Ухвала суду № 66243778, 27.04.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/1684/16-ц 27.04.2017 27.04.2017 27.04.2017

Провадження №22-ц/784/914/17

Єдиний унікальний номер судової справи: 467/1684/16-ц Суддя першої інстанції Кірімова О.М.

Номер провадження: 22-ц/784/914/17 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі Держощадбанк, Банк) до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Держощадбанку про визнання частково недійсним кредитного договору, за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_5 та Держощадбанку на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 2 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року Держощадбанк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 17 березня 2009 року між Держощадбанком і ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 129 (далі Кредитний договір), за умовами якого остання отримала 100000 грн. кредиту під 23% річних на строк до 17 березня 2019 року.

Для забезпечення виконання позичальницею зобовязань за вказаним договором того ж дня між Банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, згідно якого поручитель зобовязався відповідати перед Банком за невиконання позичальницею умов Кредитного договору у повному обсязі.

Проте, у звязку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобовязань за Кредитним договором у неї, станом на 25 серпня 2016 року, утворилася заборгованість в розмірі 285 127 грн. 78 коп., з яких: 81003 грн. 39 коп. по сумі кредиту; 37573 грн. 27 коп. за відсотками; 2348 грн. 71 коп. за комісіями та 164202 грн. 41 коп. пені.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь Банку 341500 грн. 6 коп. кредитної заборгованості, з урахуванням 51854 грн. 31 коп. інфляційних витрат та трьох відсотків річних в розмірі 4517 грн. 97 коп.

22 лютого 2017 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічний позов до Держощадбанку про визнання недійсним п. 5.2 Кредитного договору через його несправедливість та порушення її права споживача фінансових послуг Банку, оскільки ним передбачено нарахування надмірної пені.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 2 березня 2017 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 6 березня 2017 року про виправлення описки, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачів солідарно на користь Держощадбанку 177297 грн. 65 коп. на погашення кредитної заборгованості та по 1329 грн. 74 коп. з кожного судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов задоволено та визнано недійсним п. 5.2 Кредитного договору. Стягнуто з Держощадбанку на користь держави 640 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, просили вказане рішення скасувати частково та ухвалити нове рішення про відмову Держощадбанку в задоволенні позову в повному обсязі.

В своїй апеляційній скарзі Держощадбанк, посилаючись на порушення норм матеріального права, оскаржував рішення лише в частині задоволення зустрічного позову, а тому просив рішення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що обидві апеляції не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції правильного визначився з характером спірних правовідносин, вірно застосував до них чинні норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку про невиконання відповідачами взятих на себе зобовязань, як солідарних боржників, і необхідність дострокового стягнення з них кредитної заборгованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Так, відповідно частин 1, 3 ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

До того ж, ч. 2 ст. 1050 цього ж Кодексу та пунктами 4.3.1 - 4.3.5 Кредитного договору передбачено, що в разі порушення позичальником строків виконання зобов'язань банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та погашення позичальником заборгованості за кредитом.

Крім того, ст. ст. 553, 554 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку і відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в однаковому обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів і неустойки.

Виходячи з вимог статей 526 і 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається з матеріалів справи, 17 березня 2009 року Держощадбанк і ОСОБА_3 уклали Кредитний договір, за умовами якого остання отримала 100000 грн. кредиту під 23% річних на строк до 17 березня 2019 року.

Для забезпечення виконання позичальницею зобовязань за вказаним договором того ж дня між Банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, згідно якого поручитель зобовязався відповідати перед Банком за невиконання ОСОБА_3 умов Кредитного договору у повному обсязі.

Графік погашення кредиту, як складова частина Кредитного договору, зобовязував позичальницю здійснювати повернення позичених коштів щомісячно рівними частинами (по 833 грн. 33 коп.) та процентів за користування ними (залежно від залишку непогашеного кредиту).

Відповідно до наданого Банкомрозрахунку заборгованості, ОСОБА_3 не виконала взятих на себе зобовязань щодо своєчасного та повного погашення кредиту, у звязку з чим, станом на 25 серпня 2016 року має заборгованість: 81003 грн. 39 коп. по сумі кредиту; 37573 грн. 27 коп. за відсотками; та 2348 грн. 71 коп. за комісіями.

Указаний розрахунок заборгованості відповідачами не спростований.

13 червня 2016 рокуОСОБА_6 надіслав боржнику і поручителю письмову вимогу про достракове повернення кредиту, яку вони отримали 22 червня 2016 року, але не виконали. Тому 1 листопада 2016 року Держощадбанк подав у суд позов до відповідачів про стягнення заборгованості по Кредитному договору.

Правильно встановивши такі обставини справи, суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про стягнення з відповідачів у солідарному порядку 177 297 грн. 65 коп. кредитної заборгованості, складовими частинами якої є: 81 003 грн. 39 коп. заборгованість по тілу кредиту; 37 573 грн. 27 коп. за процентами; 2 348 грн. 71 коп. комісій; 5 1854 грн. 31 коп. втрат від інфляції та 4517 грн. 97 коп. 3% річних від прострочених сум заборгованості.

