Рішення № 66255100, 27.04.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/14502/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/789/447/17 Доповідач - Хома М.В.Категорія - 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючої - Хоми М.В.

суддів - Кузьма Р. М., Костів О. З.,

секретар - Танцюра О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон про визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №004350 від 13 квітня 2016 року, укладений між ним та ТОВ ЛК Еталон, а також застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання відповідача повернути сплачений ним реєстраційний платіж у розмірі 10 000 грн. Вимоги обґрунтовані тим, що за умовами вказаного договору відповідач зобов'язувався придбати транспортний засіб трактор Dongfeng 244 D та передати його у користування позивачу у строк та на умовах, передбачених договором. Позивач, у свою чергу, зобов'язався прийняти предмет договору та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. На виконання умов договору 13 квітня 2016 року позивач сплатив 10 000 грн., однак відповідач відмовився передати предмет лізингу. Умови оспорюваного договору позивач вважає несправедливими та такими, що порушують права споживача, наявний істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу, у договорі повністю виключена відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків щодо передачі предмета лізингу, передачі речі належної якості, одночасно встановлена жорстка відповідальність позивача за будь-яке порушення, а також за розірвання договору з ініціативи позивача.

Крім цього, у відповідача відсутня ліцензія на надання послуг в сфері ринків фінансових послуг, та договір нотаріально не посвідчений, тому відповідно до ст.ст. 203, 220 ЦК України та ст.19 Закону України Про захист прав споживачів він є нікчемним, в звязку з чим необхідно застосувати наслідки нікчемного та недійсного правочину, передбачені ст.216 ЦК України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 березня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №004350 від 13 квітня 2016 року, укладений між ТОВ ЛК Еталон та ОСОБА_1 Стягнуто з ТОВ ЛК Еталон в користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. Стягнуто з ТОВ ЛК Еталон в користь держави 551,20 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ТОВ ЛК Еталон просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, оскільки одночасно із укладенням договору ОСОБА_1 підписав заяву, якою підтвердив те, що він уважно прочитав та зрозумів умови договору, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання договору недійсним. Помилковим є висновок суду щодо несправедливості умов договору так як позивачем не доведено одночасну наявність ознак для кваліфікації умов договору несправедливими. Пунктом 12.1 Договору передбачена відповідальність Лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання умов Договору, яка полягає у поверненні останнім всі сплачені кошти та штраф у розмірі 10% від вартості Предмета Лізингу, а тому висновок суду щодо відсутності у Договорі відповідальності для Лізингодавця не відповідає дійсності. Помилковим вважає твердження суду щодо відсутності компенсації від відповідача у зв'язку з розірванням або невиконанням договору та відсутності у лізингоодержувача права розривати договір, оскільки таке право передбачене п.4 ч.3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів, яке дозволяє не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови останнього укласти або виконати договір лише при наявності відповідної компенсації від продавця, при цьому така компенсація передбачена п. 2.12, у вигляді 80% від суми авансового платежу. Невірною є позиція суду щодо обов'язковості наявності ліцензії для надання послуг фінансового лізингу, адже відповідно до Положення № 21 (яке на даний час регулює діяльність з надання фінансових послуг), здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу передбачає наявність довідки про взяття на облік, виданої Нацкомфінпослуг та не передбачає ліцензування. Крім цього, помилковим є висновок суду про обов'язковість нотаріального посвідчення спірного договору, оскільки він за своєю природою є договором фінансового лізингу, а не договором найму (оренди) транспортного засобу, та спеціальним законом така умова не передбачена.

Стророни у судове засідання не зявилися, однак належним чином повідомлені про день, час та місце слухання справи, тому колегія суддів з врахуванням вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що зі змісту договору фінансового лізингу від 13 квітня 2016 року вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, встановлені в Законі України Про фінансовий лізинг, ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмету лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечить вимогам цивільного законодавства. Крім цього, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутня ліцензія на здійснення діяльності з послуг фінансового лізингу, при укладені сторонами спірного договору не були дотримані вимоги закону про нотаріальне посвідчення, що є підставою для визнання договору недійсним.

Однак, з такими висновками суду повністю погодитись не можна.

Встановлено, що 13 квітня 2016 року між ТОВ Лізингова компанія Еталон та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу №004350 з додатками №1, №2, №3, за умовами якого ТОВ ЛК Еталон зобов'язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді трактора Dongfeng 244 D, вартістю 100000,00 грн та передати предмет лізингу на умовах фінансового лізингу у користування ОСОБА_1 на строк та на умовах, передбачених договором, а ОСОБА_1, у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі, згідно графіку, в розмірі 4 166,67 грн. щомісяця. Договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_1 отримати трактор у власність за умови повної сплати вартості трактора та інших витрат.

Згідно пункту 5.1 договору трактор передається у користування ОСОБА_1 не пізніше 50 робочих днів з моменту сплати ОСОБА_1 на рахунок товариства комісії за організацію 10%, авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, комісії за передачу предмета лізингу в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу.

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховується по даному договору у наступному порядку: перший лізинговий платіж, що складається з комісійної винагороди за організаційні заходи, авансового платежу, комісійної винагороди за передачу предмета лізингу, другий лізинговий платіж, що складається з періодичних лізингових платежів в які входить відшкодування частини вартості предмету лізингу, сплата відсоткової ставки за користування предметом лізингу, комісія за супроводження договору.

13 квітня 2016 року на виконання умов договору фінансового лізингу позивач ОСОБА_1 сплатив ТОВ ЛК Еталон грошові кошти в розмірі 10000,00 грн, як реєстраційний платіж згідно договору №004350, що підтверджується квитанцією №62-649К від 13 квітня 2016 року.

Даний договір був укладений у простій письмовій формі.

Задовольняючи позовні вимоги у частині визнання недійсним договору фінансового лізингу, суд першої інстанції не врахував наслідки укладення договору без дотримання його нотаріальної форми.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Оскільки сторони при укладенні договору фінансового лізингу №004350 від 13 квітня 2016 року не дотрималися нотаріальної форми договору, яка є обов'язковою, тому цей договір є нікчемним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, п.4, п.5, судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч.2 ст.215 ЦК України).

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року справа № 6-2766цс15, від 18.01.2017 р. справа № 6-648цс16, яка в силу вимог ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Разом з цим, суд першої інстанції не врахував дані вимоги закону та задовольнив позов, визнавши нікчемний правочин недійсним, тому у цій частині рішення суду слід скасувати та відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання договаору недійсним.

В позовній заяві ОСОБА_1 просив застосувати наслідки нікчемного правочину та на підставі ст. 216 ЦК України стягнути з ТОВ ЛК Еталон сплачені ним грошові кошти у розмірі 10000,00 грн.

У відповідності з вимогами ст. 216 ЦК України суд першої інстанції вірно застосував наслідки недійсності правочину, стягнувши з відповідача 10000,00 грн., тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги у цій частині, рішення суду про стягнення з ТОВ ЛК Еталон 10 000 грн. в користь позивача, а також судового збору в користь держави, слід залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 березня 2017 року в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон про визнання договору фінансового лізингу №004350 від 13 квітня 2016 року недійсним відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_2