Рішення № 66253489, 12.04.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/2231/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 квітня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кондора Р.Ю. і ОСОБА_1,

при секретарі: Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Виноградівського районного суду від 25 листопада 2016 року за первісним позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі Банк) звернувся у суд із позовом у серпні 2016 р.

Просив стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_7 заборгованість у розмірі 20561,37 доларів США, що за курсом 26,07 відповідно до службового розпорядження НБУ від 06.04.2016 р. складає 536034,80 грн. за кредитним договором № MKV0GA00007017 від 22.03.2007 р. і вирішити питання розподілу судових витрат.

У вересні 2016 р. ОСОБА_2 предявила зустрічний позов, у якому просила визнати зміни до кредитного договору № MKV0GA00007017 від 22.03.2007 р. про нарахування у односторонньому порядку 7% річних комісії від суми виданого кредиту недійсними з моменту укладення кредитного договору; зобовязати Банк здійснити перерахунок щомісячних платежів із урахуванням виключно відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 0,92 %, щомісячно, з моменту укладення кредитного договору № MKV0GA00007017 від 22.03.2007 р., і здійснити коригування кредитних зобовязань позивача по зустрічному позову в бік зменшення у звязку з достроковим поверненням кредитних коштів шляхом збільшення суми періодичних платежів за кредитним договором № MKV0GA00007017 від 22.03.2007 р., укладеного відповідно до ч.8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; визнати п.7.1. кредитного договору № MKV0GA00007017 від 22.03.2007 р. у частині щомісячної плати 0,07% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.1.1 цього договору недійсним; визнати п.5.4 та п.7.4 кредитного договору № MKV0GA00007017 від 22.03.2007 р. недійсним.

Рішенням Виноградівського районного суду від 25 листопада 2016 р. у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено.

ОСОБА_7 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 кредитну заборгованість повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити. Доводить про порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що звернувся до ОСОБА_2 про повне повернення кредиту в межах строків позовної давності. Зазначає, що позивач за зустрічним позовом при підписанні кредитного договору була ознайомлена з усіма істотними умовами кредитного договору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» і в період часу з 25.04.2007 р. по 12.07.2013 р. здійснювала платежі в рахунок погашення заборгованості. Указує, що позивачем по зустрічному позову пропущено строк позовної давності звернення до суду, оскільки кредитний договір було укладено в 2007 р., а ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом у вересні 2016 р.

У письмових запереченнях ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_5 просять відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.

Суд першої інстанції щодо відмови в задоволенні первісного позову дійшов висновку, що Банк предявив позов після спливу строку позовної давності та після спливу строку предявлення вимоги до поручителів. Щодо задоволення зустрічного позову суд першої інстанції виходив із того, що Банк нарахував 7% річних комісії, яка не передбачена умовами кредитного договору та включив в умови Договору положення, які тягнуть подвійну відповідальність за одне порушення (п 5.4, п 7.1, 7.4), які є несправедливими.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню із ухваленням нового по суті позовних вимог, із таких мотивів.

Установлено, що 22.03.2007 р. між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № MKV0GA00007017 (а.с.13-15), згідно з умовами якого Банк зобовязується надати позичальнику кошти на строк від 22 березня 2007 р. по 21 березня 2017 р. включно у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 10000 доларів США на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Факт видачі готівки підтверджується розпорядженням на видачу готівки (а.с.16), а на звороті аркушу справи 16 міститься заява на видачу готівки № 13 від 30 березня 2007 р. Узятих на себе зобовязань ОСОБА_2 належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 06.04.2016 р. у неї виникла заборгованість у розмірі 20561,37 доларів США, яка складається із 10 369,39 доларів США заборгованість за кредитом; 3940,76 доларів США заборгованість по відсотках за користування кредитом; 231 долар США заборгованість по комісії за користування кредитом; 5031,97 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором; 9,59 доларів США штраф (фіксована частина); 978,66 доларів США штраф (процентна складова) (а.с.4-8). Також були укладені договори поруки з ОСОБА_5 (а.с.17), ОСОБА_6 (а.с.18), ОСОБА_4 (а.с.19), ОСОБА_3 (а.с.20). 27.04.2016 р. Банк направив повідомлення (а.с.10) поручителям і позичальнику про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором. Додатковою угодою № 1 від 10 квітня 2008 р. до кредитного договору № MKV0GA00007017 від 22.03.2007 р. внесено зміни до п.7.1., згідно з якими Банк зобовязується надати позичальнику кошти в сумі 15000 доларів США (а.с.85).

Щодо відмови в задоволенні первісного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачка з лютого 2013 р. порушує зобовязання за кредитним договором, але Банк предявив позов після спливу строку позовної давності та після припинення права на задоволення своїх вимог за рахунок поручителів.

Із таким висновком колегія суддів погоджується частково з таких мотивів.

