Ухвала суду № 66248000, 27.04.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/17733/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С.С. Провадження № 22-ц/773/626/17 Категорія: 43 Доповідач: Киця С. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2017 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - суддіКиці С.І.,

суддів Грушицького А.І., Шевчук Л.Я.,

секретар судового засідання Черняк О.В.,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про вселення за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовлено.Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про вселення задоволено.Ухвалено вселити ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 в м. Луцьку.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу на це рішення. Покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, просять вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити поданий ними позов про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про вселення відмовити.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави, передбачені ст. ст. 71, 72 ЖК України, для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме відсутність його у спірному жилому приміщенні понад шість місяців без поважних причин та наявні підстави для усунення перешкод ОСОБА_4 для користування квартирою № 193 в будинку № 37а по пр. Соборності в м. Луцьку шляхом вселення.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, наявним доказам, яким дана належна правова оцінкай вимогам закону

Згідно з положеннями ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР особа може бути визнана судом такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо не проживає в ньому понад шість місяців без поважних причин. Якщо наймач був відсутнім з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Таким чином, підставою для визнання наймача таким, що втратив право користування житловим приміщенням є не тільки не проживання в спірному жилому приміщенні понад шість місяців, а і відсутність поважних причин тривалого не проживання.

Відповідно до ст. 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються

нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що

випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени

сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за

зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

З матеріалів справи встановлено, що квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2, з приводу права користування якої і виник спір між сторонами, є позивач ОСОБА_2Крім неї, у вказаній квартирі зареєстровані її неповнолітні діти: дочка - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідач ОСОБА_4., ІНФОРМАЦІЯ_3, який є рідним братом позивача ОСОБА_2 /а.с.18/, квартира двохкімнатна, загальною площею 45,9 м2.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 покликалась на те, що її брат з 2002 року не проживає у спірній квартирі без поважних причин, оскільки має інше місце проживання разом із своєю дружиною та дочкою, комунальні послуги не сплачує, а тому, на її думку, втратив інтерес до даного житла. Вказані нею обставини неодноразово були предметом судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом при розгляді справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВ УМВС України у Волинській області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в результаті якого 19 травня 2015 року Луцьким міськрайонним судом ухвалено рішення, що набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_4 не проживає у спірній квартирі із поважних причин, оскільки ОСОБА_2 змінила замок на вхідних дверях та чинить перешкоди у користуванні квартирою.

Відповідачу ОСОБА_4 і на даний час чиняться з боку ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою, він позбавлений доступу до житла, так як у нього відсутні ключі від вхідних дверей квартири. Між сторонами виникають конфлікти з цього приводу.

Позивачем ОСОБА_2 не доведено, що відповідач ОСОБА_4 не проживає в спірній квартирі без поважних причин і йому не чиняться перешкоди в користуванні житлом.

В матеріалах справи наявний лише єдиний акт обстеження житлово-побутових умов від 31.07.2015 року (а.с.21), який складений незадовго до подання даного позову. Сам по собі даний акт та інформація, що у ньому зазначена не свідчить про тривалість та причини відсутності у спірному житлі відповідача. Інший акт обстеження матеріально-побутових умов сімї без дати складання судом підставно не взято до уваги, як неналежний доказ (а.с.19).

Як встановлено судом у ОСОБА_4 відсутнє будь-яке житло, яке б належало йому на праві власності чи на праві користування.

Заінтересованість житлом та бажання проживати за даною адресою підтверджено неодноразовими зверненнями відповідача до правоохоронних органів з приводу неможливості потрапити до квартири та користуватись нею.У відповіді на зверення ОСОБА_4 від 16.11.2016 року до виконавчого комітету Луцької міської ради щодо надання правової допомоги з квартирного питання зазначається, що ОСОБА_2 не дає письмової згоди на розподіл особових рахунків на два окремих у квартирі АДРЕСА_3.

З врахуванням викладеного суд першої інстанції, оцінивши та дослідивши докази по справі, підставно зробив висновок про те, що ОСОБА_4. з поважних причин не проживає у спірній квартирі, йому чиняться перешкоди в її користуванні, а тому відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, і вселив його в дане приміщення.

Доводи апеляційної скарги з приводу неврахування судом при ухваленні рішення обставин, встановлених рішенням апеляційного суду Волинської області від 08.09.2016 року щодо не проживання та недоведеності того, що позивачем чиняться перешкоди в користуванні житлом дитині ОСОБА_8 та її батькові, в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8, в інтересах якої як малолітньої діє її законний представник ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідач не брав участі у розгляді вказаної справи, позов до нього не заявлявся.

Покликання на постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.03.2015 року як доказ того, що після позивач не перешкоджає відповідачу користуватися спірною квартирою, спростовується тим, що цієї дати - 19 травня 2015 року судом ухвалено рішення, що набрало законної сили, яким встановлено, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_4 у користуванні квартирою. Щодо неврахування судом більшої частини поданих позивачем письмових доказів, а саме відповідей Луцького МВ УМВС України у Волинській області, то доводи є безпідставними, оскільки докази підтверджують лише факт не проживання відповідача у квартирі, а не причини такого не проживання. Крім того, частина повідомлень та актів складена у 2008-2014 роках і були предметом дослідження судом під час розгляду позовів заявлених ОСОБА_2 раніше.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 704 грн. судового збору.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді