Ухвала суду № 66230536, 13.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2283/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого Ващенко Л.Г.

суддів Колеснікова Г.Я., Плавич Н.Д.

при секретарі Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2016 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2,

ВСТАНОВИЛА:

25.10.2016 року ОСОБА_3 звернувся зі скаргою на дії головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2 (далі-держвиконавець ВДВС), в якій просив: визнати неправомірними дії держвиконавця ВДВС при прийнятті постанови від 19.02.2016 року про стягнення виконавчого збору; визнати неправомірною постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 24.05.2016 року в частині винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження; зобовязати держвиконавця ВДВС зняти арешт з майна боржника; зобовязати держвиконавця ВДВС скасувати постанову від 19.02.2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору; зобовязати держвиконавця ВДВС виключити з постанови від 24.05.2016 року п.2 про виведення постанови від 19.02.2016 року у окреме провадження

Скаргу обгрунтовано тим, що на примусовому виконанні у ВДВС з лютого 2016 року знаходився виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Креді ОСОБА_4» заборгованості у розмірі 292911,04 гривень.

19.02.2016 року держвиконавець ВДВС виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 29291,10 гривень.

07.04.2016 року від ПАТ «Креді ОСОБА_4» до ВДВС надійшла заява про повернення виконавчого документу.

24.05.2016 року держвиконавець ВДВС виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а постанову від 19.02.2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору виведено в окреме провадження.

Посилаючись на те, що дії держвиконавця ВДВС при винесенні постанови 19.02.2016 року щодо стягнення виконавчого збору, постанови про накладення арешту на майно боржника від 03.02.2016 року та постанови від 24.05.2016 року про повернення виконавчого документу в частині виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору є неправомірними та такими, що прийняті з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» (далі-Закон) ОСОБА_3 просив скаргу задовольнити.

ОСОБА_3 і його представник підтримали скаргу у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Держивконавець ВДВС заперечував у судовому засіданні в суді першої інстанції проти задоволення скарги.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2016 року скаргу задоволено: суд визнав неправомірними дії держвиконавця ВДВС щодо винесення постанови від 19.02.2016 року про стягнення виконавчого, визнав неправомірною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.05.2016 року в частині виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження; скасував постанову держвиконавця ВДВС від 03.02.2016 року про арешт майна боржника та заборони на його відчуження, скасував постанову держвиконавця ВДВС від 19.02.2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору, скасував постанову держвиконавця ВДВС від 24.05.2016 року про повернення виконавчого документа в частині виведення постанови від 19.02.2016 року в окреме провадження.

В апеляційній скарзі держвиконавець ВДВС просить ухвалу суду скасувати і відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на незаконність ухвали, невідповідність висновків суду обставинам справи і відсутність підстав для задоволення скарги.

У засіданні колегії суддів: держвиконавець ВДВС скаргу підтримав; представник ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення скарги.

Ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін на підставі ст. 312 ч.1 п.1 ЦПК України.

За змістом ст. 312 ч.1 п.1 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу суду без змін, якщо ухвалу постановлено з додержанням вимог закону.

ОСОБА_3 просив: визнати неправомірними дії держвиконавця ВДВС при прийнятті постанови від 19.02.2016 року про стягнення виконавчого збору; визнати неправомірною постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 24.05.2016 року в частині винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження; зобовязати держвиконавця ВДВС зняти арешт з майна боржника; зобовязати держвиконавця ВДВС скасувати постанову від 19.02.2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору; зобовязати держвиконавця ВДВС виключити з постанови від 24.05.2016 року п.2 про виведення постанови від 19.02.2016 року у окреме провадження (а.с.1-5 ).

Суд, задовольняючи скаргу виходив з того, що доводи скарги є обґрунтованими, а дії держвиконавця ВДВС не відповідали вимогам Закону (а.с.60-64).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідного до ЦПК України, порушено їх права чи свободи (ст. 383 ЦПК України).

Встановлено, що на примусовому виконанні у ВДВС з лютого 2016 року знаходився виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Креді ОСОБА_4» заборгованості у розмірі 292911,04 гривень (а.с.6-9).

03.02.2016 року прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 19.02.2016 року держвиконавець ВДВС виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 29291,10 гривень (а.с.11,13).

07.04.2016 року від ПАТ «Креді ОСОБА_4» до ВДВС надійшла заява про повернення виконавчого документу (а.с.14).

24.05.2016 року держвиконавець ВДВС виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а постанову від 19.02.2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору виведено в окреме провадження (а.с.15).

Положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час вчинення виконавчих дій, далі- Закон) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та іншими законами, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобовязаний вживати передбачені Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ст. 11 ч.1 Закону).

Стаття 25 ч.2 Закону передбачає, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Разом з тим, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець повязує стягнення виконавчого збору з боржника.

Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, повязані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Судом першої інстанції встановлено, що постанова держвиконавця ВДВС про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору винесена до здійснення держвиконавцем ВДВС реальних заходів примусового виконання рішення.

Боржник здійснив дії з повного погашення боргу перед ПАТ «Креді ОСОБА_4» до вчинення державним виконавцем реальних дій, спрямованих на примусове виконання рішення (а.с.17-20)

Зважаючи на викладене, слід дійти до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання неправомірними дій держвиконавця ВДВС щодо винесення ним постанови від 19.02.2016 року про стягнення виконавчого збору, визнання неправомірною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.05.2016 року в частині виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження; скасування постанови держвиконавця ВДВС від 03.02.2016 року про арешт майна боржника та заборони на його відчуження, скасування постанови держвиконавця ВДВС від 19.02.2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору, скасування постанови держвиконавця ВДВС від 24.05.2016 року про повернення виконавчого документа в частині виведення постанови від 19.02.2016 року в окреме провадження.

Положеннями ч.3 ст. 27 Закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, повязані з організацією й проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються (правова позиція Верховного Суду України від 06.07.2015 року у справі №6-785цс15).

Доводи держвиконавця ВДВС у скарзі про те, що дії держвиконавця в частині прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, а у подальшому і при виведенні постанови від 19.02.2016 року в окреме провадження не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують тієї обставини, що документально підтверджено факт повного погашення ОСОБА_3 перед ПАТ «Креді ОСОБА_4» боргу ще до початку безпосереднього примусового виконання рішення суду держвиконавцем ВДВС.

Отримавши документальне підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання, держвиконавець, відповідно до ст. 27 ч.3 Закону, повинен прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження, при цьому, виконавчий збір й витрати, повязані з організацією та проведення виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення скарги, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а ухвалу суду залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 2 п.1, 312 ч.1, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 07 грудна 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справи протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_5

ОСОБА_6