Постанова № 66219239, 27.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2017 року № 826/9921/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до Приватного підприємства «Лізард-1» Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД»про визнання договору недійсним, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з позовом до Приватного підприємства «Лізард-1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» про визнання недійсним договору від 12.06.2014 №12-06, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» і Приватним підприємством «Лізард-1».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вказаний договір є недійсним, оскільки гр. ОСОБА_1, від імені якого підписані податкові накладні, складені за результатами фінансово-господарських операцій на підставі договору від 12.06.2014 №12-06, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» і Приватним підприємством «Лізард-1», заперечує свою участь у діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД».

Під час судового розгляду справи позивачем заявлені позовні вимоги підтримано у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідачі явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, заперечень проти позову не надали, з огляду на що судом ухвалено про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Лізард-1» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

За результатами проведення вказаної перевірки контролюючим органом складено акт від 24.07.2015 №305/26-57-22-04-10/32530035, в якому, зокрема, зазначено, що було опитано директора та засновника Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» ОСОБА_1 (протокол допиту свідка від 26.02.2015), який повідомив про непричетність до фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД», а також повідомив, що ніколи не працював на даному підприємстві та немає ніякого відношення до нього. У січні 2014 року втратив паспорт та ідентифікаційний код, після чого звернувся до міліції та у березні 2014 року отримав новий паспорт.

За наслідками викладеного, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві у вказаному акті перевірки зроблено висновок про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» фактично не могло здійснювати господарські операції з поставки товарів для Приватного підприємства «Лізард-1» через відсутність у підприємства трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення вказаного виду діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних засобів, транспортних засобів, механізмів, як наслідок, відсутність факту постачання товарів Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» на адресу Приватного підприємства «Лізард-1».

Враховуючи викладене, а також факт підписання податкових накладних від 19.08.2014 №81, від 15.07.2014 №74, від 04.07.2014 №21, від 17.06.2014 №89, від 12.06.2014 №66, від 21.08.2014 №96, від 07.08.2014 №29, від 04.08.2014 №10, від 25.07.2014 №130 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» ОСОБА_1, складених за результатами фінансово-господарських операцій на підставі договору від 12.06.2014 №12-06, Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулась з позовом про визнання недійсним договору від 12.06.2014 №12-06 на підставі положень ст. 228 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Приписами ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно яких, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Вказані обставини, відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного суду України, входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно з цією нормою, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи (ч. 2 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У той же час, позивачем в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним договору від 12.06.2014 №12-06 не надано суду доказів на підтвердження вказаного, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положеннями ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) договору від 12.06.2014 №12-06, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» і Приватним підприємством «Лізард-1» як такого, який завідомо суперечить інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, яких позивачем не надано, а судом з наявних у матеріалах справи доказів не встановлено.

Також, суд звертає увагу, що вказуючи на недійсність досліджуваного договору, позивач посилається на факт підписання податкових накладних, а не безпосередньо даного договору, особою, яка не має відношення до діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД». При цьому, копії договору від 12.06.2014 №12-06, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» і Приватним підприємством «Лізард-1», позивачем суду не надано, що виключає можливість встановлення осіб, які підписали його.

У той же час, слід зазначити, що висновки акту від 24.07.2015 №305/26-57-22-04-10/32530035, в якому, зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД», покладені в основу податкових повідомлень-рішень від 12.08.2015 №0000912202 та №0000902202, якими Приватному підприємству «Лізард-1» збільшено податкові зобов'язання. Відтак, висновки контролюючого органу щодо неучасті гр. ОСОБА_1 у діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Трейд ЛТД» підлягають дослідженню судом під час оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, що також підтверджується правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 05.03.2012 у справі №21-421а11, на яку посилається позивач у позовній заяві.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Беручи до уваги викладене, враховуючи заявлені предмет та підстави позову, суд вказує про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав у задоволенні останніх.

Керуючись ст.ст. 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур