Ухвала суду № 66219616, 25.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16435/16 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Ганечко О.М. Коротких А.Ю.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЗО» до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 07 жовтня 2016 року № 0019201404 та № 0019211404.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, звернулось до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на здійснені порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З досліджених судовою колегією матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Алзо» є юридичною особою, основним видом економічної діяльності якої є - 28.92 «Виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва». Фактично у періоді, що перевірявся, ТОВ «Алзо» займалось реалізацією легованих виробів (планок, скоб, анкерів) та оптовою реалізацією вугілля.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Алзо» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Нью Фінанс-2016» (код ЄДРПОУ 40165814) за період - березень 2016 року, про що складено акт перевірки від 16 вересня 2016 року № 224/26-15-14-04-02/32476518.

В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог: п. 1, п. 2 ст. 9, п. 1 ст. 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п . 44.1, п. 44.2, ст. 44, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Алзо» занижено податок на прибуток всього у сумі 941 556 грн., в т.ч. за 1 квартал 2016 року у сумі 941556 грн.; абз. «б» пп. 185.1 ст. 185, пп. 186.2.1. п. 186.2 ст. 186, абз. «б» п.187.1 ст. 187, абз. «а» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 871 811 грн., в тому числі за квітень 2016 року у сумі 871 811 грн.

На підставі зазначених висновків акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07 жовтня 2016 року:

№ 0019211404, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 941 556 грн. за основним платежем та на 235 389 грн. за штрафними санкціями,

№ 0019201404, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 871 811 грн. за основним платежем та на 217 953 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що сукупність первинних, платіжних та інших документів, які зазвичай супроводжують відповідні господарські операції, не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Господарська діяльність, відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 44.1 ст. 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «Алзо» та ТОВ «Нью Фінанс-2016» підписано договір про виконання робіт від 01 березня 2016 року № 01.03/2016 у відповідності до якого ТОВ «Нью Фінанс-2016» (Виконавець) зобов'язується виконати за завданням ТОВ «Алзо» (Замовника) наступну роботу: легування планки, легування стрижня анкерів, легування скоби (надалі - «робота») у строк до 31 березня 2016 року, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи на території Замовника. Виконавець без узгодження з Замовником вправі залучити третіх осіб для виконання робіт, передбачених цим Договором. У разі залучення Виконавцем для виконання робіт за цим Договором третіх осіб, Виконавець несе відповідальність перед Замовником за якість і своєчасність зроблених робіт, виконаних залученими третіми особами в рамках цього Договору, як за свої власні. Прийняття роботи здійснюється згідно Акту надання послуг (по результатам виконаних робіт за місяць).

До перевірки надано акти надання послуг, підписані керівником ТОВ «Алзо» Сирота О.В., та директором ТОВ «Нью Фінанс-2016» Курінним А.О. Місце складання актів: м. Київ. Загалом акти наданих послуг складені на суму 5230864,03 грн., у т.ч. ПДВ - 871810,67 грн., а також на вказану суму ТОВ «Нью Фінанс-2016» виписані на адресу ТОВ «Алзо» податкові накладні, про що зазначено на сторінці 12 Акту перевірки.

Розрахунки між підприємствами здійснювалися в безготівковій формі.

Для підтвердження реальності спірних господарських операцій позивачем надано до суду копії наступних документів: договору про виконання робіт від 01 березня 2016 року № 01.03/2016; рахунків на оплату; актів надання послуг/робіт № 127 від 31 березня 2016 року, № 128 від 31 березня 2016 року, № 129 від 31 березня 2016 року, № 130 від 31 березня 2016 року, № 131 від 31 березня 2016 року, № 132 від 31 березня 2016 року, № 133 від 31 березня 2016 року, № 134 від 31 березня 2016 року, № 135 від 31 березня 2016 року; податкових накладних, калькуляцій; листів директора ТОВ «Нью Фінанс-2016» щодо забезпечення доступу найманих працівників підприємства на територію виробничого майданчика позивача та приєднання до електричної мережі для приєднання печі термодіфузіонного легування ПТ-4500, забезпечення проведення інструктажу з особливостей техніки безпеки на виробничому майданчику (вих. від 01 березня 2016 року №№26 та 25); наказу директора ТОВ «Алзо» про відрядження його в м. Київ до ТОВ «ВП Промкомплект» з метою здійснення господарської діяльності від 29 березня 2016 року № 12/1.

З наявних в матеріалах справи копій первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ «Нью Фінанс-2016», колегією суддів не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Разом з тим, в акті перевірки позивача, відповідачем не наведено вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом первинних документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Нью Фінанс-2016».

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності зазначеного в актах надання послуг/робіт місця їх складання, а саме: м. Київ, в той час як зазначені в Договорі реквізити сторін, зазначено: м. Маріуполь та м. Вишневе, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вказане в актах надання послуг/робіт місце їх складання - м. Київ, узгоджується з відрядженням керівника позивача саме на підприємство ТОВ «ВП Промкомплект» з 30 березня 2016 року по 31 березня 2016 року, яке зареєстровано у м. Києві по вул. Симона Петлюри, 12-А.

Також колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо відображеної в акті перевірки інформації (лист 06 червня 2016 року №411/10-13-22-05/40165814) отриманої від ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській стосовно неможливісті здійснення господарських операцій між ТОВ «Нью Фінанс-2016» та його контрагентами-покупцями, у зв'язку із відсутністю у контрагента позивача основних засобів та трудових ресурсів, оскільки під час судового розгляду справи вказана інформація не підтверджена належними і допустимими доказами.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявний в матеріалах справи акт перевірки містить інформацію стосовно наявності у штаті контрагента позивача 10 працюючих осіб.

При цьому, податковим органом не доведено недостатності такої кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні, не доведено факту не залучення контрагентом до виконання спірних операцій інших осіб, що не заборонено договором із позивачем, тощо.

Відповідно, доводи податкового органу щодо відсутності необхідних трудових ресурсів у підприємства - контрагента позивача ґрунтуються на припущеннях.

Під час розгляду справи відповідачем не надано документального виразу з Єдиного реєстру податкових накладних, на які він посилається в обґрунтування висновків акту перевірки про те, що контрагент не орендував обладнання, прилади та механізми, необхідні для виконання спірних робіт. Натомість суд зазначає про відсутність обов'язку у суб'єкта господарювання здійснювати господарські операції виключно із платниками ПДВ, а тому відсутність у ЄРПН відомостей про певні операції (оренду тощо) не може свідчити про невиконання таких операцій, зокрема із особами, які не є платниками ПДВ.

Колегією суддів також не приймаються до уваги доводи податкового органу про неможливість надання контрагентом спірних послуг у зв'язку із тим, що ТОВ «Нью Фінанс-2016» оформлено документи із значним переліком контрагентів та значною номенклатурою у березні 2016 року, оскільки відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували наведенні обставини (звітності контрагента та його покупців, витягу з ЄРПН тощо).

Крім того, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та його контрагента ТОВ «Нью Фінанс-2016» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариством, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Під час розгляду справи відповідачем не доведено, що контрагента позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договорів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» - якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Матеріали справи свідчать про те, що під час проведення перевірки, висновок податкового органу про відсутність господарських операцій був зроблений на підставі неповного аналізу податкової звітності позивача, податкової інформації щодо контрагента позивача, та не враховано первинних документів, що були подані на вимогу податкового органу.

Податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшої господарською діяльністю, а навіть у разі допущення формальної помилки у первинних документах (місця їх складання тощо) вона не може свідчити про відсутність факту реального здійснення господарської операції на підставі таких документів.

Наведене узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеній у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № К/800/1217/13.

Що ж до зв'язку спірних операцій із господарської діяльністю позивача, слід зазначити, що до видів діяльності позивача за КВЕД належить, зокрема, 28.92 «Виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва», та фактично у періоді, що перевірявся, ТОВ «Алзо» займалось реалізацією легованих виробів (планок, скоб, анкерів) та оптовою реалізацією вугілля, що визнається в Акті перевірки.

Вироби (планки, скоби, анкери), стосовно яких для ТОВ «Нью Фінанс-2016» виконувалися роботи по легуванню, реалізовувалися позивачем кінцевим споживачам у складі власної продукції, тобто у господарських прибуткових та оподатковуваних операціях, які були об'єктом оподаткування ПДВ та податком на прибуток.

З огляду на зазначені вище обставини та надані сторонами докази по справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що господарські операції позивача з ТОВ «Нью Фінанс-2016» відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 72 КАС України не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків, та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Ганечко О.М.

Коротких А.Ю.

Повний текст ухвали виготовлено 26 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Ганечко О.М.

Коротких А. Ю.