Ухвала суду № 66220602, 14.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2017 року м. Київ К/800/30308/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Гончар Л.Я. Шведа Е.Ю.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2016р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016р. у справі № 810/524/16 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, про визнання недійсними відмов та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- визнати недійсними відмови Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затверджені проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність № 31-10-0.31-135/1/17-14-СГ від 06.05.2014 та №1-10-7777-32-5224-/0/38-15СГ від 08.09.2015р.;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області затвердити проект із землеустрою щодо приватизації земельних ділянок (паїв) для ведення фермерського господарства членам Фермерського господарства «Гута Межигірська»;

- видати наказ про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 1,7461 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Фермерське господарство «Гута Межигірська», членом якого є позивач, користується на праві постійного користування земельною ділянкою, площею 31,3 га, що розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області. Позивач, маючи на меті отримати частину вказаної земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1), площею 1,7461 га у власність, неодноразово звертався до відповідача з клопотанням про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Однак відповідач неодноразово відмовляв йому у погодженні вказаного проекту землеустрою щодо відведенні земельної ділянки у власність, мотивуючи це тим, що частина відповідної земельної ділянки належить до земель водного фонду, розпорядником яких є інший орган виконавчої влади.

На думку позивача, вказана позиція відповідача є помилковою, оскільки земельна ділянка, яка використовується Фермерським господарством «Гута Межигірська» та планується до відведення у власність позивача, не належить до земель водного фонду, що підтверджується тією документацією, яка була додана позивачем до відповідного проекту землеустрою, який подавався відповідачу для затвердження. У зв'язку з цим позивач вважає, що відповідач безпідставно та необґрунтовано відмовив позивачу у прийнятті відповідного рішення, що на його думку, суперечить положенням Земельного кодексу України.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2016р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016р., позов задоволено частково. Визнано протиправними відмови Головного управління Держгеокастру у Київській області у погодженні проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки (кадровий номер НОМЕР_1), площею 1,7460 га для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, викладені у листах №31-10.031-135/1/17-14-СГ від 06.05.2014 та №1-10-7777.32-5228/0/38-15-СГ від 08.09.2015р. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки (кадровий номер НОМЕР_1), площею 1,7460 га у власність для ведення фермерського господарства. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2016р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016р. надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є засновником Фермерського господарства «Гута Межигірська», а треті особи в даній справі - його учасниками. У 1992 році виконавчим комітетом Вишгородської районної Ради народних депутатів було видано ОСОБА_4 державний акт на право користування землею серії НОМЕР_2, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 819. Зі змісту вказаного акта вбачається, що позивачу надано у безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 31,3 га, що розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, для ведення селянського (фермерського) господарства. Проектною землевпорядною групою було здійснено перенесення в натурі (на місцевість) меж земельної ділянки загальною площею 31,3 га, у тому числі ріллі - 29,8 га, пасовищ - 0,4 га та канав - 1,1 га, вилучених із запасу Лютіжської сільської ради народних депутатів для ОСОБА_4.

На підставі дозволу Вишгородської районної державної адміністрації від 06 березня 2009 року №7-21/1242, на замовлення учасників вказаного Фермерського господарства, було виготовлено проект землеустрою щодо приватизації земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

Позивач звертався до Головного управління Держземагенства у Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, із клопотанням від 23 квітня 2014 року щодо затвердження вищевказаного проекту землеустрою.

Листом від 06 травня 2014 року №31-10-0.31-135/1/17-14 Управління відмовило позивачу у затвердженні згаданого проекту землеустрою. Підставою відмови зазначено наявність у проекті суперечливих відомостей щодо правового статусу запроектованої для передачі у власність земельної ділянки в частині визначення графи та рядка, де зазначаються за рахунок яких земель відводиться земельна ділянка. Також, в листі зазначено, що до складу земельної ділянки, яку має на меті набути у власність позивач, входять штучні водотоки та канали, тобто землі водного фонду, розпорядження якими не входить до повноважень Головного управління Держземагенства у Київській області.

Також, із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Головного управління Держземагентства у Київській області із клопотанням від 21 червня 2015 року № 7/01, у якому просив затвердити документацію із землеустрою та передати йому та іншим членам фермерського господарства у власність земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3, площею 27,3174 га.

