Ухвала суду № 66256150, 27.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/12478/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Катющенко В.П.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6407/2017 Доповідач - Ратнікова В.М.

У Х В А Л А

27 квітня 2017 року суддя Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва Ратнікова В.М., перевіривши матеріали апеляційної скарги представника Асоціації українських банків КравецьТетяни Леонідівни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року про поновлення ОСОБА_4 строку на оскарження рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року про відмову Асоціації українських банків в залученні до участі у справі за заявою ОСОБА_4 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року про задоволення заяви ОСОБА_4 та скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта» про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року поновлено ОСОБА_4 строк на подання заяви про оскарження рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта» про стягнення заборгованості.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року відмовлено Асоціації українських банків в залученні до участі у справі за заявою ОСОБА_4 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_4 та скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта» про стягнення заборгованості.

Не погоджуючись з даними ухвалами суду першої інстанції, представник Асоціації українських банків Кравець Тетяна Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року про поновлення ОСОБА_4 строку на оскарження рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року про відмову Асоціації українських банків в залученні до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року про задоволення заяви ОСОБА_4 та скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 скасувати та постановити у справі нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_4 про оскарження рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13.

Перевіривши виконання вимог ст.ст. 389-4, 292 ЦПК України при поданні апеляційної скарги, вважаю, що у її прийнятті необхідно відмовити, з наступних підстав.

Так, ч. 7 ст. 389-4 ЦПК України встановлює, що ухвала суду про скасування рішення третейського суду або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена у порядку, визначеному цим Кодексом для оскарження рішення суду першої інстанції.

За змістом статті 292 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Як вбачається з матеріалів скарги, ОСОБА_4 звернулася до суду з заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року, ухваленого у справі № 1503/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта» про стягнення заборгованості.

Зі змісту вказаного рішення та інших наявних у справі матеріалів встановлено, що предметом спору між сторонами є стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, поручителем за яким виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеліта».

Керуючись наявним в кредитному договорі та договорі поруки третейським застереженням, Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» вказаний спір було передано на вирішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Тобто, вбачається, що підставою виникнення спору є порушення ОСОБА_4 покладених на неї обов'язків позичальника та існування непогашеної кредитної заборгованості, сторонами спору виступають з одного боку Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» як кредитор та з іншого боку ОСОБА_4 і Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеліта», як позичальник і поручитель, тобто можливі солідарні боржники.

При цьому, Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків є органом, якому даний спір було передано на розгляд за угодою між сторонами. Власної зацікавленості у результатах вирішення цього спору Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків не має та мати не може, оскільки це суперечить закріпленим в статті 4 Закону України «Про третейські суди» принципам організації і діяльності третейського суду, положенням статті 18 та 19 цього Закону.

Так, згідно ст. 4 Закону України «Про третейські суди», третейський суд утворюється та діє на принципах: 1) законності; 2) незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові; 3) рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; 4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) обов'язковості для сторін рішень третейського суду; 6) добровільності утворення третейського суду; 7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі; 8) арбітрування; 9) самоврядування третейських суддів; 10) всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів; 11) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.

Стаття 18 Закону України «Про третейські суди» прямо встановлює, що третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Згідно ст. 19 Закону України «Про третейські суди», третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу, зокрема, якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи.Апелянт Асоціація українських банків, у складі якої діє Постійно діючий Третейський суд, що розглянув справу № 1503/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта» про стягнення заборгованості, в ході розгляду судом першої інстанції питання про скасування рішення третейського суду заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи. В апеляційній скарзі також зазначив, що розгляд судом питання про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 стосується його прав та обов'язків.

За змістом ст. 35 ЦПК України, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути особи, на права або обов'язки яких щодо однієї із сторін спору може вплинути ухвалене у справі рішення в справі.

Разом з тим, Асоціація українських банків, у складі якої діє Постійно діючий Третейський суд, не може мати жодних прав та обов'язків перед сторонами спору, вплив на які буде мати ухвала суду першої інстанції про скасування рішення третейського суду, оскільки це суперечить принципу незалежності третейських суддів та визначеному в статті 18 Закону України «Про третейські суди» статусу третейського судді як особи, яка не є представником будь-якої із сторін спору.

За таких обставин, вбачається, що Асоціація українських банків, у складі якої діє Постійно діючий Третейський суд, не має та не повинна мати жодної зацікавленості в результатах розгляду спору між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аеліта», а скасування ухваленого Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків рішення від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 не впливає жодним чином на права та обов'язки асоціації.

Тобто, заявлення апелянтом до суду першої інстанції клопотання про залучення до участі у справі за заявою ОСОБА_4 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, не ґрунтується на положеннях закону, а для подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції у Асоціації немає правових підстав.

При цьому, зазначені Асоціацією українських банків в апеляційній скарзі обґрунтування необхідності вступу у справу в якості третьої особи та подання апеляційної скарги, а саме необхідність спростування викладених ОСОБА_4 в своїй заяві доводів про порушення Третейським судом при Асоціації українських банків норм чинного законодавства, можуть бути підставою для окремого спору між Асоціацією та заявником, проте не мають жодного правового відношення до судового спору, який існує з приводу стягнення з ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості та ухвалених в ході вирішення цього спору судових рішень.

Враховуючи все вищевикладене, так як норми чинного законодавства виключають будь яку можливість наявності законної зацікавленості у третейського органу, який розглядає справу, у вирішенні цієї справи та результатах інших, пов'язаних із нею судових розглядів, оскільки апелянтом Асоціацією українських банків не зазначено ґрунтованих та достатніх доводів, які б реально свідчили про порушення постановленими 17 березня 2017 року ухвалами Дніпровського районного суду м. Києва її прав, вважаю, що у Асоціації українських банків відсутнє право на оскарження даних ухвал в апеляційному порядку, так як при їх постановленні не було вирішено питань про права та обов'язки Асоціації.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного суду України № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 рокувизначено, що при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, суддя - доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги.

Оскільки з матеріалів справи не вбачається існування жодних об'єктивних обставин, які б свідчили, що постановлення оскаржуваних ухвал Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року стосується прав та обов'язків апелянта, який не є стороною спору і до якого не пред'явлено жодних вимог, подана апеляційна скарга може бути прийнята до розгляду, а тому, в її прийнятті слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 389-4, 292 ЦПК України, суддя, -

у х в а л и в:

У прийнятті апеляційної скарги представника Асоціації українських банків Кравець ТетяниЛеонідівни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року про поновлення ОСОБА_4 строку на оскарження рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року про відмову Асоціації українських банків в залученні до участі у справі за заявою ОСОБА_4 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року про задоволення заяви ОСОБА_4 та скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 лютого 2014 року у справі № 1503/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеліта» про стягнення заборгованості - відмовити та повернути її апелянту.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Суддя: