Постанова № 66227112, 18.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2017 р. Справа№ 910/20880/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Алданової С.О.

при секретарі Мурашко М.С.

за участю представників

від позивача: Кривошея Д.Я., за довіреністю

від відповідача: Козорів А.С., за довіреністю

від третьої особи: не з'явились

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

скаргу Концерну " Військторгсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2017 року

у справі № 910/20880/16 (суддя Дупляк О. М.)

за позовом Міністерства оборони України

до Концерну " Військторгсервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Департамент державних закупівель та постачання

матеріальних ресурсів Міністерства оборони України

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Міністерства оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну " Військторгсервіс" про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.01.2017р. у справі № 910/20880/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" на користь Міністерства оборони України в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", суму пені у розмірі 518 400 (п'ятсот вісімнадцять тисяч чотириста) грн 00 коп., суму штрафу у розмірі 56 700 (п'ятдесят шість тисяч сімсот) грн 00 коп. та суму судових витрат у розмірі 8 626 (вісім тисяч шістсот двадцять шість) грн 50 коп. Надано розстрочку виконання рішення Концерну "Військторгсервіс" на тридцять шість місяців, у наступні терміни виконання:

16 214, 63 грн - до 28.02.2017; 16 214, 63 грн - до 31.03.2017; 16 214, 63 грн - до 30.04.2017; 16 214, 63 грн - до 31.05.2017; 16 214, 63 грн - до 30.06.2017; 16 214, 63 грн - до 31.07.2017; 16 214, 63 грн - до 31.08.2017; 16 214, 63 грн - до 30.09.2017; 16 214, 63 грн - до 31.10.2017; 16 214, 63 грн - до 30.11.2017; 16 214, 63 грн - до 31.12.2017; 16 214, 63 грн - до 31.01.2018; 16 214, 63 грн - до 28.02.2018; 16 214, 63 грн - до 31.03.2018; 16 214, 63 грн - до 30.04.2018; 16 214, 63 грн - до 31.05.2018; 16 214, 63 грн - до 30.06.2018; 16 214, 63 грн - до 31.07.2018; 16 214, 63 грн - до 31.08.2018; 16 214, 63 грн - до 30.09.2018; 16 214, 63 грн - до 31.10.2018; 16 214, 63 грн - до 30.11.2018; 16 214, 63 грн - до 31.12.2018; 16 214, 63 грн - до 31.01.2019; 16 214, 63 грн - до 28.02.2019; 16 214, 63 грн - до 31.03.2019; 16 214, 63 грн - до 30.04.2019; 16 214, 63 грн - до 31.05.2019; 16 214, 63 грн - до 30.06.2019; 16 214, 63 грн - до 31.07.2019; 16 214, 63 грн - до 31.08.2019; 16 214, 63 грн - до 30.09.2019; 16 214, 63 грн - до 31.10.2019; 16 214, 63 грн - до 30.11.2019; 16 214, 63 грн - до 31.12.2019; 16 214, 63 грн - до 31.01.2020.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Концерн " Військторгсервіс" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 31.01.2017р. у справі № 910/20880/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити частково, зменшити розмір штрафних санкцій до 1 000,00 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Концерну " Військторгсервіс" від 15.03.2017р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2017 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Алданова С.О. прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.04.2017 року.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явились. Причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

30.10.2015 між Міністерством оборони України як замовником та Концерном "Війсьторгсервіс" як постачальником укладено договір № 286/3/15/541 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (далі за текстом - договір), відповідно до предмету якого відповідач зобов'язується у 2015 році поставити позивачу білизну спідню трикотажну (далі - товар), а позивач забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості та у строки, вказані в договорі (п. 1.1 договору).

В пункті 1.2 договору сторони погодили, що термін постачання товару до 30.11.2015 включно та що ціна товару з ПДВ складає 810 000, 00 грн.

Пунктом 2.7 договору визначено, що приймання товару оформлюється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений військовим представництвом позивача. Належним чином оформлений та підписаний акт є підтвердженням приймання товару по якості та направляється позивачу після відправки товару разом із рахунком-фактурою.

Положеннями п. 4.1 договору передбачено, що розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом тридцяти банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок позивача за даним кодом видатків) з дати надання відповідачем позивачу належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером відповідача.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.3 договору, товар постачається на умовах DDP - склад позивача відповідно до міжнародних правил по тлумаченню торгівельних термінів "ІНКОТЕРМС" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, встановлених стандартами, тощо. Датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем позивача в акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній відповідача.

Згідно з п. 7.3.4 договору, за порушення строків виконання зобов'язання відповідач сплачує пеню у розмірі 1% від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, за прострочення понад десять днів з відповідача додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1. договору).

Предметом позову у справі є матеріально - правова вимога позивача до відповідача про стягнення з останнього 518 400, 00 грн пені за загальний період прострочення поставки товару з 01.12.2015 по 02.02.2017 та 56 700, 00 грн штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 712 ЦК України договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Приписом ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, в специфікації встановлений строк поставки товару до 30.11.2015 включно (п. 1.2. договору), обумовлений в договорі товар відповідач був зобов'язаний поставити саме у вказаний строк.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем позивачу товару обумовленого договором.

Таким чином, з урахуванням положень п. 5.3 договору, прострочення поставки товару з боку відповідача за договором за період з 01.12.2015 по 02.02.2016, складає 64 дні, пеня за які, враховуючи умови 7.3.4 договору становить 518 400, 00 грн.

Крім того, з урахуванням положень п. 5.3 договору, прострочення поставки товару з боку відповідача за договором складає понад 10 днів, відповідно штраф за таке прострочення, враховуючи умови 7.3.4 договору, становить 56 700, 00 грн (810 000, 00 * 7 % = 56 700, 00).

При цьому, суд зазнчає, що відповідач не звертався до позивача з відповідними заявами про перенесення строків поставки товару.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення суми штрафу в порядку ст. 83 ГПК України, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем останнього, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення по справі, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки в порушення наведених законодавчих положень, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів існування виняткових обставин в розумінні ст. 83 ГПК України, за наявності яких можливе зменшення розміру неустойки, доказів існування дебіторської заборгованості та звернення з даного приводу до суду, як і доказів вжиття ним заходів до виконання зобов'язання, негайного добровільного усунення ним порушення та його наслідків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу у розумінні ст. 83 ГПК України, у зв'язку з чим зазначене клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про стягнення з останнього 518 400, 00 грн пені за загальний період прострочення поставки товару з 01.12.2015 по 02.02.2017 та 56 700, 00 грн штрафу є обґрунтованими.

Крім того, колегія суддів погоджується з місцевим судом щодо розстрочки виконання рішення відповідачу на тридцять шість місяців, оскільки враховуючи його скрутний фінансовий стан, на сьогодні ступінь вини відповідача у виникненні спору, ступінь виконання зобов'язання відповідачем на час розгляду справи.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2017р. у справі № 910/20880/16 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Концерну " Військторгсервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2017р. у справі № 910/20880/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/20880/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

С.О. Алданова