Постанова № 66249347, 27.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/1462/17 Головуючий у І інстанції Криворучко І.В.Провадження № 33/780/365/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 429 27.04.2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2017 року м. Київ

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області ОСОБА_1, з участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, його захисника ОСОБА_3 та представника митниці ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2017 року, якою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та громадянина ОСОБА_5 Федерації, ФОП «ОСОБА_2В.», проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.471 Митного кодексу України та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

Вилучену, згідно протоколу про порушення митних правил №0041/125120103/17 від 25.01.2017 року, валюту у розмірі 14 600 доларів США конфісковано в дохід держави.

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до постанови, 25.01.2017 оку о 10:00 годині під час проходження митного контролю в зоні митного контролю залу «Приліт» терміналу «D» ДП МА «Бориспіль» громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_2, який прилетів до України з Туреччини, м. Стамбул, рейсом №457, літаком а/к «Турецькі авіалінії» та своїми діями обрав канал, позначений символами зеленого кольору - «зелений коридор», тим самим, заявив про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо ввезення на митну територію України та засвідчив про факти, що мають юридичне значення.

Після перетину пасажиром «білої лінії», яка позначає закінчення зони спрощеного митного контролю «зелений коридор» митниці, йому було задано запитання щодо наявності у нього готівки, на що він відповів, що має при собі 25000 доларів США. Після цього пасажира було запрошено до службового приміщення митниці, де ним була видана готівка в розмірі 25300 доларів США та 899 гривень, які знаходилися у двох відкритих конвертах поверх особистих речей, в чоловічій сумочці (ручна поклажа). Зазначена готівка переміщувалась без ознак приховування та зі слів пасажира належить йому особисто. На момент проходження митного контролю належним чином оформленої митної декларації пасажир не надав, довідки банківської установи про зняття готівки з валютного рахунку, пасажир не мав, до моменту перетину ним «білої лінії» до інспекторів митниці не звертався. З виявленої суми пасажиру було пропущено 10700 доларів США та 899 гривень. За протоколом про порушення митних правил вилучено 14600 доларів США.

На вказану постанову суду, захисник ОСОБА_2 ОСОБА_3 падала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з постановою та вважає, що судом безпідставно застосовано стягнення у виді конфіскації валюти. Під час розгляду справи судом не враховано, що вилучена валюта ввозилась на територію України на підставі банківських документів без ознак приховування, для потреб родини та виконання зобовязань за договорами. Апелянт стверджує, що представлений суду договір позики 25000 доларів США у громадянина ОСОБА_7 є дійсним, оскільки має всі реквізити, визначені діючим законодавством України, неоспорений жодною із сторін чи іншою зацікавленою стороною, а висновки суду, що цей договір не може бути належним та допустимим доказом безпідставні. Окрім цього, апелянт вважає, що з метою дотримання принципу справедливого балансу, вилучену у ОСОБА_2 готівку, необхідно йому повернути, оскільки конфіскація грошових коштів покладає на нього «індивідуальний надмірний тягар», адже ОСОБА_2 має на утриманні малолітню дитину та дружину, яка перебуває у декретній відпустці, а також значні грошові зобовязання, які підлягають виконанню, однак судом ці обставини враховані не були. Тому просить постанову скасувати в частині конфіскації валюти та повернути вилучену готівку ОСОБА_2

У судовому засіданні особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_3 апеляцію підтримали, підтвердили викладені у ній доводи та просили апеляційну скаргу задовольнити.

Представник Київської митниці ДФС ОСОБА_4 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказував, що постанова суду першої інстанції правильна та законна.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги аналогічним тим, які були висловлені під час судового розгляду даної справи в суді першої інстанції. При цьому, суд першої інстанції дав їм належну оцінку при прийнятті рішення. Висновки суду першої інстанції належним чином мотивовані та обґрунтовані. Апеляційний суд з вказаними висновками погоджується, вважає їх правильними та законними.

Так, висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

При цьому, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 ніким не оспорюється.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні вказаного правопорушення підтверджується: протоколом про порушення митних правил №0041/125120103/17 від 25.01.2017 року; даними протоколу опитування в справі про порушення митних правил №0041/125120103/17 від 25.01.2017 року; доповідною запискою державного інспектора ВМО №3 митного поста «Борисполь-аеропорт» ОСОБА_8; переліком купюр затриманих по протоколу по порушення митних правил №0041/125120103/17 від 25.01.2017 року; іншими зібраними по справі доказами.

