Ухвала суду № 66211542, 24.04.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/670/15-к 24.04.2017

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2017 року м.Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі :

головуючого судді Войтовського С.А.

суддів Ржепецького О.П., Чебанової-Губарєвої Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12014150040006666 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2017 року якою

ОСОБА_2, 1988 року, жовтня місяця, 08 дня народження, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше судимого: 16.02.2015 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі, ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23.04.2015 року вирок в частині покарання змінено, на підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки; 22.12.2016 року Корабельним районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу в розмірі 850 грн., постановлено на підставі ст. 71 КК України, покарання у виді штрафу виконувати самостійно,

- направлено для відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.02.2015 року,

Провадження № 11-кп/784/314/17 Головуючий суду першої інстанції: ОСОБА_3

Категорія: ст. 121 ч. 1 КК України Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_4

за участю:

секретаря Чоботаренко Т.І.

прокурора Великохатька В.А.

представника районного сектору пробації ОСОБА_5

засудженого ОСОБА_2

захисника ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою в задоволенні подання начальника Інгульського районного сектору пробації Миколаївського міського відділу Південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції відмовити.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24.02.2017 року ухвалено рішення про направлення ОСОБА_2 для відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.02.2015 року.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник ОСОБА_1 посилається на те, що для звернення начальника сектору пробації до суду з поданням про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання підстав не було. Зазначає, що відповідно до вимог ч.2 ст.78 КК України, для цього визначено такі підстави, як не виконання засудженим покладених на нього обов'язків, або систематичне вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. Вчинення ж особою під час іспитового строку нового злочину, на думку апелянта, слід розцінювати як порушення нею умов застосування статті 75 КК України, і в даному випадку суд повинен призначати остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. Вказує, що підставою звернення до суду з поданням було зазначено те, що ОСОБА_2 вчинив новий злочин в період іспитового строку, що встановлено вироком Корабельного районного суду м.Миколаєва від 22.12.2016 року. Проте, судом першої інстанції не було взято до уваги, що положеннями Кримінального Кодексу та Кримінально- вконавчого Кодексу України не передбачено скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання у зв'язку з наявністю факту вчинення ним нового злочину в період іспитового строку.

Захисник вважає хибним висновок суду першої інстанції про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення ОСОБА_2 для відбування призначеного покарання з підстави, зазначеної в поданні начальника районного сектору пробації, внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Обставини, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 засуджений 16.02.2015 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23.04.2015 року вирок в частині покарання змінено. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки, з покладанням обовязків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання і роботи.

Начальник сектору пробації звернувся до суду з поданням про направлення ОСОБА_2 для відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.02.2015 року, мотивуючи тим, що останній порушив порядок відбуття покарання з випробуванням.

Дослідивши матеріали провадження, судом встановлено, що 22.12.2016 року ОСОБА_2, перебуваючи на обліку сектору пробації, був засуджений Корабельним районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 185, ст. 69 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. Відповідно до ст. 71, ст. 72 КК України, ОСОБА_2 призначено покарання у виді штрафу, який ухвалено виконувати самостійно. Згідно з мотивувальною частиною вироку Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22.12.2016 року, засуджений ОСОБА_2 вчинив новий злочин 20.03.2016 року, тобто в період іспитового строку.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 потрібних висновків не зробив, на шлях виправлення не став, у звязку з чим підлягає направленню для відбуття призначеного покарання на підставі ч.2 ст.78 КК України.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується

Заслухавши доповідь судді; пояснення захисника та засудженого, які підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу суду без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_2 засуджений 16.02.2015 року вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва за ч.1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23.04.2015 року вирок в частині покарання змінено. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки, з покладанням обовязків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання і роботи.

З 22.05.2015 року по теперішній час ОСОБА_2 перебуває на обліку в Інгульському районному секторі пробації.

22.12.2016 року ОСОБА_2 був засуджений вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва за ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 185 із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. Відповідно до ст. 71, ст. 72 КК України, покарання у виді штрафу ухвалено виконувати самостійно. З мотивувальної частини вироку Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22.12.2016 року вбачається, що засуджений ОСОБА_2 вчинив новий злочин 20.03.2016 року, тобто в період іспитового строку.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що вчинення засудженим нового кримінального правопорушення в період іспитового строку свідчить про те, що ОСОБА_2 на шлях виправлення не став, а тому подання начальника сектору пробації було судом задоволено і ухвалено рішення про направлення ОСОБА_2 для відбуття призначеного покарання.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1, трактуючи норми ст. 78 КК України, 166 КВК України, зазначає, що положеннями КК України та КВК України не передбачено скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання в зв'язку з вчиненням в період іспитового строку іншого злочину. Наведені доводи є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями п. 10 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року, частиною 2 ст. 75 КК України передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочин і виконає покладені на нього обовязки. Виходячи з цих положень закону, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 78 КК України), є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов'язків; 3) невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє виправлення.

Оскільки засудженим ОСОБА_2 не виконано умов, передбачених ст.ст. 75, 78 КК України і протягом іспитового строку ним скоєно новий злочин, що є більш суспільно небезпечним діянням, ніж вчинення адміністративних правопорушень, то звільнення його з випробуванням не може вважатися успішним, а тому судом першої інстанції зроблено вірний висновок про наявність підстав для направлення ОСОБА_2 для відбуття призначеного покарання.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 532 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24.02.2017 року, якою постановлено про направлення засудженого ОСОБА_2 для відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.02.2015 року, без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді

ОСОБА_4 ОСОБА_6 ОСОБА_7