Рішення № 66195830, 19.04.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2017р. Справа № 914/199/17

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Привокзальний ринок», м.Львів

про стягнення 159000,00грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець, ОСОБА_2 - представник за довіреністю

від відповідача: Коцай О.Б. - представник за довіреністю

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явився

Суть спору: позов заявлено Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, м.Львів до Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів про стягнення 159000,00грн. помилково перерахованих коштів.

Ухвалою суду від 01.02.2017р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 20.02.2017р. В судовому засіданні 20.02.2017р. оголошено перерву до 06.03.2017р. для надання можливості позивачу подати пояснення на відзив та відповідачу витребувані судом документи. Ухвалою суду від 06.03.2017р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ТзОВ «Привокзальний ринок» та відкладено розгляд справи відкладено на 20.03.2017р. Ухвалою суду від 20.03.2017р. за клопотанням представника позивача строк вирішення спору продовжено на 15 днів та відкладено розгляд справи відкласти на 19.04.2017р.

За клопотанням представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (вх.№5427/17 від 08.02.2017р.) фіксування судового процесу здійснюється за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

В судове засідання 19.04.2017р. з'явились представники сторін, їм роз'яснено права згідно ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 19.04.2017р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних у позовній заяві, письмових поясненнях (вх.№6647/17 від 20.02.2017р., вх.№10775/17 від 20.03.2017р.). Ствердив, зокрема, що у 2014 році ФО-П ОСОБА_1 помилково здійснено ряд платежів на користь відповідача - ПАТ «Львівобленерго» за договором, стороною якого позивач не є, на загальну суму 159000,00грн. Оскільки претензію про повернення таких коштів залишено ПАТ «Львівобленерго» без задоволення, ФО-П ОСОБА_1 звернулась до суду із вимогою про стягнення із відповідача 159000,00грн. помилково перерахованих коштів. Просив позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.04.2017р. проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у поданому ним відзиві (вх.№6334/17 від 16.02.2017р.). Зокрема зазначив, що згідно реквізитів долучених до матеріалів справи платіжних доручень, платником за ними визначено ТзОВ «Привокзальний ринок» та ОСОБА_1, а не Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а тому підстави для задоволення вимог відсутні. У задоволенні позову просив відмовити.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, явки повноважного представника в судове засідання повторно не забезпечено, проте, подано пояснення по справі (вх.№14426/17 від 19.04.2017р.), в яких проти задоволення позовних вимог заперечено та просить провадження по справі припинити, оскільки даний спір не підлягає вирішенню у господарських судах, оскільки позов хоч й заявлений позивачем як громадянином-підприємцем, однак, до позовної заяви не додано документів, що підтверджують статус фізичної особи-підприємця, не зазначено, які саме права або охоронювані законом інтереси позивача як суб'єкта підприємницької діяльності порушено або оспорено відповідачем, не наведено жодних доказів, що грошові кошти помилково сплачені ним саме як суб'єктом підприємницької діяльності під час або у зв'язку із здійсненням позивачем підприємницької діяльності. Окрім того просить слухати справу без участі повноважного представника ТзОВ «Привокзальний ринок» у зв'язку із неможливістю забезпечити його явку в судове засідання. Вказане клопотання прийнято судом.

Розглянувши вказане клопотання про припинення провадження по справі суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №10 від 24.10.2011р. роз'яснено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер (п.2).

Згідно з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 30.09.1998р. проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про що 14.11.2005р. зроблено відповідний запис за №24150170000010084. Відомостей що до припинення підприємницької діяльності на даний час до вказаного Реєстру не внесено.

Беручи до уваги суб'єктний склад учасників судового процесу - сторін по справі та предмет спору - стягнення помилково перерахованих коштів, а також підставу позову - обґрунтування позивачем звернення до господарського суду із позовом виникненням у відповідача цивільно-правового зобов'язання із повернення позивачу помилково зарахованих коштів внаслідок безпідставного збагачення на підставі ст.1212 ЦК України, суд приходить до висновку про підвідомчість вказаного спору господарському суду Львівської області, а відтак підстави для задоволення клопотання третьої особи та припинення провадження по справі відсутні.

Суд, беручи до уваги встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

Між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго» (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго»; постачальник за договором, відповідач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Привокзальний ринок» (споживач за договором, третя особа по справі) укладено договір про постачання електричної енергії №60582 від 11.04.2006р., на виконання умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п.1).

Фізична-особа підприємець ОСОБА_1 (позивач по справі) стверджує, що у 2014 році нею помилково сплачено відповідачу 159000,00грн. по договору №60582 від 11.04.2006р., що підтверджується відповідними квитанціями.

21.11.2016р. п.ОСОБА_1. звернулась до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених коштів на суму 162000,00грн. ПАТ «Львівобленерго» залишено таку вимогу без задоволення та у листі №30-04835 від 23.12.2016р. зазначено про її безпідставність.

Зазначене зумовило звернення ФО-П ОСОБА_1 до суду із позовною заявою про стягнення із ПАТ «Львівобленерго» 159000,00грн. помилково перерахованих грошових коштів як таких, що набуті без достатньої правової підстави.

Водночас, відповідач та третя особа проти зазначених позовних вимог заперечують, звертаючи увагу на те, що з реквізитів платника у квитанціях, на підставі яких було сплачено кошти на користь ПАТ «Львівобленерго», не вбачається, що їх здійснено ОСОБА_1 як суб'єктом підприємницької діяльності.

При вирішені спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема інші юридичні факти. Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

При розгляді справи №6-122цс14 Верховним Судом України зроблено правовий висновок, відображений у постанові від 24.09.2014р., відповідно до якого ст.1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Зазначене тотожне правовій позиції Верховного Суду України від 02.10.2013р. по справі №6-88цс13 про те, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу. У вказаній постанові також звертається увага на те, що предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Постачання електричної енергії, як визначено у ст.1 Закону України «Про електроенергетику» - це господарська діяльність, пов'язана з наданням електричної енергії споживачеві за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору

Як вже зазначалось, між ПАТ «Львівобленерго» та ТзОВ «Привокзальний ринок» укладено договір про постачання електричної енергії №60582 від 11.04.2006р., за умовами якого останній взяв на себе обов'язок із оплати використаної (купленої) електроенергії та здійснення інших платежів.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Так, за загальним правилом, встановленим ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як визначено ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч.1). Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ч.2).

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За загальним правилом, у відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас, позивач стверджує, що у 2014 році ряд платежів за договором здійснено не ТзОВ «Привокзальний ринок», а помилково іншою особою - ФО-П ОСОБА_1, що підтверджується квитанціями №43 від 06.06.2014р. на суму 50000,00грн., №3 від 07.07.2014р. на суму 60000,00грн., №25347.324.1 від 18.07.2014р. на суму 25000,00грн. та №25347.7.1 від 01.08.2014р. на суму 24000,00грн.

Так, у квитанції №43 від 06.06.2014р. платником зазначено ТзОВ «Привокзальний ринок» через ОСОБА_1 та визначено призначення платежу: «ТзОВ «Привокзальний ринок» через ОСОБА_1, оплата за активну енергію, договір 60582; у квитанції №3 від 07.07.2014р. платником вказано ОСОБА_1 та зафіксовано призначення платежу «ОСОБА_1, оплата за активну електроенергію, договір 60582, згідно рахунку №303406/291353-1 за червень 2014 р. від 30.06.2014р.», у квитанції №25347.324.1 від 18.07.2014р. визначено платника - ОСОБА_1 та призначення платежу: «За активну електроенергію, борг за 07 2014р., згідно рахунку на плановий платіж № П 291355/1, платник - ОСОБА_1, АДРЕСА_1»; у квитанції №25347.7.1 від 01.08.2014р. платником також зазначено ОСОБА_1 та визначено призначення платежу: «За активну електроенергію згідно рахунку на плановий платіж П 291355/1, платник ОСОБА_1; Львів, Шевченка, 392а/110; 60582».

Беручи до уваги зауваження відповідача та третьої особи, суд звертає увагу на те, що статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, що відповідно до ст.42 ГК України визначається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями), а метою такої діяльності є, в першу чергу, досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Доречними тут є роз'яснення щодо статусу фізичної особи - підприємця та пов'язаних із цим проблем застосування законодавства, надані Міністерством юстиції України 14.01.2011р. В них, серед іншого, зазначено, що такий юридичний статус сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності. Водночас, згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців. Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відтак, слід чітко розмежовувати сфери відносин, в яких бере участь така особа. Вбачається, що на підставі правила, встановленого у статті 51 ЦК України, до фізичних осіб - підприємців слід застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність. Натомість, слід брати до уваги норми цивільного законодавства, якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб'єкта, та в повній мірі врегульовується нормами Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що зазначені платежі на користь ПАТ «Львівобленерго» здійснено п.ОСОБА_1. не як фізичною особою, а саме як суб'єктом підприємницької діяльності. Наприклад, що такі платежі здійснювались з рахунку фізичної особи-підприємця відкритого в банку чи іншій фінансовій установі; відображені в Книзі обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування (із відомостей Реєстру платників єдиного податку вбачається, що ОСОБА_1 виключена з нього 01.07.2014р.); відображені у фінансовій звітності ФО-П ОСОБА_1; сплачені з метою здійснення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (рішенням господарського суду Львівської області від 14.09.2016р. по справі №914/43/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016р., встановлено, що у зв'язку з призупиненням господарської діяльності ТзОВ «Привокзальний ринок» у період з 26.02.2014р. по 27.01.2015р., він не виконував належним чином своїх зобов'язань згідно з п.6.4. угоди від 01.03.2013р. № ВЧК-65, а ФО-П ОСОБА_1 у вказаний період не мала змоги належним чином користуватися торговим місцем, наданим йому в користування згідно цієї ж угоди) тощо.

У відповідності до п.1.4 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011р. № 174, клієнт заповнює касові документи від руки чи за допомогою технічних засобів або банк (філія, відділення) за згодою клієнта заповнює касові документи із застосуванням технічних засобів або системи автоматизації банку (далі - САБ). Правильність заповнення банком (філією, відділенням) реквізитів касового документа із застосуванням технічних засобів або САБ клієнт засвідчує своїм підписом.

З огляду на таке та проаналізувавши зміст квитанцій, долучених позивачем на підтвердження проведення банківських операцій, внаслідок яких на рахунок ПАТ «Львівобленерго» надійшли у 2014 році кошти в загальній сумі 159000,00грн., суд приходить до висновку, що платіж на підставі квитанції №43 від 06.06.2014р. здійснено ТзОВ «Привокзальний ринок» через фізичну особу - ОСОБА_1, а решта платежів на підставі квитанцій №3 від 07.07.2014р., №25347.324.1 від 18.07.2014р. та №25347.7.1 від 01.08.2014р. - особисто ОСОБА_1 як фізичною особою.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що хоч зазначений у квитанціях платник за договором, не його стороною, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що на нього покладено безпосередній обов'язок із оплати за послуги, надані ПАТ «Львівобленерго» на його виконання ТзОВ «Привокзальний ринок» як споживачу, в тому числі не містить такого обов'язку й укладена між ТзОВ «Привокзальний ринок» та ФО-П ОСОБА_1 угода №ВЧК-65 про надання в користування торгових місць від 01.03.2013р., проте законом та вказаними вище договорами не встановлено обмеження щодо виконання зобов'язання споживача (боржника) із оплати за поставлену йому теплову енергію іншою особою. Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які би свідчили про те, що таке виконання зобов'язання не прийнято кредитором - ПАТ «Львівобленерго», як належне.

З огляду на вищенаведене, зважаючи на встановлену п.4 ч.1 ст.512 ЦК України, можливість заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою, а також норму ст.528 ЦК України, якою врегульовано таке виконання обов'язку боржника іншою особою, суд приходить до висновку про необхідність дослідження правової природи цивільних правовідносин, що склались між п.ОСОБА_1. як фізичною особою з ПАТ «Львівобленерго» та ТзОВ «Привокзальний ринок» внаслідок здійснення нею вказаних платежів та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФО-П ОСОБА_1 про стягнення помилково перерахованих ОСОБА_1 як фізичною особою коштів на користь ПАТ відповідача на підставі ст.1212 ЦК України на виконання умов договору про постачання електричної енергії №60582 від 11.04.2006р., укладеного між ПАТ «Львівобленерго» та ТзОВ «Привокзальний ринок».

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 24.04.2017р.

Суддя Щигельська О.І.