Рішення № 66215688, 24.04.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2850/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2017 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючогосудді Першко О.О.,

секретар Прокопчук Л.М.,

за участі: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про визнання додаткової угоди від 17 вересня 2011 року до кредитного договору №ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року недійсною,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі позивач), діючи через свого представника ОСОБА_4, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором №ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року у розмірі 76 938 дол. США 75 центів, що за курсом 22,89 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10.12.2015 року складає 1761 127 гривень 99 копійок.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до вказаного договору позивач зобовязався надати відповідачу кредит в розмірі 38 016 доларів США на термін до 15 липня 2025 року, а відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Станом на 10 грудня 2015 року відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у результаті чого має заборгованість у розмірі 76 938 доларів США 75 центів, яка складається з 33771 доларів США 45 центів заборгованості за кредитом, 16724 доларів США 89 центів заборгованості по процентам за користування кредитом, 2337 доларів США 62 центів заборгованості по комісії за користування кредитом, 24104 доларів США 79 центів пені за несвоєчасність виконання зобовязання за договором.

До початку розгляду справи по суті відповідач, діючи через свого представника ОСОБА_2, звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про визнання недійсною укладену між сторонами додаткову угоду від 17 вересня 2011 року до кредитного договору №ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року та визнання порушеним право відповідача як споживача фінансових послуг.

Зустрічну позовну заяву відповідач мотивував тим, що оспорювана додаткова угода від 17 вересня 2011 року до кредитного договору №ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року є такою, що укладена з суттєвим порушенням вимог законодавства, щодо істотних умов договору, що регулює спірні правовідносини, які необхідні для його укладення, з використанням елементів нечесної підприємницької практики всупереч існуючих норм і вимог діючого законодавства України, та грубо порушує охоронювані Конституцією і законами України права та інтереси споживача фінансових послуг, і водночас, завдає відповідачу значної шкоди. Позивач в умовах оспорюваної угоди не дотримав істотних умов договору, зокрема щодо надання відповідачу повної, обєктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення спірного договору, про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів та могли суттєво вплинути на його волевиявлення і водночас, навмисно приховав та не відобразив належно фактичне значення (величину) реальної вартості кредиту у вигляді реальної процентної ставки та фактичного значення суми подорожчання кредиту, які фактично не відповідають тій величині реальної процентної ставки за кредитом та того розміру суми подорожчання кредиту, які були узгоджені сторонами кредитного правочину в його умовах.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити з підстав наведених в позовній заяві та стягнути з відповідача суму заборгованості з перерахуванням суми боргу з іноземної валюти на національну, врахувавши офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення та стягнути пеню в національній валюті відповідно до наданої виписки з банківського рахунку відповідача. Щодо задоволення зустрічного позову заперечував, оскільки приписами ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постановою Національного банку України №168, якою затверджено «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, та інші умови визначені законом та правилами. Разом з тим вказані положення нормативно-правових актів введеною в дію набранням чинності в 2006 році доповнень до Закону України «Про захист прав споживачів» та в 2007 році постановою НБУ №168 та стосуються вони лише дій, які передують укладенню договору, а договір між сторонами укладений 15 липня 2005 року. 17 вересня 2011 року між сторонами була укладена додаткова угода до вже існуючого договору, в якій було змінено пункти договору щодо місячного платежу, строку погашення та відповідальності позичальника в зв'язку з простроченням ним платежів по кредитному договору. Жодного кредиту за додатковою угодою відповідач не отримував. Метою укладення додаткової угоди було ведення в графік погашення відповідача, тобто проведена реструктуризація боргу шляхом зменшення суми боргу. Списуючи борги, банк отримав зобовязання відповідача по погашенню кредиту, а при простроченні, сплату неустойки у вигляді штрафу рівного суми списання, при цьому банк створив сприятливі умови для погашення боргу встановивши щомісячний платіж не збільшуючи строк повернення позики, що не може вважатися дисбалансом чи завданням шкоди відповідачу. Оспорювана угода підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. На момент укладення договору сторони не заявляли додаткових вимог щодо умов та в подальшому виконували його. Окрім того, відповідачем пропущено строк позовної давності із зверненням до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення первісного позову та просила задовольнити зустрічний позов з підстав у ньому вказаних. Також вказала, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові, оскільки позивач, в зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, скориставшись своїм правом, достроково змінив кінцевий термін повернення кредиту та звернувся до суду з позовом про задоволення своїх вимог у примусовому порядку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок дострокового погашення всієї заборгованості відповідача за цим же кредитним договором, який рішенням Рівненського міського суду від 06 липня 2009 року в цивільній справі №2-5170/2009 було задоволено. Укладення додаткової угоди поза межами строку позовної давності, який сплинув в 2012 році, не свідчить про переривання такої давності та не надає банку права на нарахування і отримання відсотків неустойки та комісії за кредитним договором від 15 липня 2005 року.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено, 15 липня 2005 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач, що підтверджується його статутом (т.1 а.с.20), та відповідачем укладений кредитний договір №ROH0GF00000487 (далі - договір), відповідно до якого позивач зобовязався надати відповідачу кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 15 липня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 38016, 00 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11. даного договору. Відповідач взяв на себе зобов'язання щомісячно сплачувати позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитний договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами позивача (т.1 а.с. 10-11).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося представниками сторін після укладення договору 15 липня 2005 року відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 38016 доларів США 00 центів.

Отже, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, укладеним з відповідачем.

17 вересня 2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору №ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року, згідно якої сторони дійшли згоди внести зміни в кредитний договір, а саме:

1.Суму заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту до 14.09.2011 року зменшити на 3 829,22 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 0 дол. США, комісія у розмірі 0 дол. США, пеня у розмірі 3 829,22 дол. США.

2.Згідно зі ст. 212, 651 ЦКУ у разі порушення Позичальником будь-якого з зобовязань, передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток 1 до цієї Додаткової угоди) понад 31 день Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 3 829, 22 дол. США.

3.Вказати та викласти пункт 1.1. у відповідності діючого договору Позичальника:

п. 1.1. Банк зобов'язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк до 15.07.2025 року включно, у вигляді кредитної лінії кредиту у розмірі 46 653,86 дол. США на наступні цілі: купівля житла в сумі 29 700,00 дол. США, а також у розмірі 16 953,86 дол. США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7. даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,92% річних на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11. даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. Даного Договору. Періодом сплати вважати період з «25» по «30» число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: Щомісяця в Період сплати, починаючи з 14.09.2011 року, Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 500,65 дол. США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до Графіка погашення кредиту (Додаток № 1). Додаток 1 (Графік погашення кредиту) викласти в новій редакції, який є невідємною частиною Додаткової угоди.

Погашення заборгованості Позичальника за Договором здійснюється згідно Графіку погашення кредиту (Додатку 1 до цієї Додаткової угоди).

В разі порушення Позичальником строків по сплаті відсотків за користування Кредитом та винагород, зазначених в Договорі, згідно ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України Сторони узгодили протягом періоду неналежного виконання Позичальником зобовязань по сплаті відсотків за користування Кредитом та винагород, передбачених Договором (далі Плата за Кредитом), Плата за Кредитом нараховується Банком у розмірі фактично сплаченої Позичальником. При цьому, Позичальник за весь період неналежного виконання зобовязань по сплаті Плати за Кредитом сплачує Банку неустойку: в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків за користування Кредитом; в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених Договором.

Сплата Позичальником штрафу здійснюється за кожен місяць такого порушення, починаючи з останнього місяця належного виконання Позичальником зобовязання по сплаті Плати за Кредитом. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, штраф сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 50 років.

Всі інші умови Договору лишаються незмінними (т.1 а.с.12-14).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно частини другоїстатті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З наданого суду позивачем розрахунку заборгованості за договором, укладеним з відповідачем та виписок по всім рахункам кредитного договору вбачається, що відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, в результаті чого станом на 10 грудня 2015 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 76 938 доларів США 75 центів, яка складається з 33771 доларів США 45 центів заборгованості за кредитом, 16724 доларів США 89 центів заборгованості по процентам за користування кредитом, 2337 доларів США 62 центів заборгованості по комісії за користування кредитом, 24104 доларів США 79 центів пені за несвоєчасність виконання зобовязання за договором (т.1 а.с.3-8, 147-175, т.2 а.с.4-140). Даний розрахунок розміру заборгованості суд визнає обґрунтованим і таким, що відповідає умовам договору, укладеного між позивачем та відповідачем.

Оскільки в судовому засіданні з'ясовано, що відповідачем не виконуються взяті на себе зобов'язання у позивача наявне право вимагати від відповідача стягнення заборгованості по кредиту.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року у розмірі 52833 долари США 96 центів, яка складається з заборгованості по кредиту в розмірі 33771 долар США 45 центів, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 16724 долари США 89 центів, заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 2337 доларів США 62 центи, та 551877 гривень 19 копійок - пені за несвоєчасність виконання зобовязання за договором.

При цьому вирішуючи питання щодо права позивача вимагати повернення кредиту в іноземній валюті, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статями 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

У звязку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки вони є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Саме такі висновки містяться у постановах Верховного Суду України №6-145цс15 від 24 вересня 2014 року та №6-190цс15 від 16 вересня 2015 року, що відповідно до частини першої статті 360-7 ЦПК України мають враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.

Як вбачається з матеріалів справи ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 04 грудня 2001 року Національним банком України видана ліцензія №22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та надано письмовий дозвіл №22-2 від 29 липня 2003 року на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу (т.1 а.с.115-118).