При розгляді справи, суд врахував характер скоєного, особу правопорушника та правомірно призначив стягнення у виді штрафу з конфіскацією вилученої валюти, яке відповідає меті виховання правопорушника та запобіганню вчиненню нових правопорушень.

При цьому, суд першої інстанції правомірно врахував, що діючим законодавством України не передбачено можливості звільнення правопорушника від застосування щодо нього додаткового стягнення, у тому числі й конфіскації предметів порушення митних правил.

Доводи захисника про те, що конфіскація вилученої у ОСОБА_2 валюти суперечить висновкам та практиці Європейського Суду з прав людини, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Так, жодним із рішень Європейського Суду з прав людини не встановлено прямої заборони на конфіскацію предметів порушення митних правил.

Навпаки, у п. 33 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ізмайлов проти ОСОБА_6» зазначено, що загальна вимога щодо декларування товарів, що переміщуються через митний кордон, яка поширюється на кожну особу, котра перетинає державний кордон, запобігає неконтрольованому ввезенню готівки в державу чи її вивезенню з неї, тому конфіскація у випадку недекларування готівки під час проходження митного контролю є частиною регуляторного механізму, який відповідає загальним інтересам суспільства.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошує, що держава при конфіскації майна зобовязана додержуватися, зокрема третього критерію правомірності позбавлення майна (балансу інтересів), визначеного ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 9 червня 2005 року у справі «Бакланов проти ОСОБА_5 Федерації»; від 24 березня 2005 року у справі «Фрізен проти ОСОБА_5 Федерації»; від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України»; від 06 листопада 2008 року у справі «Ізмайлов проти ОСОБА_5 Федерації»; від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»). Зазначений критерій передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які використовуються для її досягнення. ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обовязково повинне відповідати принципу пропорційності. «Справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується обставин кожної конкретної справи, а тому повинен бути встановлений щодо кожного конкретного субєкта у кожній справі на підставі безпосередньо зясованих обставин і фактів.

Однак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наданими суду доказами не підтверджено факт, який би свідчив про покладення на ОСОБА_2 «індивідуального надмірного тягаря» у разі конфіскації вилученої у нього готівки.

Судом правомірно встановлено про відсутність доказів того, що вилучені у ОСОБА_2 кошти він взяв у борг у громадянина ОСОБА_7. Так, суд обґрунтовано зазначив, що надана копія договору позики не містить обовязкових реквізитів, як документу.

Крім того, безпосередньо під час порушення митних правил при опитуванні ОСОБА_2 останній стверджував, що вилучені гроші належать йому, і нічого про наявність договору позики не зазначав.

До того ж, апеляційний суд враховує, що з наданих ОСОБА_2 при перетині митного кордону квитанцій з банку про підтвердження транзакцій (а.с. 21-23) вбачається, що зняття готівки проведена клієнтом ОСОБА_2.

З банківських квитанцій наданих під час апеляційного розгляду справи видно, що готівку було видано ОСОБА_9, директором якого був ХАРЛІАНТО СОЕТАНТЬЙО.

З договору позики видно, що готівка передається із рук позикодавця в руки позичальника (а.с.44).

Вказані протиріччя підтверджують сумнів у наявності вказаного договору позики.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що наявність у правопорушника на утриманні малолітньої дитини, дружини та матері, не може бути безумовним доказом того, що конфіскація вилученої у ОСОБА_2 готівки, покладає на нього індивідуальний надмірний тягар.

Так, суду не надано доказів про те, що правопорушник має тяжкі хвороби чи вади, а тому, позбавлений можливості утримувати свою дитину та дружину.

До того ж, суду не надано доказів про доходи, фінансові статки ОСОБА_2, однак, він є приватним підприємцем, а відповідно, повинен мати дохід.

Наявність у дружини правопорушника кредиту на придбання автомобіля Nissan Qashgai, 2013 року випуску та договору оренди житлового будинку, який складається з 5 (пяти) кімнат житловою площею 220 кв.м. та вартістю оренди 1250 доларів на місяць, також не вказує про скрутне матеріальне становище родини правопорушника.

До того ж, як видно з ряду вказаних договорів, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 14, кв. 118.

Надані суду ряд договорів повязаних із комерційною діяльність ОСОБА_2, платежами по веденню та утриманню бізнесу, підтверджує активну комерційну діяльність ОСОБА_2, та також не може вказувати на перебування останнього в скрутному матеріальному становищі.

За даних обставин, Апеляційним судом не встановлено будь-яких даних про те, що конфіскація вилученої у ОСОБА_2 готівки, покладає на нього індивідуальний надмірний тягар та не може бути застосована у даному випадку.

У звязку з викладеним, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2017 року без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.М. Слива