За наслідками розгляду вказаного клопотання, листом від 08 вересня 2015 року №1-10-7777.32-5229/0/38-15-СГ заявнику відмовлено у задоволенні поставлених вимог. Підставою відмови було те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області є розпорядником виключно земель сільськогосподарського призначення, у той час як частина земельної ділянки, яку виявив бажання отримати у власність позивач, належить до складу земель водного фонду.

Не погоджуючись із такими відмовами, позивач і звернувся до суду із даним позовом.

Розглядаючи справу та частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що земельні ділянки (склад угідь-рілля), які мали на меті отримати у власність члени Фермерського господарства «Гута Межигірська», у тому числі, і позивач, належать саме до земель сільськогосподарського призначення. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, щодо будь-якої частини із вказаних земельних ділянок входять штучні водотоки, або інші об'єкти, які зумовлюють віднесення відповідних земельних ділянок до земель водного фонду, що в свою чергу свідчить про помилковість висновків відповідача щодо віднесення відповідних земельних ділянок до складу земель водного фонду, та, відповідно, про відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Київській області повноважень щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної і ділянки позивачу у власність, яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району, Київської області, для ведення фермерського господарства.

Судова колегія погоджується з даними висновками судів попередніх інстанцій враховуючи наступне.

Основним нормативно-правовим актом з регулювання земельних правовідносин є Земельний кодекс України. Завданням Кодексу, разом з іншими нормативно-правовими актами, що регулюють земельні відносини, є забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частини другої статті 116 цього Кодексу набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою цієї норми передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 цього Кодексу центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини другої статті 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Положеннями частин першої, другої статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Таким чином, члени фермерського господарства, до яких відноситься позивач, мають право отримати у власність земельну ділянку у розмірі земельної частики (паю).

Приписами частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення фермерського, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою визначає Закон України «Про землеустрій». За визначенням цього Закону, проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Таким чином, реалізації права особи на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства передує декілька окремих етапів (звернення до компетентного органу за отриманням дозволу на розроблення проекту землеустрою, замовлення такого проекту, його розробка, погодження, подання на затвердження). І як правильно зазначено судом попередніх інстанцій, останнім етапом реалізації вказаного права є затвердження уповноваженим органом проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Як вбачається із матеріалів справи, в межах спірних правовідносин, єдиною підставою для відмови в затвердженні поданого позивачем до відповідача проекту землеустрою було те, що частина земельної ділянки, яку мав на меті набути у власність позивач, містила штучні водотоки, які належать до земель водного фонду, в той час як відповідач уповноважений розпоряджатись лише землями сільськогосподарського призначення.

Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, висновки відповідача про те, що частина спірної земельної ділянки належить до земель водного фонду, є помилковими. Наведене спростовуються довідками державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем), а також витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копії яких наявні в матеріалах справи. У вищевказаних документах відсутня інформація про те, що до складу відповідної земельної ділянки входять штучні водотоки, або інші об'єкти, які зумовлюють віднесення такої ділянки до земель водного фонду. Натомість, із цих документів убачається, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, оскільки під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження висновків щодо приналежності частини земельної ділянки, яку мав на меті отримати позивач у власність, до складу земель водного фонду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої та апеляційної інстанцій про неправомірність та необґрунтованість спірної відмови у затвердженні проекту землеустрою.

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання протиправними спірних відмов у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки (кадровий номер НОМЕР_1), площею 1,7460 га для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, підлягають задоволенню, а порушене право позивача - захисту шляхом зобов'язання відповідача затвердити відповідний проект землеустрою.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд першої інстанції помилково зобов'язав його вчинити конкретні дії, оскільки не мав права підміняти своїм рішенням виключні повноваження державного органу.

Відповідно до частини першої статті 2, частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Згідно пункту 3 частини другої статті 162 Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення чи вчинити певні дії, і такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

У спірних правовідносинах праву позивача на отримання у власність земельної ділянки кореспондує обов'язок відповідача прийняти відповідне рішення. При встановленні факту протиправного невиконання зазначеного обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права. Це цілком узгоджується із положеннями пункту 2 частини четвертої статті 105, пункту 3 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2016р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: