Ухвала суду № 66196220, 26.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів - Левенця Б.Б., Соколової В.В.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представників позивачя ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача та третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року за заявою ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову в справі за позовом Політичної партії «Українське об'єднання патріотів - Укроп» до ОСОБА_5, Державної служби інтелектуальної власності України, третя особа: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» про визнання недійсним знаку для товарів та послуг за свідоцтвом України НОМЕР_1 на знак для товарів та послуг та зобов'язання вчинити дію,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2016 року ПП «Українське об'єднання патріотів - Укроп» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, Державної служби інтелектуальної власності України та просила визнати недійсним повністю Свідоцтво України НОМЕР_1 на знак для товарів та послуг, заявка №m201510483, дата подання заявки 03.07.2015, публікація 10.11.2016 бюл. №21. Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України скасувати повністю як незаконне зазначене Свідоцтво України НОМЕР_1 на знак для товарів та послуг.

Справа № 760/20904/16-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/5696/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Усатова І.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.Також у грудні 2016 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив заборони Державній службі інтелектуальної власності України вчиняти дії з видачі ОСОБА_5 чи його представниками Свідоцтва України на знак для товарів та послуг НОМЕР_1 за заявкою №m201510483 на ім'я ОСОБА_5; заборони Державній службі інтелектуальної власності України вчиняти дії з реєстрації договорів про передачу прав на знак за вказаним Свідоцтвом України на знак для товарів та послуг, дата подання заявки (дата пріоритету) 03.07.2015, публікація 10.11.2016, бюл. №21); заборонити ОСОБА_5 вчиняти дії з передачі (відчуження) прав на ім'я третіх осіб на знак за зазначеним Свідоцтвом України на знак для товарів та послуг.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09.12.2016 заяву задоволено частково. Заборонено Державній службі інтелектуальної власності України вчиняти дії з реєстрації договорів про передачу прав на знак за Свідоцтвом України на знак для товарів та послуг НОМЕР_1 (заявка № m201510483, дата подання заявки (дата пріоритету) 03.07.2015, публікація 10.11.2016, бюл. №21). Заборонено ОСОБА_5 вчиняти дії з передачі (відчуження) прав на ім'я третіх осіб на знак за Свідоцтвом України на знак для товарів та послуг НОМЕР_1 (заявка № m201510483, дата подання заявки (дата пріоритету) 03.07.2015, публікація 10.11.2016, бюл. №21).

У березні 2017 року представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09.12.2016.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 20.03.2017 у задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою скасувати заходи забезпечення позову. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що не вказано причин, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов та обґрунтування виду забезпечення, який належить застосувати. Зазначила, що вимоги пред'явленні до Державної служби інтелектуальної власності, як органу державної влади підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представник відповідача підтримала доводи вказані в апеляційній скарги та пояснила, що дане забезпечення позову обмежує право власності відповідача на спірний знак на товари та послуги, що є неприпустимим з огляду на вимоги ч. 1 ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ч. 4 ст. 41 Конституції України.

Представники позивача просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та посилалися на її безпідставність з урахуванням підстав набуття позивачем права власності на вказаний знак на товари та послуги.

Представник Державної служби інтелектуальної власності України також просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Посилався на судову практику, яка склалася при розгляді справ даної категорій і на способи забезпечення вказаних позовів. Зазначив, що прийняття мір про забезпеченню таких позовів унеможливлює збільшення кола зацікавлених осіб.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду заяви заявником не наведено, а судом не встановлено виняткових обставин, які б свідчили про те, що на даний час відпали підстави для забезпечення позову.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Матеріали справи свідчать, що у грудні 2016 року ПП «Українське об'єднання патріотів - Укроп» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, Державної служби інтелектуальної власності України та просила визнати недійсним повністю Свідоцтво України НОМЕР_1 на знак для товарів та послуг , заявка №m201510483, дата подання заявки 03.07.2015, публікація 10.11.2016 бюл. №21. Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України скасувати повністю як незаконне зазначене Свідоцтво України НОМЕР_1 на знак для товарів та послуг (а. с. 3-18). Також у грудні 2016 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив заборони Державній службі інтелектуальної власності України вчиняти дії з видачі ОСОБА_5 чи його представниками Свідоцтва України на знак для товарів та послуг НОМЕР_1 за заявкою №m201510483 на ім'я ОСОБА_5; заборони Державній службі інтелектуальної власності України вчиняти дії з реєстрації договорів про передачу прав на знак за вказаним Свідоцтвом України на знак для товарів та послуг, дата подання заявки (дата пріоритету) 03.07.2015, публікація 10.11.2016, бюл. №21); заборонити ОСОБА_5 вчиняти дії з передачі (відчуження) прав на ім'я третіх осіб на знак за зазначеним Свідоцтвом України на знак для товарів та послуг (а. с. 19-20). Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09.12.2016 заяву задоволено частково. Заборонено Державній службі інтелектуальної власності України вчиняти дії з реєстрації договорів про передачу прав на знак за Свідоцтвом України на знак для товарів та послуг НОМЕР_1 (заявка № m201510483, дата подання заявки (дата пріоритету) 03.07.2015, публікація 10.11.2016, бюл. №21). Заборонено ОСОБА_5 вчиняти дії з передачі (відчуження) прав на ім'я третіх осіб на знак за Свідоцтвом України на знак для товарів та послуг НОМЕР_1 (заявка № m201510483, дата подання заявки (дата пріоритету) 03.07.2015, публікація 10.11.2016, бюл. №21) (а. с. 41-43).