Заява і посилання відповідачів на пропуск Банком позовної давності безпідставні через наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 та ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. А перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обовязку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

З розрахунку кредитної заборгованості видно, що ОСОБА_3 належно погашала кредит лише до 25 травня 2011 року. А потім платежі стали нерегулярними та з порушеннями указаного Графіку погашень і були не тільки черговими, а й направлені на погашення кредитної заборгованості.

12 грудня 2012 року відбулась зустріч позичальниці з представником Банку, що зафіксовано відповідним протоколом, на якій ОСОБА_3 письмово зобовязалась до 25 грудня 2012 року сплатити 3000 грн., а потім щомісячно погашати заборгованість. Після чого 8 і 16 січня 2013 року позичальниця сплатила 1279 грн. 19 коп. і 888 грн. 48 коп. відповідно.

Така ж зустріч відбулась і 29 квітня 2013 року, в ході якої позичальниця письмово зобовязалась сплатити на погашення заборгованості 30 квітня, 20 і 25 травня 2013 року по 3000, 5000 і 3000 грн. відповідно.

В подальшому на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 сплатила Держощадбанку 27 листопада 2015 року через ПАТ КБ «Приватбанк» 1400 грн. А 30 листопада 2015 року та 2 серпня, 30 вересня та 11 жовтня 2016 року погасила ще 1400, 1300, 100,1000, 1000 і 1000 грн. відповідно.

Крім того, для погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 сплатила Держощадбанку через ОСОБА_6 «Аваль»: 27 червня 2013 року, 5 травня і 30 грудня 2014 року та 2 червня 2015 року 1960, 1000, 1000 і 1200 грн. відповідно.

Отже, позичальниця вчиняла дії по сплаті як чергових платежів, так і заборгованості протягом 2012 -2016 рокув, що свідчить про визнання нею свого боргу перед Банком, а тому позовна давність позивачем не пропущена ні щодо вимог до позичальниці, ні щодо вимог до поручителя.

Посилання відповідачів на те, що ОСОБА_6 не мав право самостійно визначати порядок зарахувань платежів, внесених позичальницею на погашення заборгованості, спростовується умовами Кредитного договору (пункти 1.6.4 1.8) згідно яких саме позивач проводить розподіл і зарахування отриманих від позичальниці коштів, незалежно від того чи це були строкові платежі, чи платежі на погашення заборгованості.

Також вірно суд першої інстанції визначив, що п. 5.2 Кредитного договору є несправедливим, а тому обґрунтовано задовольнив зустрічний позов.

Так, оскільки сторони визнали, що укладений між ними Кредитний договір є договором споживчого кредиту, то особливості регулювання відносин між Банком і відповідачами визначаються Законом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року (з наступними змінами) (далі Закон).

Такий підхід підтверджено також Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі про захист прав споживачів кредитних послуг, яким офіційно розтлумачено, що положення п. 23 ст. 1, абзацу 2 ч. 4, п. 2 ч. 7 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 вказаного Закону у їх взаємозвязку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 5 ст. 11, частин 1, 2, 5, 7 ст. 18 названого Закону до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

В указаному рішенні Конституційного Суду Українии зазначено, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Пунктом 5.2 Кредитного договору передбачено що за порушення взятих на себе зобовязань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів за цим договором, позичальник зобовязується сплатити на користь банку пеню в розмірі 25% від суми несплаченого платежу, за кожен день прострочення. Фактично це становить 9000% річних від суми заборгованості, а тому перевищує справедливу межу відповідальності за невиконання зобовязань.

Отже місцевий суд, правильного застосувавши вказаний Закон і зазначене рішення Конституційного Суду, дійшов до вірного висновку про недійсність указаного положення Кредитного договору, оскільки воно є несправедливим, суперечить принципу добросовісності та порушує права позичальника, як споживача фінансових послуг Банку.

Доводи Банку про те, що відповідачі пропустили позовну давність для визнання указаного пложення Кредитного договору недійсним необґрунтовані, оскільки, позичальник, як більш слабка сторона цього договору, не міг об'єктивно (через брак знань) здійснити правильний аналіз запропонованої кредитором неустойки, а про надмірний розмір нарахованої Банком пені відповідачі дізналися лише із листа вимоги про погашення заборгованості від 13 червня 2016 року та первісного позову Держощадбанку.

Викладене підтверджується також тим, що в указаних вище протоколах зустрічі позичальниці із представниками Банку про пеню в теперішньому її розмірі мова не йшла.

Процесуальні недоліки розгляду справи, на які вказують відповідачі, самі по собі не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки вони не вплинули на правильність ухваленого рішення.

Інші доводи апеляційних скарг, які повторюють позовні вимоги та заперечення на позови і зводяться до незгоди із рішенням суду перешої інстанції, висновків місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення, яке згідно із приписами ст. 308 ЦПК України слід залишити без змін, а апеляційні скарги відхилити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 відхилити, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 2 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.І. Козаченко

Судді: Л.М. Прокопчук

ОСОБА_7