Як видно з матеріалів справи Банк направляв повідомлення ОСОБА_2 21.10.2013 р. (а.с.64), тобто в ОСОБА_7 виникло право звернутися до поручителів протягом шести місяців із цієї дати (ч.4 ст. 559 ЦК України), але Банк звернувся із вимогою до поручителів 27.04.2016 р. (а.с.10), що позбавляє право ОСОБА_7 предявити вимоги про солідарне стягнення заборгованості з поручителів.

Проте, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про сплив строків позовної давності щодо предявлення позовних вимог до ОСОБА_2

У звязку з неналежним виконанням узятих на себе зобовязань Банк надіслав ОСОБА_2 повідомлення від 21.10.2013 р. про усунення порушень по кредитному договору (а.с.64). Тобто, трирічний строк для звернення у суд в ОСОБА_7 мав би закінчитися у листопаді 2016 р. Натомість позивач по первісному позову звернувся у суд із позовом у серпні 2016 р., тобто в межах строку позовної давності.

Також необхідно зазначити, що в апеляційній скарзі Банк просить первісний позов задовольнити частково, стягнувши заборгованість із ОСОБА_2 (позичальника), тобто питання солідарного стягнення заборгованості з поручителів ОСОБА_7 не ставиться, в апеляційному порядку не оскаржене, а тому не переглядається.

Згідно з положеннями ст.ст. 526 ч.1, 530 ч.1 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо позики, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 належним чином взяті на себе зобовязання не виконувала, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка не погашена. Відповідач по первісному позову жодним чином не спростувала розрахунку заборгованості, наданого ОСОБА_7. Окрім того, судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_2 із лютого 2013 р. порушує взяті на себе зобовязання.

Колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача по первісному позову є законним і обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення заборгованості з ОСОБА_2 як позичальника.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що Банк нарахував 7% річних комісій, яка не передбачена умовами кредитного договору та включив у договір умови, які тягнуть подвійну відповідальність за одне порушення, а саме п.5.4, п.7.1, п.7.4, що є несправедливим по підношенню до позичальника порівняно з ОСОБА_7.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком, оскільки він суперечить нормам матеріального права та обставинам справи.

Зокрема, як кредитний договір так і додаткова угода до кредитного договору була підписана ОСОБА_2 і це не оспорюється сторонами спірних правовідносин. Під час підписання цих договорів відповідач по первісному позову мала можливість ознайомитися із умовами договору, правами та обовязками сторін, відповідальністю за неналежне виконання умов договору. Відповідач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови в період із квітня 2007 р. по лютий 2013 р. Тобто на момент підписання кредитного договору та на період здійснення погашень за кредитним договором у відповідача по первісному позову не було заперечень щодо пунктів кредитного договору.

За положеннями статей 626628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Це узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним судом України у справі № 6-1341цс15 від 02 грудня 2015 р.

Із матеріалів справи видно та не заперечується сторонами, що позивач по зустрічному позову в період із квітня 2007 р. по лютий 2013 р. здійснювала платежі на виконання умови кредитного договору. Тобто, в цих спірних правовідносинах апріорі не можна застосувати положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки цей закон може бути застосований до відносин, які передують укладенню кредитного договору, зокрема якщо споживач був позбавлений реальної можливості ознайомитися із умовами договору до його укладення, якщо умови кредитного договору є несправедливими та породжують істотний дисбаланс у відносинах між кредитором і позичальником.

Своїми діями, а саме підписанням кредитного договору в 2007 р., додаткової угоди № 1 до кредитного договору в 2008 р. і здійснюючи платежі в період із квітня 2007 р. по лютий 2013 р., ОСОБА_2 не заперечувала проти умов кредитного договору, у досить значний період виконувала всі умови договору, сплачувала всі необхідні платежі, передбачені умовами договору, а тому вимоги по зустрічному позову не можна вважати доведеними та обґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що вимоги позивача по зустрічному позову не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2 належними доказами не довела своїх позовних вимог. Окрім того, ці вимоги суперечать обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції щодо задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні зустрічного позову.

За правилами ст. 15 ЦК України, ст.ст. 10 ч.1, ч.3, ст. 60 ч.1, ч.4, ст. 213 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим таке підлягає скасуванню, а позов частковому задоволенню.

Згідно з положеннями ст. 88 ЦПК України судові витрати (судовий збір) на загальну суму 17491, 41 грн. належить покласти на відповідача за первісним позовом і присудити позивачу.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 526, 530, 559, 610, 611, 626-628, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212, 213, 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.ч.1,4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

РІШИЛА:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

2. Рішення Виноградівського районного суду від 25 листопада 2016 року скасувати.

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № MKV0GA00007017 від 22.03.2007 р. у сумі 20561,37 доларів США, що за курсом 26,07 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 06.04.2016 р. складає 536034,80 грн., із яких: заборгованість за кредитом у сумі 10369 доларів США, заборгованість по відсотках за користування кредитом у сумі 3940,76 доларів США, заборгованість по комісії у сумі 231 долар США, 131183,46 грн. пеня, 250 грн. штраф (фіксована частина), 25513,56 грн. штраф (процентна складова), а також стягнути судові витрати в сумі 17491, 41 грн.

4. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

5. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: