Ухвала суду № 66219556, 26.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1511/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

26 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Ганечко О.М.,

Ісаєнко Ю.А.,

за участю секретаря Маменко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом всеукраїнської громадської організації "Українська асоціація власників зброї" до Міністерства юстиції України, треті особи: Міністерство внутрішніх справ України, Державна регуляторна служба України про визнання протиправною бездіяльності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у не скасуванні рішення про державну реєстрацію спільного наказу Міністерства внутрішніх справ та Держкомпідприємництва № 53/213 від 21.03.2001 року «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї не військового призначення та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю не військового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу»;

- зобов'язати Міністерство юстиції скасувати рішення про державну реєстрацію спільного наказу Міністерства внутрішніх справ та Держкомпідприємництва № 53/213 від 21.03.2001 року «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї не військового призначення та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю не військового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу».

Під час розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги у зв'язку з тим, що наведений вище наказ у процесі розгляду справи було визнано таким, що втратив чинність, та просив суд визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у не скасуванні рішення про державну реєстрацію спільного наказу Міністерства внутрішніх справ та Держкомпідприємництва № 53/213 від 21.03.2001 року «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї не військового призначення та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю не військового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2017 року позов адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у не скасуванні рішення про державну реєстрацію спільного наказу Міністерства внутрішніх справ та Держкомпідприємництва № 53/213 від 21.03.2001 року «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї не військового призначення та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю не військового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу».

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є неприбутковою громадською організацією із всеукраїнським статусом, яка на умовах добровільності, самоврядування, гласності, законності, індивідуального і колективного членства, об'єднує громадян, власників зброї, колективи юридичних осіб з метою поєднання зусиль, спрямованих задоволення та захист свої законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Відповідно до п.2.1 розділу 2 Статуту позивача основною метою діяльності позивача є захист законних інтересів своїх членів.

Згідно з п.2.2 1 розділу 2 Статуту позивача одним із головних завдань, спрямованих на реалізацію основної мети діяльності позивача, є сприяння вдосконаленню нормативно-правової бази, яка регулює обіг зброї в Україні.

21.03.2001 був прийнятий спільний Наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва України та Міністерства внутрішніх справ України № 53/213 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу» - далі Наказ № 53/213 від 21.03.2001.

Підставою прийняття вказаного вище Наказу зазначено статтю 8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та постанову Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 № 1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування".

04 квітня 2001 року рішенням Міністерства юстиції України № 307/5498 вказаний вище Наказ № 53/213 від 21.03.2001 був зареєстрований.

Відповідно до ч.3 ст.21 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», який набув чинності 28.06.2015, передбачено, що Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" втрачає чинність з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно з п.16 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади у разі внесення змін, доповнень або визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, орган, що видав цей нормативно-правовий акт, зобов'язаний у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновокм суду першої інстанції, що в даному випадку, треті особи у справі зобов'язані були вжити відповідних дій протягом місяця, починаючи з 28.06.2015, а саме внести у вказаний вище Наказ № 53/213 від 21.03.2001 зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність.

З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2015 МВС України, тобто орган, що видав Наказ № 53/213 від 21.03.2001, звернувся до відповідача листом «Про перегляд та приведення у відповідність до законодавства деяких нормативно-правових актів», в якому у відповідь на лист Міністерства юстиції України від 29.05.2015 № 10.1-17/68 повідомив про розроблення проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу», який надіслано на погодження до Мінекономрозвитку (вих. № 22712/Яр від 26.05.2015) та Державної регуляторної служби України (вих. № 22817/Яр від 26.05.2015). Також третьою особою зазначено, що в разі прийняття вказаної постанови Наказ № 53/213 від 21.03.2001 буде визнано таким, що втратив чинність.

Разом з тим, ці дії не виключають обов'язку суб'єкта нормотворення дотриматися вимог, передбачених у Положенні та поряд з розробкою проекту нового нормативно-правового акта у встановлений законом спосіб визнати Наказ № 53/213 від 21.03.2001 таким, що втратив чинність.

Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідач, отримавши повідомлення про розроблений третьою особою проекту постанови (а.с.42), в подальшому, неодноразово звертався до третьої особи з вимогами привести Наказ № 53/213 від 21.03.2001 у відповідність до вимог чинного законодавства та встановлював для цього строки (а.с.44-52), починаючи з 15.09.2015 до 16.03.2016. Однак, реагування третьої особи на вказані звернення відповідача мало місце лише 29.02.2016, де було повідомлено про розроблення проекту спільного наказу МВС України та Мінекономровитку «Про визнання таким, що втратив чинність, спільного наказу Держпідприємництва і МВС від 21 березня 2001 року № 53/213». Відповідний наказ був прийнятий 25.03.2016 № 505/213.

Водночас, відповідно до п.п.«г»п.17 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв'язку з виявленням порушень або недотримання вимоги пункту 16 цього Положення органом, що видав нормативно-правовий акт.

Згідно з п.п.4.5 п.4 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 31.07.2000 № 32/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 884/5) однією з підстав для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта є виявлення порушень або недотримання вимоги пункту 16 Положення органом, що видав нормативно-правовий акт (п.4 Порядку).

Згідно з п.7 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 31.07.2000 № 32/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 884/5) у разі виникнення обставин, зазначених у підпунктах 4.1, 4.4, 4.5 пункту 4 цього Порядку, орган державної реєстрації попередньо письмово інформує орган, що видав нормативно-правовий акт, про такі обставини та необхідність у 5-денний строк внести до нього зміни або визнати його таким, що втратив чинність, і відповідний нормативно-правовий акт у цей самий строк подати на державну реєстрацію в установленому законодавством порядку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що положенням пункту 8 Порядку визначено, що при невиконанні органом, що видав нормативно-правовий акт, вимог органу державної реєстрації, зазначених в абзацах першому та другому пункту 7 цього Порядку, орган державної реєстрації скасовує рішення про державну реєстрацію цього нормативно-правового акта.

Враховуючи наведене, суд апеляційної погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач допустив необґрунтоване зволікання в реалізації норми, передбаченої п.17 Положення, оскілки, не зважаючи на необхідність дотримання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, вимог щодо обґрунтованості, розсудливості та пропорційності прийнятих ним рішень, останній проявив бездіяльність на тривале невиконання третіми особами, як суб'єктами нормотворення Наказу від 21 березня 2001 року № 53/213 вимог, визначених відповідачем у зверненнях щодо приведення цього Наказу у відповідність чинному законодавству.

Щодо посилання Мінюсту в апеляційній скарзі на те, що скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту є правом Мінюсту, а не обов'язком, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Так, в обґрунтування зазначеної позиції Мінюст посилається на п. 5 Порядку, яким визначено, що у разі надходження до Міністерства юстиції України скарги на нормативно-правовий акт, зареєстрований територіальним органом Міністерства юстиції України, або в разі виявлення Міністерством юстиції України під час перевірки зареєстрованого територіальним органом Міністерства юстиції України нормативно-правового акта, що суперечить чинному законодавству, Міністерство юстиції України має право скасувати рішення про державну реєстрацію такого акта за встановленою цим Порядком процедурою.

При цьому, в даному випадку рішення територіальним органом Міністерства юстиції України не приймалося, у зв'язку з чим посилання на вказану норму є необґрунтованим.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 26.04.2017.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: О.М. Ганечко

Ю.А. Ісаєнко

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Ганечко О.М.