Київській області було сформовано відповідачем лише 01.07.2016, тобто із затримкою у 14 днів.

Проте, лист ГУ ПН в Київській області від 01.07.2016 №2264/109/12/01-16 з вказаним повідомленням був направлений відповідачем за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Радянська, буд. 27, за якою позивач не зареєстрований та не проживає, що також було визнано ГУ НП в Київській області під час розгляду адміністративної справи №810/2073/16 (а.с. 33).

Між тим, судом встановлено, що 29.12.2016 позивач звернувся до ГУ НП в Київській області з вимогою надати копію витягу з наказу про звільнення, видати трудову книжку та провести відповідний розрахунок (а.с. 34).

26 січня 2017 року позивач повторно звернувся до ГУ ПН в Київській області з вимогою надати копію витягу з наказу про звільнення, видати трудову книжку та провести розрахунок (а.с. 35).

У відповідь на повторну заяву позивача, листом від 27.01.2017 №Д-10 ГУ НП в Київській області повідомило, що для отримання трудової книжки та витягу з наказу про звільнення зі служби в Національній поліції позивачеві необхідно звернутись до Таращанського відділення поліції Миронівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (а.с. 36).

Як зазначає позивач, 04.02.2017 він прибув до Таращанського відділення поліції Миронівського відділу поліції ГУ НП в Київській області, однак з наказом про звільнення його не ознайомили, трудову книжку не видали, посилаючись на відсутність таких документів у відділенні.

04 лютого 2017 року позивач втретє звернувся до ГУ НП в Київській області з вимогою надати копію витягу з наказу про звільнення, видати трудову книжку та провести відповідний розрахунок (а.с. 66).

Лише 08.02.2017 позивача було ознайомлено з витягом з наказу про звільнення та видано трудову книжку, що підтверджується розпискою від 08.02.2017 (а.с. 41).

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що у зв'язку з відсутністю позивача на службі у день звільнення та об'єктивною неможливістю у зв'язку з цим вручення йому копії витягу з наказу про звільнення та трудової книжки, у відповідача виник обов'язок у цей же день (тобто 16.06.2016) надіслати позивачеві повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Аналіз положень статті 47 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 4.1-4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, свідчить, що саме з фактом направлення такого повідомлення власник або уповноважений орган вважається таким, що видав працівникові належно оформлену трудову книжку, у строки, передбаченні статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Оскільки таке повідомлення позивачеві у спосіб та строки, передбачені чинним законодавством, не направлялось, а матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили, що трудову книжку у зв'язку з звільненням позивач отримав в іншу дату, а ніж вказано у розписці від 08.02.2017, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Задовольняючи позов у вказаній частині суд також виходив з того, що обставини, які б давали підстави стверджувати, що позивач ухилявся від отримання трудової книжки, змінював адресу проживання, під час розгляду справи встановлено не було. Матеріали справи також не містять доказів, які б могли бути розтлумачені як такі, що підтверджують наявність дійсних істотних перешкод, що унеможливлювали виконання відповідачем обов'язку в частині належного повідомлення позивача про необхідність отримання трудової книжки.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача як на доказ необґрунтованості позовних вимог на ту обставину, що ним неодноразово здійснювались телефонні дзвінки на номер телефону позивача з пропозицією з'явитись до відповідного структурного підрозділу з метою отримання трудової книжки, оскільки жодних доказів, що підтверджують дану обставину суду не надано, в тому числі не повідомлено прізвищ осіб, які вчиняли такі дії, та не надано відповідних роздруківок телефонних дзвінків, що у свою чергу унеможливлює перевірку судом таких тверджень.

З приводу розміру компенсації, яку відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України належить виплатити позивачеві у зв'язку із затримкою у видачі трудової книжки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, днем звільнення позивача є 15.06.2016, днем коли позивачеві було видано трудову книжку та ознайомлено з наказом про звільнення є 08.02.2017. Отже період, за який підлягає стягненню сума середнього заробітку, є період з 16.06.2016 по 07.02.2017, тривалістю 237 днів.

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що календарними місяцями, що передують звільненню позивача є квітень та травень 2016 року.

Згідно з довідкою ГУ НП в Київській області від 03.03.2017 №149, за квітень 2016 року позивачеві було нараховане грошове забезпечення у розмірі 7637,00 грн., за травень 2016 року - у розмірі 7420,00 грн. Нарахування грошового забезпечення у квітні 2016 року було здійснено за 30 днів, у травні - за 31 день.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 246,83 грн. [(7637+7420)/61].

Враховуючи, що відповідач затримав видачу позивачеві трудової книжки на 237 днів, середній заробіток за час затримки, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 58498,71 грн. (246,83 х 237).

При цьому суд критично оцінює запропонований позивачем у позовній заяві механізм розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу (затримки у видачі трудової книжки), оскільки він не відповідає положенням Порядку № 100, зміст якого зводиться до того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу повинен обчислюється виходячи з тих виплат, що були отримані працівником за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача змінити дату звільнення з 15.06.2016 на день видачі трудової книжки, тобто 08.02.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзаців 6 та 7 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Оскільки відповідачем не спростовано своєї вини у затримці у видачі трудової книжки позивачеві, вимоги позивача про зміну дати звільнення на день видачі трудової книжки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктами владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, надано не було.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 15.06.2016 на 08.02.2017, про що внести відповідні зміни до його трудової книжки.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 58498 (п'ятдесят вісім тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 71 коп.

Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць без урахування обов'язкових податків та зборів.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.04.2017.