Також у абз. 2, 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення»судам роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Згідно офіційного курсу НБУ, станом на 24 квітня 2017 року встановлено курс гривні щодо долара США 2673,2780 грн. за 100 дол. США, таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 52833 долари США 96 центів, що є еквівалентом 1412398 гривень 63 коп. (52833,96 х 26,732780).

Окрім того, враховуючи, що дія порядку визначеного Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України, отже, пеня, штраф може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вони повинні обчислюватись на момент прострочення зобов'язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення.

Таким чином розмір пені підлягає стягненню в гривневому еквіваленті, що обчислений на момент прострочення зобов'язання відповідно до наданої виписки з банківського рахунку відповідача в сумі 551877 грн. 19 коп. (т.2 а.с.70-140).

Судом враховано, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 липня 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року в розмірі 28 668,88 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 48, 60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2005 року, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Разом з тим, докази того, що вказане рішення виконано, іпотечне майно реалізовано та вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволені повністю чи частково в матеріалах справи відсутні, сторонами не надані та судом не отримані.

Доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності на увагу не заслуговують, оскільки як вбачається з матеріалів справи 17 вересня 2011 року між сторонами була укладена додаткова угода, відповідно до якої фактично кредит був реструктуризований. Тобто, відповідачем станом на 17 вересня 2011 року визнавалась заборгованість за кредитним договором, відповідачем підписана додаткова угода до основного кредитного договору та новий графік погашення кредиту. Крім цього, з виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідач після підписання додаткової угоди здійснював погашення по кредитному договору, зокрема останнє погашення здійснив 02 лютого 2015 року.

Відповідно до вимог ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Підписана сторонами додаткова угода від 17 вересня 2011 року, в якій відповідач визнав суму боргу, свідчить про переривання строку позовної давності.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Додаткова угода від 17 вересня 2011 року до кредитного договору №ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення додаткової угоди не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови.

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

В даному випадку в зв'язку з простроченням відповідачем платежів сторонами була заключна додаткова угода до вже існуючого договору, в якій було змінено пункти договору щодо місячного платежу, відповідальності позичальника, жодного кредиту за додатковою угодою відповідач не отримував, відповідно позивач не зобовязаний був надавати інформацію, яка визначена нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та постановою Правління Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, якою затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Згідно з ч.1ст.230ЦК Українисуд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно дост.229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 20Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 рокупередбачено, що ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно дост. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу.

Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження введення його в оману, і що, під час укладення додаткової угоди до кредитного договору він не розумів умов угод або ж зі сторони позивача були вчиненні умисні дії щодо приховування обставин укладеного договору.

Під час укладення додаткової угоди до кредитного договору відповідач був ознайомлений в повному обсязі зі всіма умовами додаткової угоди, погодився з вказаними умовами про що свідчить його особистий підпис на вказаних умовах.

Крім того, відповідач підписав додаток до вказаного договору у вигляді графіку погашення заборгованості по кредиту. Вказаний графік містить інформацію щодо залишку по кредиту, розміру щомісячного платежу та розшифрування, яким чином будуть розподілені кошти від щомісячного платежу. Виконання відповідачем умов додаткової угоди до кредитного договору свідчить про його вільне волевиявлення та згоду з умовами додаткової угоди.

Також, посилаючись як на одну з підстав недійсності оспорюваної додаткової угоди використання позивачем нечесної підприємницької практики, відповідач не вказав, на підставі яких саме ознак, зазначених у ст. 18Закону «Про захист прав споживачів» умови договору можуть бути кваліфіковані як такі, що обмежують права споживача та пов'язані із використанням нечесної підприємницької практики.

З огляду на викладене зустрічний позов до задоволення не підлягає.

Оскільки первісний позов підлягає задоволенню повністю, на підставі статті 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути 31217 грн. 90 коп. на користь позивача в якості відшкодування понесених ним у справі судових витрат.

Керуючись статтями 526, 530, 533, 610, 611, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218,294 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р I Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (адреса реєстрації: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) за кредитним договором № ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року заборгованість у розмірі 52833 (пятдесят дві тисячі вісімсот тридцять три) долари США 96 центів, що за курсом 26,732780 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24 квітня 2017 року складає 1412398 (один мільйон чотириста дванадцять тисяч триста девяносто вісім) гривень 63 копійки, яка складається з заборгованості по кредиту в розмірі 33771 (тридцять три тисячі сімсот сімдесят один) долар США 45 центів, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 16724 (шістнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) долари США 89 центів, заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 2337 (дві тисячі триста тридцять сім) доларів США 62 центи, та пеню за несвоєчасність виконання зобовязання за договором в розмірі 551877 (пятсот пятдесят одна тисяча вісімсот сімдесят сім) гривень 19 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 31 217 (тридцять одна тисяча двісті сімнадцять) гривень 90 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про визнання додаткової угоди від 17 вересня 2011 року до кредитного договору №ROH0GF00000487 від 15 липня 2005 року недійсною відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд в Апеляційний суд Рівненської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду виготовлено 27 квітня 2017 року.

Суддя О.О. Першко