Рішення № 66196098, 19.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» про визнання договору факторингу недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про визнання договору факторингу недійсним, в якому просила визнати договір факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» недійсним.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 24.06.2008 р. між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір №0705/0608/55-017, згідно якого банк надав позивачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 35000 дол. США на строк до 24.06.2018 р. включно. 28.11. 2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками. В цей же день було укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами між ПАТ «Сведбанк» і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». При цьому 03.01.2013 р. позивач отримала від ПАТ «Сведбанк» повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором №0705/0608/55-017 на користь відповідача - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу № 15 від 28.11.2012 року. Листами від 18.01.2013 р. та 20.02.2013р. позивач звертався до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про надання копій документів, що підтверджують факт відступлення ПАТ «Сведбанк» права грошової вимоги до відповідача, на що останній 30.04.2013р. надав позивачу копію договору факторингу № 15 від 28.11.2012 року. Також позивач зазначає, що ознайомившись з договором факторингу у неї виникли сумніви щодо його відповідності чинному законодавству та сумніви щодо дійсності факту відступлення права вимоги за кредитним договором між ПАТ «Сведбанк» і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та вважає, що даний договір повинний бути визнаний недійсний, оскільки в даному договорі присутні не всі сторінки, підписані лише перша і остання та сторінки, які знаходяться в середині договору взагалі підписані однією стороною - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». А також, позивач посилалася на те, що відповідач в той же день відступив права ТОВ «Кредитні ініціативи», а це на думку позивача вказує на те, що не мав жодного наміру реалізовувати договір факторингу №15.

Справа № 756/9536/16-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3528/2017Головуючий у суді першої інстанції: Васалатій К.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповноту та неправильність з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт, послалася на те, що суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення, побудувавши його на припущеннях. Суд взяв до уваги думки позивача, які не підтверджені жодними доказами, зокрема, про те, що відповідач в той же день відступив права вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи».

Апелянт також посилається, що суд безпідставно зазначив, що відповідач не виконав запит суду про надання оригіналу договору, оскільки жодних даних з цього приводу на адресу відповідача не надходило, крім того, спірний договір факторингу містить комерційну таємницю щодо приблизно 4000 осіб, а тому ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не може надати повний текст договору ні суду, ні позивачу.

Апелянт наголошує, що чинне законодавство не передбачає такої підстави для визнання договору недійсним те, що боржнику не надано повного тексту договору.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу, на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України, у відсутності представника відповідача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.06.2008 р. позивач ОСОБА_1. та ВАТ «Сведбанк» уклали кредитний договір № 0705/0608/55-017, згідно якого банк надав позивачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 35000 дол. США на строк до 24.06.2018 року включно.(а.с. 6).

28.11.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, у відповідності до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступив відповідачу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками (а.с. 19-25). І в цей же день було укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами між ПАТ «Сведбанк» і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (а.с. 26).

03.01.2013 р. позивач отримав від ПАТ «Сведбанк» повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № 0705/0608/55-017 на користь відповідача на підставі договору факторингу № 15 від 28.11.2012 р. (даний факт так і не спростовано відповідачем). Листами від 18.01.2013 р. та 20.02.2013р. позивач звертався до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про надання копій документів, що підтверджують факт відступлення ПАТ «Сведбанк» права грошової вимоги до відповідача, на що останній 30.04.2013 р. надав позивачу копію договору факторингу №15 від 28.11.2012 року.

Суд першої інстанції також вказав, що 28.11.2012 р. між ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено також договір факторингу, згідно умов якого Клієнт (ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС») відповідно до умов відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої Права Вимоги Заборгованості за кредитними договорами, укладеними з Боржниками, зазначених у Реєстрі Заборгованості Боржників та у переліку кредитних договорів та Договорів забезпечення, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації, а Фактором шляхом надання фінансової послуги Клієнту набуває права вимоги такої Заборгованості від Боржників та передає Клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу та в порядку, передбаченому даним Договором.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту несуперечливості договору факторингу актам цивільного законодавства матеріали справи представником відповідача до суду так і не було надано, як і самого оригіналу оскаржуваного договору факторингу № 15 від 28.11.2012р.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, оскільки суд ухвалив рішення на підставі припущень, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення про задоволення позову.

К вбачається з позову, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору, його сторонами є ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а тому саме вони наділені правом визначати умови договору, а тому доводи про відсутність підписів сторін на деяких сторінках договору, як на підставу для визнання його не дійсним, є безпідставними.

Частиною 1 статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК Укарїни, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як роз'яснено в Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Позивачем не наведено судам чіткого обґрунтування, які саме норми законодавства були порушені сторонами договору факторингу, що могло б призвести до визнання його недійсним.

Законодавством не визначено підставою визнання договору факторингу недійсним, не надання його оригіналу чи не надання повного його тексту боржнику.

Так, п.1 ч.1 ст.512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст.ст.516-517 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Тобто, у разі не належно повідомлення боржника новим кредитором про перехід до нього права вимоги, законодавством встановлено правовий захист боржника, проте в даному випадку не визначено, що вказана обставина є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Крім того, колегія суддів враховую, що оспорюваним договором факторингу ніяким чином не порушуються права позивача, оскільки обсяг зобов'язань боржника не змінено.

Щодо не надання повного тексту договору факторингу, як боржнику, так і до суду першої інстанції, то колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що оскаржуваний договір містить інформацію щодо великої кількості боржників, що є комерційною таємницею, розкриття якої має здійснюватися у визначеному законом порядку.

Суд першої інстанції не правильно взяв до уваги доводи позивача та вказав на те, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не надало доказів несуперечності договору законодавству.

Так, згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту та тягар доказування лежить на сторонах спору.

З позовом до суду звернулася саме ОСОБА_1 та саме на неї покладався тягар доказування обґрунтованості своїх позовних вимог.

Проте, дослідивши та проаналізувавши надані позивачем доводи та наявні докази у матеріалах справи, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_1 недоведеними та, розглянувши справу в межах заявлених вимог, не знаходить, передбачених законодавством підстав, для визнання недійсним договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Суд першої інстанції не врахував наведеного, поверхнево розглянув справу на користь позивача, побудувавши свої доводи на припущеннях, та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» задовольнити.

Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді