Рішення № 66195783, 20.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2017Справа №910/24361/16

За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 164240,81 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Акімова А.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Комунального підприємства «Київський метрополітен» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 164240,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №210-У(Ор)-11 від 15.10.2011 не у повному обсязі сплатив позивачу орендну плату за фактичне користуванням об'єктом оренди у період з вересня 2015 року по липень 2016 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 144158,07 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем було нараховано на вказану заборгованість 18025,94 грн. пені та 2056,80 грн. трьох відсотків річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження у справі №910/24361/16 та призначено її до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №05-23/882 від 13.03.2017 призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/24361/16 у зв'язку з закінченням терміну повноважень судді Селівона А.М.

13.03.2017 в результаті проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, справа №910/24361/16 передана на розгляд судді Маринченко Я.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2017 прийнято до провадження справу №910/24361/16 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив суд задовольнити позов.

Відповідач уповноваженого представника у судове засідання не направив, відзиву на позовну заяву не подав, хоча про час і місце проведення судового засідання був повідомлений у встановленому законом порядку.

Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням.

Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 15.10.2011 між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено Договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду №210-У(Ор)-11, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради від 29.04.2010 №590/4028 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, далі - об'єкт оренди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, для торгівлі непродовольчими товарами (п.1.1 Договору).

За умовами п.2.1 Договору, об'єктом оренди є частина вестибюлю визначена відповідно проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 31,4 кв.м згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до п.2.4 Договору, об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП «Київський метрополітен».

Пунктом 4.14 Договору, сторони визначили, що орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14 в силу вступає рішення Київради. При цьому оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.

Згідно з п.7.5 Договору, у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київради від 29.04.2010 №590/4028 діє з 13.10.2011 до 13.10.2014. Договір припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п.п.9.1, 9.5 Договору).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

На виконання умов зазначеного договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування згідно з Договором оренди №210-У(Ор)-11 від 15.10.2011 частину вестибюлю, що перебуває на балансі КП «Київський метрополітен», загальною площею 31,4 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.11.2011.

Разом з тим, судом встановлено, що Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, виселення з орендованого майна частини АДРЕСА_2 загальною площею 31,4 кв.м. у зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку з повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2016 у справі №910/28103/15, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016, позов Комунального підприємства «Київський метрополітен» задоволено; виселено Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 з нерухомого майна (частини переходу), згідно з викопіюванням з Схеми тимчасового розташування МАФ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 31,4 кв.м.; зобов'язано відповідача демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 31,4 кв.м.

Судом у справі №910/28103/15 було встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо звільнення та передачі орендованого майна за Договором про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду №210-У(Ор)-11 від 15.10.2011 по акту приймання-передачі позивачу та продовжував використовувати майно позивача після закінчення дії строку дії договору для здійснення своєї господарської діяльності.

Задовольняючи позов Комунального підприємства «Київський метрополітен», суд у вказаній справі зазначив, що на час звернення позивача з позовом до суду Договір оренди №210-У(Ор)-11 від 15.10.2011 припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, у зв'язку з чим відсутні правові підстави використання відповідачем об'єкту оренди, адже, відсутнє рішення Київської міської ради з питання користування відповідачем об'єкта оренди та відсутні будь-яких інші документи, які б надавали відповідачу право на оренду об'єкта після закінчення строку оренди - 13.10.2014.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з п.3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з частиною 2 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з п.3.1 Договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 29.04.2010 №590/4028 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 №34/91 та на дату підписання договору становить: 198,72 грн. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає 6239,67 грн.

Відповідно до п.3.2 Договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць.

Згідно з п.3.4 Договору, додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п.3.5 Договору, оплата за договором проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі про повернення об'єкта оренди орендодавцеві.

Таким чином, зазначеними умовами договору сторони погодили, що відповідач повинен сплачувати орендну плату до дати фактичного повернення об'єкту оренди, про що сторони складають акт приймання-передачі про повернення майна.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За таких обставин, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії Акту приймання-передачі майна, вказаний об'єкт оренди було повернуто позивачеві 27.10.2016.

Суд зазначає, що умовами Договору було передбачено обов'язок відповідача повернути позивачу об'єкт оренди за актом приймання-передачі об'єкта оренди після закінчення терміну дії договору, однак відповідач своєчасно не виконав вказаного обов'язку щодо повернення об'єкта оренди позивачу за актом приймання-передачі, за таких обставин суд дійшов висновку, що позивач правомірно нараховував орендну плату по дату складення між сторонами Акту приймання-передачі об'єкта оренди, а саме по вересень 2016 року.

Відтак, судом встановлено, що за період з вересня 2015 року по вересень 2016 року позивачем було нараховано орендні платежі за користування об'єктом оренди на загальну суму 144158,07 грн.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п.3.6 Договору, орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа наступного місяця.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт існування заборгованості відповідача перед позивачем належним чином підтверджений матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок орендних платежів за вказаний період суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості та відповідності умовам договору, відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 144158,07 грн. заборгованості зі сплати орендних платежів підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідно до якого сума 3% річних за вказаний період становить 2056,80 грн., суд дійшов висновку про його обґрунтованість і відповідність умовам закону, внаслідок чого зазначена сума підлягає стягненню з відповідача.

Разом з тим, щодо заявлених позивачем вимог, щодо стягнення з позивача пені в розмірі 18025,94 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін), або стягнення пені за невиконання основного зобов'язання передбачено законом.

Так, відповідно до п.6.2 Договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню у розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Разом з тим, відповідно до ч.7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення викладено у ст.631 ЦК України.

Як зазначалось вище, судом встановлено, що дія вказаного договору припинилась 13.10.2014.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку пені, долученого до позовної заяви, позивач заявляє до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 18025,94 грн. нараховану за прострочення сплати орендних платежів за період, починаючи з грудня 2015 року, тобто за період фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії договору.

Однак, суд зазначає, що забезпечення неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем зобов'язання зі сплати орендних платежів припинилося у зв'язку із припиненням дії договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені за прострочення ним сплати орендної плати за період фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано.

При цьому, суд зазначає, що законодавство України не містить норм, які б передбачали стягнення пені (її розмір, порядок нарахування) за прострочення виконання грошового зобов'язання (сплата орендної плати) у даних правовідносинах.

Таким чином суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача зазначеної суми пені.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

На підставі положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03067, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 35; ідентифікаційний код 03328913) 144158 (сто сорок чотири тисячi сто п'ятдесят вісім) грн. 07 коп. заборгованості з орендної плати, 2056 (двi тисячi п'ятдесят шість) грн. 80 коп. трьох відсотків річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 2193 (двi тисячi сто дев'яносто три) грн. 22 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписаний 25.04.2017

Суддя Я.В. Маринченко