Рішення № 66249504, 26.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/1440/16-ц Головуючий у І інстанції Клочко В. М.Провадження № 22-ц/780/1072/17 Доповідач у 2 інстанції Мережко М. В.Категорія 18 26.04.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

26 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Данілова О.М., Суханової Є.М.,

секретар: Воробей В.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 14 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У серпні 2008 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що між ним та ОСОБА_3 28 травня 2015 року був укладений договір завдатку, за яким ОСОБА_3 отримав 7 200 доларів США в рахунок оплати вартості своєї частки житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до договору ОСОБА_2 зобов'язувався 1 300 доларів США передати ОСОБА_3 при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу майна не пізніше 30 вересня 2015 року.

Станом на сьогодні відповідач відмовляється від виконання договору, на його, позивача, звернення щодо укладення договору не реагує.

На підставі статей 546, 570, п.1 ч.2 ст. 571, 635 ЦК України позивач просить стягнути із відповідача суму в розмірі 7 200 доларів США, що дорівнює у гривневому еквіваленті 178 416 грн.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 14 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно зазначив що правова природа отриманих відповідачем грошей визначена законом, і зазначення її у договорі (розписці) як «завдаток» правового значення не має, разом з тим, оскільки позивач в судове засідання не з'явився, і відсутня можливість уточнити позовні вимоги, тому суд позбавлений можливості перевірити достовірність наданих письмових доказів.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується.

Як видно із матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 28 травня 2015 року був укладений договір завдатку, за яким ОСОБА_3 отримав 7 200 доларів США в рахунок оплати вартості своєї частки житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до договору ОСОБА_2 зобов'язувався передати 1 300 доларів США передати ОСОБА_3 при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу майна не пізніше 30 вересня 2015 року ( а.с. 16).

Станом на сьогодні відповідач відмовляється від виконання договору, на звернення позивача щодо укладення договору не реагує.

Разом з цим, у своїх запереченнях відповідач зазначає, що не видавав розписку про отримання грошових коштів у розмірі 7 200 доларів США. Однак, в матеріалах справи наявний договір про завдаток (а.с. 75), в якому зазначено, що ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 отримав 7 200 доларів США в рахунок оплати вартості своєї частки житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 75). Вказаний договір підписаний обома сторонами. ОСОБА_3 стверджує, що вказаний договір не підписував, проте, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів такої позиції.

У судовому засіданні сторонам роз'яснювалось право заявити клопотання про призначення експертизи. Однак, на електронну адресу Апеляційного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_3 про те, що він не може оплатити експертизу (а.с. 80).

На підставі викладеного можна зробити висновок, що підстави вважати наявний в матеріалах справи договір про завдаток неналежним доказом відсутні.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За змістом ч.2 ст. 570 ЦК України, у тих випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони давались. Правила про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в тих випадках, коли між сторонами було укладено договір, але він не виконується з вини якоїсь із сторін.

Суд, відмовляючи у позові, не взяв до уваги, що між сторонами виникли правовідносини щодо наміру укласти угоду купівлі-продажу будинку і земельної ділянки, разом з тим вірно зазначив ,що відповідно до вимог закону внесена сума є авансом, оскільки сторони так і не уклали договір купівлі-продажу, однак відмовив у позові з підстав неможливості уточнити позов.

Відповідно до ч.3 ст. 635 ЦПК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Докази укладення основного договору в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» оскільки підставою позову є фактичні обставини, що вказані в позовній заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми в обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватись при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 31, 215 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача. Під підставами позову слід розуміти відповідно до ст. 119 ЦПК України обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дії не поширюється на дані правовідносини.

Таким чином, відповідно до вимог закону, є підстави вважати, що попередній договір між сторонами припинив свою дію 30 вересня 2015 року, через неукладення основного договору, а відтак, згідно з умовами попереднього договору виникає обов'язок повернути отримані грошові кошти в сумі 7 200 доларів США.

Крім того, як вбачається з попереднього договору не передбачалося повернення гарантійної суми в подвійному розмірі.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині відмови у стягненні суми, внесеної за попереднім договором, підлягає скасуванню, з ухваленням рішення про задоволення вимог ОСОБА_2 і стягнення на його користь суми 7 200 доларів США , що еквівалентно178 416 грн.

Керуючись ст.ст.174, 205, 303, 306, 307, 313 - 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 14 вересня 2016 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти в розмірі 7200 (сім тисяч двісті) доларів США, що еквівалентно 178 416 (сто сімдесят вісім тисяч чотириста шістнадцять) гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий М.В. Мережко

Судді О.М. Данілов

Є.М. Суханова