Постанова № 66195494, 18.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2017 р. Справа№ 910/23179/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Власова Ю.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Андрієнка В.В.

при секретарі судового засідання Вага В.В.

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Павленко О.В.,

від третьої особи 1: не з'явився,

від третьої особи 2: Цукалова С.Г.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2017р. у справі №910/23179/16 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг"

до Приватного акціонерного товариства "Дельта Банк"

третя особа 1 Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк"

третя особа 2 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до місцевого суду з позовом до Відповідачів про визнання недійсним кредитного договору №02/178/07-КЛТ від 17.10.2007р., укладеного між Позивачем та Третьою особою 1, за яким відбулася заміна кредитора з Третьої особи 1 на Відповідача на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги від 26.06.2013р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2017р. у справі №910/23179/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення обґрунтоване тим, що станом на момент укладення спірного договору у Третьої особи 1 була банківська ліцензія №174 від 24.09.2001р. на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та письмовий дозвіл Національного банку України №174-2 на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема, на право здійснювати операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, про що зазначено у додатку до вказаного дозволу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд дійшов невірного висновку стосовно наявності у Третьої особи 1 всіх дозвільних документів на право здійснювати операції з валютними цінностями на момент укладення спірного договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 14.03.2017р.

Розпорядженням від 13.03.2017р. у зв'язку з участю судді Іоннікової І.А. у підготовці для підтримання кваліфікації, яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Власова Ю.Л., суддів Корсакової Г.В., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до свого провадження та призначено до розгляду на 14.03.2017р.

13.03.2017р. Третя особа 2 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 14.03.2017р. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 18.04.2017р.

Розпорядженням від 18.04.2017р. у зв'язку із перебуванням судді Корсакової Г.В. на лікарняному, яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Власова Ю.Л., суддів Андрієнка В.В., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до свого провадження та призначено до розгляду на 18.04.2017р.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Відповідача та Третьої особи 2, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд встановив:

24.09.2001р. Національний банк України видав Третій особі 1 банківську ліцензію №174 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

11.09.2003р. Національний банк України видав Третій особі 1 дозвіл №174-2 на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до абз.7 п.1 додатку до дозволу №174-2 від 11.09.2003р. Третій особі 1 видано дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

17.10.2007р. між Третьою особою 1 та Позивачем укладено кредитний договір №02/178/07-КЛТ.

Відповідно до п.1.1. договору останнім встановлюється процедура та умови надання Третьою особою 1 у майбутньому кредитів (траншів) Позивачу в межах загальної суми 2000000 дол. США; процедура та умови повернення Позивачем отриманих кредитів, нарахування і сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні Третьою особою 1 кредитів.

Згідно з п.1.2. договору зобов'язання Третьої особи 1 щодо надання кредитів та зобов'язання Позивача щодо повернення кредитів, сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід'ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах.

Відповідно до п.5.1. договору останній набуває чинності з дня його підписання і діє до повного погашення Позивачем кредитів, процентів за користування ними, комісії, а при наявності простроченої заборгованості - і пені за несвоєчасне погашення кредитів та сплату процентів.

Протягом строку дії договору сторонами укладено ряд додаткових угод та договорів про внесення змін до кредитного договору №02/178/07-КЛТ.

Згідно з п.1 додаткової угоди №20 від 29.08.2008р. Третя особа 1 надає Позивачу кредит згідно з цією додатковою угодою в сумі 66453,30 дол. США на наступні цілі: для оплати витрат, пов'язаних з закупівлею сільськогосподарської техніки, для подальшої передачі в фінансовий лізинг.

Відповідно до п.1 договору про внесення змін від 30.03.2010р. до додаткової угоди №20 Позивач зобов'язується повернути кредит, отриманий за цією додатковою угодою, залишок заборгованості за яким станом на 30.03.2010р. становить 46775,99 дол. США не пізніше 15.04.2011р.

26.06.2013р. між Третьою особою 1 та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу прав вимоги.

Відповідно до п.2.1 договору Третя особа 1 погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх Відповідачу, а Відповідач цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Згідно з п.2.3 договору права вимоги переходять від Третьої особи 1 до Відповідача та обов'язки Третьої особи 1 передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання Третьою особою 1 та Відповідачем акту приймання-передачі прав вимоги.

На виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги між сторонами вказаного договору підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого Третьою особою 1 відступлено право вимоги Відповідачу, в тому числі за кредитним договором №02/178/07-КЛТ.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга Позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України, передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк (кредитор) зобов'язується передати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки.

Згідно з ст.1048 Цивільного кодексу України кредитор має право на отримання з позичальника відсотків на суму позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок отримання відсотків встановлюється договором.

Відповідно до ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з ст.19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка видається Національним банком України.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Відповідно до ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року №275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. за №15-93.

Згідно з п.2.3. зазначеного положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Як встановлено судом, між Позивачем та Третьою особою 1, правонаступником якої є Відповідач за договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.06.2013р., було укладено кредитний договір №02/178/07-КЛТ від 20.07.2012р.

В обґрунтування своїх вимог Позивач зазначає, що у Третьої особи 1 були відсутні дозвільні документи на право здійснювати операції з валютними цінностями на момент укладення спірного договору.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним твердження Позивача з огляду на таке.

Як підтверджується матеріалами справи, станом на момент укладення спірного договору у Третьої особи 1 була банківська ліцензія №174 від 24.09.2001р. на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та письмовий дозвіл Національного банку України №174-2 від 11.09.2003р. на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема, на право здійснювати операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, про що зазначено у додатку до вказаного дозволу.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду стосовно наявності у Третьої особи 1 всіх дозвільних документів, передбачених ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, на право здійснювати операції з валютними цінностями на момент укладення спірного договору.

З твердженням Позивача про те, що для укладення спірного договору Третя особа 1 мала отримати індивідуальну ліцензію, апеляційний суд не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до абз.«в» ч.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. за №15-93 індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, а тому у Третьої особи 1 не виникли додаткові зобов'язання щодо отримання ним індивідуальних ліцензій Національного банку України для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.

Зазначений висновок також підтверджується Національним банком України, який у своєму листі від 29.05.2001р. №28-313/2178 з посиланням на норми вказаного декрету визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, у зв'язку з чим у позовних вимогах обґрунтовано було відмовлено.

Стосовно того, що місцевим судом невірно зазначені дати деяких документів, апеляційний суд зазначає, що такі дії місцевого суду не призвели до прийняття неправильного рішення, а тому не є підставою для скасування оспорюваного рішення. Крім того, Позивач не позбавлений права заявити в порядку ст.89 Господарського процесуального кодексу України клопотання про виправлення описки в рішенні місцевого суду.

Керуючись ст.32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2017р. у справі №910/23179/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2017р. у справі №910/23179/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Ю.Л. Власов

Судді С.А. Гончаров

В.В. Андрієнко