У березні 2017 року представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09.12.2016 (а. с. 59-65).

Зазначила, що вжиті заходи забезпечення позову є незаконними, протиправними, що порушують право власності ОСОБА_5 на знак для товарів та послуг НОМЕР_1, інтереси останнього та не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 20.03.2017 у задоволенні заяви відмовлено. Представник відповідача вважає останню незаконною в зв'язку з чим звернулася до суду з відповідною апеляційною скаргою.

Виходячи зі змісту ст. ст. 152-154 ЦПК України, забезпечення позову слід розуміти як вжиття судом заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання прийнятого за його позовом позитивного рішення, у зв'язку з чим скасування цих заходів судом може мати місце у разі виконання судового рішення або відмови у задоволенні вимог позивача.

Згідно положень ч. 3, 6 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9 вбачається, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що вирішуючи питання про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, суду слід встановити обставини, які б свідчили про відсутність підстав у забезпеченні позову.

Враховуючи, що при розгляді справи в суді першої інстанції не встановлено виняткових обставин, які б свідчили про те, що на даний час відпали підстави для забезпечення позову, колегія суддів вважає висновки суду щодо відмови в задоволенні заяви правильними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що заходи забезпечення позову порушують право власності ОСОБА_5 на знак для товарів та послуг НОМЕР_1 з огляду на вимоги ч. 1 ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можуть бути підставою для зміни або скасування ухвали суду першої інстанції.

Умови вищезгаданої статті Конвенції передбачають виправданості втручання у права власності, коли воно переслідує легітимну мету, в суспільних інтересах.

Таке втручання у право безперешкодного користування своїм майном також передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримування фундаментальних прав людини.

Матеріали справи свідчать, що предметом позову є визнати недійсним повністю Свідоцтво України НОМЕР_1 на знак для товарів та послуг, заявка №m201510483, дата подання заявки 03.07.2015, публікація 10.11.2016 бюл. №21.

Таким чином оспорюється право власності ОСОБА_5 на даний знак для товарів та послуг.

Враховуючи, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у зв'язку з можливістю відчуження (передачею права) відповідачем на вищевказаний знак для товарів та послуг іншим особам, та враховуючи, той факт, що підстави набуття права власності на спірний знак є предметом спору вищезгаданих сторін, який розглядається судом, колегія суддів вважає, тимчасове обмеження судом право власності відповідача на вищезгаданий знак виправданим втручанням Держави в особі суду у право власності ОСОБА_5 на вищезгаданий знак.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимоги пред'явленні до Державної служби інтелектуальної власності, як органу державної влади підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства є необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуми Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 №3 спори, що виникають у сфері використання інших об'єктів права інтелектуальної власності, де обов'язковою є державна реєстрація права, за позовами до Державної служби інтелектуальної власності України як органу державної влади (суб'єкта владних повноважень) залежно від предмета та підстави позову і при наявності публічно-правового характеру спору не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Згідно з п. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Свідоцтво України на знак для товарів і послуг є офіційним охоронним документом, який видається від імені держави уповноваженим на це органом - Державною службою інтелектуальної власності України (ДСІВ).

Відповідно до п. 3.1. Наказу Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг» видача свідоцтва здійснюється Державною службою у місячний строк після державної реєстрації знака за наявності документа про сплату державного мита за його видачу.

Таким чином, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг подальше оспорювання права власності на цей знак має вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції.

Висновок Верховного Суду України висловлений в Постанові від 16 червня 2015 року в справі №826/8805/14.

Отже, довід апеляційної скарги про необхідність розгляду позовних вимог до Державної служби інтелектуальної власності в порядку адміністративного судочинства є хибним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, а саме те, що ухвала суду першої інстанції не містить мотивувальної частини не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції та спростовується текстом самої ухвали (а. с. 100-101).

Матеріали справи свідчать про те, що відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції зазначив, що відсутні виняткові обставини для скасування ухвали про забезпечення позову.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що і вказана обставина не є підставою для скасування або зміни ухвали суду першої інстанції

Враховуючи наведені обставини та вимоги п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Керуючись статтями 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 відхилити.

Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Б.Б. Левенець

В.В.Соколова