Ухвала суду № 66196216, 26.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний номер справи № 759/13328/16-ц Головуючий у 1-й інстанції - Кириленко Т.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/4888/2017 Доповідач - Шахова О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :

головуючого - Шахової О.В.

суддів Вербової І.М. Поливач Л.Д.

при секретарі - Горак Ю.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою його представником ОСОБА_3, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, звернувся до суду з зазначеним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що 22.04.2016 року о 19.50год. по пр. Л. Курбаса, 10 в м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля «ВАЗ» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «ЗАЗ» державний номер НОМЕР_1 під керуванням позивача. Внаслідок даної ДТП був пошкоджений належний позивачу автомобіль і згідно експертного дослідження матеріальний збиток складає 11 177,43 грн. Цивільно - правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «СК «Україна», однак на вимогу сплатити страхове відшкодування страхова компанія виплати не здійснила, а тому просить стягнути х відповідача на його користь на відшкодування майнової шкоди 11 177,43 грн та судові витрати.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 177, 43 грн на відшкодування майнової шкоди, 1000 грн - витрат на проведення експертного дослідження, 1000 грн - витрат на правову допомогу та 551, 21 грн судового збору.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування своїх доводів, вказує зокрема, що суд першої інстанції не звернув увагу на роз'яснення викладені у п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 р. відповідно до якого не пред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавала шкоди у відповідному розмірі. Крім того вказував на те, що суд не надав належної оцінки звіту про визначення матеріального збитку.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші особи в судове засідання не з'явились.

Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.04.2016 року о 18.50год. в м. Києві по пр. Л. Курбаса, 10 сталася ДТП за участю автомобіля «ВАЗ» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «ЗАЗ» державний номер НОМЕР_3 під керуванням позивача, внаслідок якої було пошкоджено належний позивачу автомобіль.

Згідно постанови Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2016 р. ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2, який порушив ПДР.

Внаслідок ДТП автомобіль ЗАЗ» державний номер НОМЕР_3, що на праві власності належить позивачу, зазнав технічних ушкоджень і згідно звіту від 18.05.2016 р. вартість матеріального збитку складає 11 177,43 грн.

Крім того, позивачем за виготовлення звіту про визначення матеріального збитку сплачено 1 000,00 грн.

Цивільна відповідальність відповідача ОСОБА_2 перед третіми особами на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Україна», проте на письмову вимогу позивача сплатити страхове відшкодування страхова компанія виплату коштів не здійснила.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пошкодження належного позивачу автомобіля сталася з вини відповідача, тому відповідач за вибором потерпілого, як власник джерела підвищеної небезпеки, зобов'язаний відшкодувати позивачу матеріальну шкоду.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Як передбачено ст. 1194 ЦК України , в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч. 1 та 3 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст. 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування. При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за ст. 1194 ЦК України.

Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно ст. 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2808цс15 від 20 січня 2016 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З огляду на зазначене, посилання в апеляційній скарзі на те, що не пред'явлення позивачем вимог до страховика є підставою для відмови в задоволенні позову до ОСОБА_2 як заподіювача шкоди, є безпідставними.

Право позивача як потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, у свою чергу заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Доводи апеляційної скарги про те, що звіт № 236 від 18 травня 2016 року про визначення матеріального збитку є неналежним доказом по справі є безпідставними, оскільки на його спростування представник відповідача будь-яких доказів не надав, клопотання про призначення по справі судової автотоварознавчої експертизи, після роз'яснення йому такого права, не заявляв. Відсутність підпису однієї із сторін на договорі про надання послуг оцінки не спростовує виконаний оцінювачем звіт.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або у дослідженні яких неправомірно було відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Разом з цим, зазначені вище доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено ст. 303 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність зроблених в рішенні висновків фактичним обставинам справи на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді