Ухвала суду № 66250700, 27.04.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1002/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2017 року та апеляційну скаргу ОСОБА_6 на додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Державної служби України з питань праці, третя особа: Державне підприємство «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, зобовязання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

В грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, зобовязання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він наказом Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 07 квітня 2014 року № 108-к прийнятий на посаду начальника Державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» та між сторонами був укладений контракт.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.2014 року № 442 утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки та Державну інспекцію України з питань праці.

Відповідно до наказу Державної служби України з питань праці від 27.04.2015 року № 4 Державне підприємство «Черкаський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» переіменовано у Державне підприємство «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці», а ОСОБА_6 наказом від 08.06.2015 року № 67-к переведено на посаду директора цього центру.

Відповідно до Додаткової угоди до Контракту № 3 від 08.06.2015 року, укладеної між Державною службою України з питань праці та позивачем його переведено на посаду директора Державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці» на термін до 08.04.2016 року включно.

Згідно з Додатковою угодою № 6 до Контракту, укладеного між позивачем та відповідачем, термін дії контракту було подовжено на один рік з 08.04.2016 року по 07.04.2017 року.

Наказом Державної служби України з питань праці від 11.08.2016 року № 413-к позивача було звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін та припинено дію контракту.

У наказі від 11 серпня 2016 року № 413-к про звільнення ОСОБА_6 підставами його видачі зазначено заява ОСОБА_6 без дати написання і лист погодження Черкаської обласної державної адміністрації від 25.07.2016 року №01/01-47/4468.

Позивач вказує, що відбулося порушення трудового законодавства, оскільки його заява на підставі якої його було звільнено з посади, була написана ним 07 квітня 2016 року при продовженні контракту. При цьому в ній відсутня дата написання.

У наказі від 11.08.2016 року №413-к відсутні будь-які вказівки щодо вручення належним чином оформленої трудової книжки та проведення повного розрахунку з ОСОБА_6 в день припинення трудового договору, що є порушенням норм статей 47 та 116 КЗпП України.

Позивач вважає вказане звільнення з особистих мотивів.

Крім того, діями відповідача ОСОБА_6 нанесена моральна шкода, що полягає у приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих звязків та яку він оцінює в розмірі 150000 гривень.

На підставі викладеного ОСОБА_6 просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 11.08.2016 року № 413-к про звільнення ОСОБА_6 з посади директора Державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці»; поновити ОСОБА_6 на посаді директора Державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці»; допустити до негайного виконання рішення суду про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за один місяць; зобовязати Державну службу України з питань праці виплатити ОСОБА_6 вимушений прогул через незаконне звільнення з 12 серпня 2016 року по дату прийняття рішення судом; зобовязати відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 150000 гривень.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2017 року визнано незаконним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 11.08.2016 року №413-к про звільнення ОСОБА_6 з посади директора Державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці».

Поновлено ОСОБА_6 на посаді директора Державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці» з 12 серпня 2016 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Державної служби України з питань праці в дохід держави судовий збір в розмірі 551.20 гривень.

Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 березня 2017 року доповнено рішення суду від 16 лютого 2017 року і відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобовязання відшкодувати моральну шкоду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Державна служба України з питань праці подала апеляційну скаргу в частині задоволених позовних вимог, в якій посилаючись на його необґрунтованість та порушення норм матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_6 в свою чергу подав апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, вважаючи його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 150000 гривень.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом №108-к від 07 квітня 2014 року ОСОБА_6 був призначений на посаду начальника державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України», що підтверджується витягом з трудової книги (а.с.85-86) та між сторонами було укладено контракт № 3 (а.с. 15-23).

Додатковою угодою № 3 від 08 червня 2015 року ОСОБА_6 призначено на посаду начальника державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» на термін з 08 квітня 2014 року по 08 червня 2015 року, а з 09 червня 2015 року він переведений на посаду директора Державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці» на термін до 08 квітня 2016 року включно (а.с. 24-25).

Додатковою угодою № 6 від 08 квітня 2016 року термін дії контракту від 07.04.2014 року № 3 продовжено на один рік з 08 квітня 2016 року по 07 квітня 2017 року (а.с. 29).

Наказом № 413-к від 11 серпня 2016 року звільнено ОСОБА_6 з посади директора Державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці» 12 серпня 2016 року, відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, за угодою сторін та припинено дію контракту № 3 від 07.04.2014 року на підставі підпункту б) пункту 5.2 зазначеного контракту. При цьому підставою звільнення було зазначено подану заяву ОСОБА_6 та лист Черкаської обласної державної адміністрації від 25 липня 2016 року № 01/01-47/4468 (а.с. 30).

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 43? і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статі 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні зясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі за № 6-1269цс16.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 була написана заява про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, яка була зареєстрована Державною службою України з питань праці 19 липня 2016 року. Вказана заява не містить дати подання її заявником (а.с. 80).

25 липня 2016 року Черкаською обласною державною адміністрацією було розглянуто і погоджено звільнення ОСОБА_6 з посади директора Державного підприємства «Черкаський експертно-технічний центр Держпраці» (а.с. 131).

Проте, 20 липня 2016 року ОСОБА_6 було подано заяву в якій він просив вважати заяву про звільнення за згодою сторін недійсною та повернути її. (а.с. 81).

Не зважаючи на подану заяву ОСОБА_6 від 20 липня 2017 року наказом № 413-к від 11 серпня 2016 року ОСОБА_6 було звільнено з посади.

Таким чином з матеріалів справи видно, що на момент ухвалення рішення про звільнення ОСОБА_6 та видачі відповідного наказу, позивачем було подано заяву про відкликання попередньої заяви про звільнення, а тому відповідно не існувало його волевиявлення на звільнення.

Виходячи із вказаного колегія суддів приходить до висновку, що Державною службою України з питань праці було порушено норми трудового законодавства при звільненні з посади ОСОБА_6, а тому відповідний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді.

В іншій частині рішення суду Державною службою України з питань праці не оскаржувалось.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення від 09 березня 2017 року поданої ОСОБА_6, яке стосувалось невирішеного питання відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів виходить з наступного.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237? КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних звязків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) розяснено, що згідно статті 237? КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовляючи в задоволенні вимоги щодо моральної шкоди вказав, що позивачем не надано доказів завдання такої шкоди.

Окрім цього слід враховувати, що звільнення позивача відбувалось хоч і з порушенням норм трудового права, але такі порушення відбувались не без участі позивача, який сам ініціював звільнення подавши відповідну заяву.

Тому з врахуванням таких обставин, колегія суддів, приходить до висновку, що підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Керуючись ст..ст.303,307,308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державної служби України з питань праці та апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2017 року та додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 березня 2017 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :