Рішення № 66231193, 13.04.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/6869/16-ц

Провадження № 2/204/278/17

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

при секретарі Сорокіної А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просив ухвалити рішення, яким усунути йому перешкоди у користуванні власністю, а саме: 14/100 часткою будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Леваневського, 54, та визнати ОСОБА_2 втратившим право користування 14/100 частками будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Леваневського, 54, яка належить йому на праві власності та зняти відповідача з реєстрації у вказаному домоволодінні. В обґрунтування вимог зазначає, що на підставі договору дарування від 22 березня 2016 року він є власником 14/100 частин домоволодіння 54 по вул. Леваневського у м. Дніпро. Частку домоволодіння йому подарувала тітка ОСОБА_3. Коли квартира ще належала його тітці, вона за проханням своєї сестри ОСОБА_4, зареєструвала у своїх на той час 14/100 частках вказаного домоволодіння свого племінника ОСОБА_2, якому після отримання паспорту не було де прописатися. Зі слів тітки ОСОБА_3 відповідач не проживає у 14/100 частинах будинку більше трьох років та до теперішнього часу там зареєстрований. Після того, як він отримав право власності на вказаний будинок, відповідач спочатку обіцяв знятися з реєстрації, але так свого слова і не дотримав. З відповідачем він не спілкується, де він наразі знаходиться йому не відомо. Реєстрації відповідача у належній йому квартирі, чинить перешкоди йому у користуванні власністю, оскільки він не може розпорядитися власним майном. На підставі викладеного, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

У судове засідання позивач не зявився, але надав суду заяву в якій просив справу розглядати без його участі та задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, причин неявки суду не повідомив, але від представника відповідача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи, проте суд не бере її до уваги, оскільки в заяві не зазначено жодних поважних причин для відкладення розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Увідповідностідо ч. 1ст. 15 ЦК України,кожна особамаєправоназахист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року про відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_5 на підставі договору дарування частки домоволодіння від 22 березня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_6, є власником 14/100 часток домоволодіння за номером 54 з прилеглими до нього будівлями та спорудами, що знаходяться на вулиці Леваневського у м. Дніпропетровську.

Згідно адресної картки Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг в 14/100 частках домоволодіння № 54 по вул. Леваневського у м. Дніпрі, зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 Також, реєстрація відповідача у вказаному домоволодіння підтверджується й довідкою про склад сімї від 22 вересня 2016 року.

Однак, відповідач ОСОБА_2М в 14/100 частках домоволодіння № 54 по вулиці Леваневського у м. Дніпрі, не проживає з жовтня 2013 року, жодного разу там не зявлявся, особистих речей за даною адресою не має, що підтверджується Актом про не проживання від 18 жовтня 2016 року, складеним комісією в складі квартальної ОСОБА_7 та сусідів ОСОБА_8, ОСОБА_9

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Права власника житлового приміщення також визначеніст. 150 ЖК України,зокрема, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно ч. 1 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За змістом даних правових норм право члена сімї власника будинку користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сімї власника будинку на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на це житло, а відтак припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сімї на користування цим житлом.

Таким чином, право члена сімї власника житлового будинку на користування ним є похідним від права самого власника. У випадку зміни власника житла чине законодавство не передбачає перехід прав і обовязків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сімї і колишнього власника.

Оскільки, відповідач не проживає за зареєстрованим місцем проживання більше року, не є членом сімї позивача, між власником будинку і відповідачем відсутні будь-які договірні відносини з приводу користування житловим приміщенням, то діями відповідача створюються перешкоди позивачу у користуванні належним їй домоволодінням і тим самим порушується право позивача на житло.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не проживає більше одного року у 14/100 частках домоволодіння № 54 по вулиці Леваневського у м. Дніпрі, без поважних причин, а тому він втратив право користування житловим приміщенням. Оскільки, відповідач втратив право користування житловим приміщенням, то суд вважає за можливе усунути перешкоди позивачу в користуванні власністю.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_5 про зняття відповідача з реєстраційного обліку будинку 54 по вул. Леваневського у м. Дніпрі, то дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України»,зняття з реєстрації місця проживання здійснюєтьсяна підставісудового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Відтак вимоги позивача щодо зняттявідповідача з реєстраційного обліку є передчасними, оскільки рішення суду щодо визнання відповідача таким, що втратив право на користування квартирою, є достатньою підставою для зняття його з реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у розмірі 551 грн. 20 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 15, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. 15, 156 ЖК України, ст. ст. 3, 10, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні 14/100 частками домоволодіння № 54 по вулиці Леваневського у м. Дніпрі.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування 14/100 частками домоволодіння № 54 по вулиці Леваневського у м. Дніпрі.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір по справі у розмірі 551 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.О. Дубіжанська