Рішення № 66195060, 13.04.2017, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 квітня 2017 рокуСправа № 921/107/17-г/17

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону, м.Тернопіль, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Тернопіль

до відповідача: Державного підприємства «Чортківське лісове господарство», м.Чортків Тернопільської області

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та передачі її належному землекористувачу

за участю представників:

прокурора: Табака Ю.Б., посвідчення №036342 від 19.11.2015;

Міністерства оборони України: ОСОБА_1, довіреність №220/426/д від 22.12.2016;

Квартирно-експлуатаційного відділу м.Тернопіль: ОСОБА_2, довіреність №14/355 від 28.02.2017;

відповідача: ОСОБА_3, договір про надання правової допомоги без номеру від 27.02.2017.

В судовому засіданні присутнім представникам та в ході судового розгляду справи розяснено їх процесуальні права та обовязки, передбачені статтями 20, 22, 29, 811 Господарського процесуального кодексу України.

Судом в порядку ст.811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.

Заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону, м.Тернопіль, звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Тернопіль, до господарського суду Тернопільської області з позовом до Державного підприємства «Чортківське лісове господарство», м.Чортків Тернопільської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, загальною площею 130,0007га, що знаходиться в с.Панівці Борщівського району Тернопільської області шляхом припинення фактичного використання земельної ділянки і припинення рубки лісу та зобовязання передати її у натурі належному землекористувачу - Квартирно-експлуатаційному відділу м.Тернопіль.

Ухвалою суду від 03.02.2017 порушено провадження у справі, від учасників судового процесу витребувано додаткові документи; судове засідання призначено на 28.02.2017 з подальшим оголошенням перерви та перенесенням розгляду справи, востаннє на 13.04.2017, з підстав, наведених в протоколах судового засідання від 28.02.2017, 28.03.2017, 04.04.2017 та ухвалі суду від 16.03.2017.

Строк розгляду справи згідно ухвали суду від 28.03.2017 продовжувався на 15 днів в порядку ст.69 ГПК України, з урахуванням заяви прокурора без номеру від 28.03.2017 (вх.№8532 від 28.03.2017).

Окрім того, 12 квітня 2017 року Квартирно-експлуатаційним відділом м.Тернопіль подано клопотання №14/741 від 12.04.2017 (вх.№9342) про призначення колегіального розгляду даної справи, за результатом розгляду якого відповідно до розпорядження голови господарського суду Тернопільської області від 12.04.2017, відмовлено в його задоволенні, зважаючи на необґрунтованість тверджень заявника щодо складності відповідного господарського спору.

Прокурор в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повній мірі з підстав, наведених у позові, письмових поясненнях №25/2/747вих-17 від 27.02.2017 (вх.№6778 від 28.02.2017), №25/2/745вих-17 від 27.02.2017 (вх.№6783 від 28.02.2017), №25/2/746вих-17 від 27.02.2017 (вх.№6785 від 28.02.2017) з посиланням на долучені до справи документальні докази. Просив позов задовольнити.

Міністерство оборони України згідно поданого пояснення №127 від 03.04.2017 (вх.№8917 від 04.04.2017) та його уповноважений представник в судовому засіданні позовні вимоги прокуратури підтримав в повному обсязі, зазначивши, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні земельною ділянкою, наданою згідно рішення РМ УРСР №1390-00167 РС від 04.11.1961 в користування під полігон військовому містечку №24 с.Панівці Борщівського району Тернопільської області, площею 130,007га за кадастровим №6120885900:01:001:0734, котра перебуває у постійному користуванні та на обліку КЕВ м.Тернопіль з 01.10.1996, що підтверджується ОСОБА_4 прийому-передачі. Просить позовні вимоги прокурора задовольнити.

Уповноважений представник Квартирно-експлуатаційного відділу м.Тернопіль підтримав позовні вимоги військової прокуратури та просив їх задовольнити з наведених у поясненні №14/531 від 03.04.2017 (вх.№8775 від 03.04.2017) міркувань та з посиланням на долучені до справи докази. Одночасно, КЕВ м.Тернопіль повідомлено про прийняття 17.08.2005 року Борщівською райдержадміністрацією розпорядження за №349 «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні Міністерства оборони України на території Панівецької сільської ради», котре, на думку КЕВ, прийнято з перевищенням повноважень, а тому при прийнятті рішення в даному спорі просив дослідити законність прийняття розпорядження №349 та за наявності підстав, вирішити питання про його недійсність. Тексту даного розпорядження до заяви не долучено.

Відповідач та його представник в судовому засіданні підтримуючи надані заперечення на позовну заяву без номеру від 28.02.2017 (вх.№6774 від 28.02.2017) з урахуванням письмових пояснень №361 від 27.03.2017 (вх.№8518 від 28.03.2017), без номеру та дати (вх.№8915 від 04.04.2017), №439 від 12.04.2017 (вх.№9419 від 13.04.2017) та долучених до справи документів позовні вимоги заперечив, зазначивши, що: 1) позов заявлено прокурором в особі не уповноваженого субєкта владних повноважень, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки Міністерство оборони України, в силу закону, не наділено повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою; 2) лісове господарство правомірно виконувало свої господарські завдання в сфері лісництва, в тому числі на спірній земельній ділянці, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування та згідно пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, свідчить про правомірність дій лісгоспу по вирубці дерев з проріджування лісу, санітарної вирубки, прохідної рубки та освітлення. З урахуванням наведеного та долучених до справи документів, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи та додатково представлені докази, заслухавши доводи та пояснення прокурора, представників сторін, господарський суд встановив таке.

01.10.1996 Камянець-Подільською КЕЧ (району) передано Квартирно-експлуатаційному відділу міста Тернопіль по ОСОБА_4 прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд і обладнання, квартирного майна, палива і території військових містечок земельну ділянку військового містечка №24 с.Панівці Борщівського району Тернопільської області, яка раніше використовувалася під полігон військової частини 02983 м.Камянець-Подільський, та віднесена до земель оборони, закріплена за Камянець-Подільською КЕЧ (району) згідно розпорядження Ради Міністрів УРСР №1390-00167РС від 04.11.1961. Дане розпорядження суду не надано до справи, оскільки знаходиться на секретному зберіганні Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (лист №285 від 30.03.2017).

Відповідно до п.п.3.1, 4.1-4.5 Положення про квартирно-експлуатаційний відділ м.Тернопіль, затвердженого наказом начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління №151 від 23.11.2016, Свідоцтва про реєстрацію, виданого 08.02.2016 Департаментом фінансів Міністерства оборони України КЕВ м.Тернопіль, Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №88/12, виданої 01.08.2012 Головним управлінням оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних сил України, КЕВ м.Тернопіль є юридичною особою, заснованою згідно директиви Міністерства оборони України №322/1/010 від 20.04.2005, останнє є засновником КЕВ. Майно КЕВ м.Тернопіль є державною власністю та закріплюється за ним на праві оперативного управління. КЕВ м.Тернопіль користується закріпленою за ним землею, а відчуження основних фондів, що є державною власністю та закріплені за ним на праві оперативного управління, здійснюється за погодженням засновника у встановленому законом порядку.

Як вбачається з Індивідуальної картки обліку земельної ділянки за формою 403 та додатку до картки План земельної ділянки військового містечка (реєстраційний №457); інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Тернопільської області станом на 01.08.2016; взаємозвірки земель Міністерства оборони України на території Борщівського району Тернопільської області станом на 01.08.2015; Плану заходів з державної реєстрації; ОСОБА_4 інвентаризації земельних ділянок від 30.04.2014 за КЕВ м.Тернопіль, обліковується земельна ділянка військового містечка №24 с.Панівці Борщівського району Тернопільської області, загальною площею 136га, а за інформацією з Державного земельного кадастру (довідка Відділу Держгеокадастру у Борщівському районі Тернопільської області №34-1903-0.62-6132/2-15 від 18.08.2015, №10-1903-99.61-208/2-17 від 24.01.2017, інформація про право власності та речові права на земельну ділянку від 07.11.2016, 16.02.2017, 29.03.2017 Державного земельного кадастру) вбачається, що у користуванні КЕВ м.Тернопіль перебуває земельна ділянка, площею 130,007га за кадастровим №6120885900:01:001:0734, розташована на території Панівецької сільської ради Борщівського району Тернопільської області за межами населеного пункту під лісами та іншими лісовкритими площадками.

В ході розгляду спору судом зясовано, що дана розбіжність щодо розміру земельної ділянки за кадастровим №6120885900:01:001:0734 (136га проти 130,0007га) спричинена внаслідок виготовлення у 2005 році державним підприємством «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на замовлення Тернопільського обласного управління земельних ресурсів відповідної технічної документації із встановлення меж даної земельної ділянки. Втім, підстав для внесення відповідних змін в облікову документацію щодо площі земельної ділянки у КЕВ м.Тернопіль не було, оскільки Державний акт на право постійного користування останньому не видавався. Технічна документація знаходиться на зберіганні в архіві Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області з присвоєнням грифу «для службового користування», що унеможливлює її долучення до матеріалів справи та встановлення на її основі фактичних обставин. Відповідно до даних державної статистичної звітності з кількісного обліку земель станом на останню звітну дату (01.01.2016) за Міністерством оборони України на території Панівецької сільської ради Борщівського району Тернопільської області обліковується земельна ділянка військової частини 02983, загальною площею 130га під лісами та іншими лісовкритими площами. Дана земельна ділянка в Державному реєстрі земель відсутня, Поземельна книга щодо неї не відкривалася, відповідно, в Державному земельному кадастрі така не зареєстрована (лист Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №10-19-0.52-3361/2-17 від 04.04.2017, довідка КЕВ м.Тернопіль №16/1167 від 02.09.2016).

Водночас, матеріали справи не містять доказів оформлення землекористувачем права користування земельною ділянкою, площею 130,0007га за кадастровим №6120885900:01:001:0734, тобто КЕВ м.Тернопіль, і такі обставини підтверджені також сторонами в судовому засіданні.

Разом з тим, судом встановлено, що військовою прокуратурою Тернопільського гарнізону здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №42016210220000122, відкритого 08.09.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.425 Кримінального кодексу України (недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це заподіяло істотну шкоду). В межах даного кримінального провадження прокурором військової прокуратури Тернопільського гарнізону лейтенантом юстиції ОСОБА_4 в присутності понятих ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області ОСОБА_7 та ОСОБА_8 25.10.2016 проведено огляд земельної ділянки військового містечка 24 с.Панівці Борщівського району Тернопільської області, за результатами якого встановлено, що у лісовому урочищі «Панівці», яке згідно матеріалів лісовпорядкування перебуває у лісокористуванні Гермаківського лісництва Державного підприємства «Чортківське лісове господарство» проведено лісогосподарські заходи, а саме: у 2015 році в 15 виділі 75 кварталу, площею 4,2га здійснено прохідну рубку дерев на підставі лісорубного квитка від 05.01.2015 №480984; у 2016 році на підставі лісорубного квитка №482245 від 05.012016 у виділі 16 кварталу 75, площею 1,6га та у виділі 7 кварталу 76, площею 2,5га, здійснено рубку освітлення (за копіями матеріалів з таксаційного опису лісових насаджень (аркуші 202-211) планшету №8 Гермаківського лісництва, фонду рубок головного користування ДП «Чортківське лісове господарство» Гермаківське лісництво станом на 01.01.2012, лісорубного квитка №392158 від 11.10.2013). На час огляду, рубка дерев завершена, а її площа відмежована в натурі діляночними стовпцями. Дане обстеження земельної ділянки оформлено протоколом огляду місця події та довідкою (долучено до матеріалів справи).

Також, відповідно до інформації Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства №02-2/050 від 20.01.2017, державного підприємства «Чортківське лісове господарство» №93 від 18.01.2017, №361 від 23.03.2017 користування земельною ділянкою в урочищі «Панівці», за кадастровим №6120885900:01:001:0734, на якій знаходяться лісові насадження зокрема, кварталом 75 (виділи 1-22, площею 40га), кварталом 76 (виділи 1-19, площею 42га), кварталом 77 (виділи 1-21, площею 53) підприємство відповідача здійснює з 1939 року на підставі матеріалів лісовпорядкування (долучено до матеріалів справи планово-картографічні матеріали лісовпорядкування та матеріали лісовпорядкування Гермаківського лісництва 1972, 1982, 1992, 2003, 2013 років), а саме з моменту заснування лісгоспу. За інформацією підприємства та долучених до справи лісорубних квитків №164 від 11.10.2013, №37 від 05.01.2015, №37 від 05.01.2016, підтверджено проведення впродовж 2014-2016 років Чортківським лісгоспом на даній земельній ділянці лісогосподарських заходів: у 2014 році - проріджування лісу на площі 2,7га (квартал 75, виділ 9) та вибіркової санітарної рубки на площі 4,8га (квартал 76, виділ 4); у 2015 році - прохідної рубки на площі 4,2га у 16 виділі 75 кварталу; у 2016 році - освітлення лісу на площі 1,6га 16 виділу 75 кварталу та 2,5га 76 кварталу 7 виділу; у 2016 році освітлення на площі 2,9га виділу 12 кварталу 73, 1,6га виділу 16 кварталу 75 та 2,5га виділу 7 кварталу 76. В період з 01.01.2014 по даний час ДП «Чортківське лісове господарство» в кварталах 75-77 жодних лісогосподарських заходів не проводило (довідка від 12.04.2017 №439).

Згідно пояснень відповідача з моменту створення підприємства на спірній території проводилися всі види лісогосподарських заходів (рубка головного користування, посадка лісових культур, догляд за лісовими культурами, рубки догляду за молодняками, проріджування, прохідні рубки, вибіркові санітарні рубки). Відповідальними працівниками державної лісової охорони Гермаківського лісництва здійснювалася охорона даної земельної ділянки лісу від самовільних рубок, пожеж, браконьєрства, масової появи та розповсюдження шкідників та хвороб лісу.

Згідно повідомлення №439 від 12.04.2017 ДП «Чортківське лісове господарство» вважає здійснення господарської діяльності на земельній ділянці в урочищі «Панівці», за кадастровим №6120885900:01:001:0734 правомірним, зважаючи на відсутність заперечень зі сторони Міністерства оборони України з приводу факту користування даною земельною ділянкою та вимог про її повернення належному землекористувачу впродовж тривалого часу.

Здійснення ДП «Чортківське лісове господарство» господарської діяльності на земельній ділянці військового містечка № 24 (лісовий фонд), віднесеній до земель оборони, і яка закріплена за КЕВ м.Тернопіль, створює перешкоди як Міністерству оборони України (засновнику КЕВ), так і безпосередньо квартирно-експлуатаційному відділу м.Тернопіль, як належному землекористувачу щодо здійснення права користування спірною земельною ділянкою з метою реалізації покладених на них функцій та завдань у сфері оборони, що, в свою чергу, свідчить про порушення земельного законодавства, інтересів держави, оскільки спірна земельна ділянка, в силу закону, є державною власністю, а тому в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» заступник військового прокурора листом №25/2/380вих17 від 28.01.2017 повідомив Міністерство оборони України та КЕВ м.Тернопіль про здійснення представництва в суді, звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом припинення фактичного використання земельної ділянки та припинення рубки лісів на ній та передачі її у натурі належному землекористувачу.

Правовим обґрунтуванням позову зазначено приписи ст.ст. 92, 95, 125, 152, 158 ЗК України, ст.ст.22, 101 ЛК України, ст.ст.23, 24 Закону України «Про прокуратуру».

Вирішуючи питання щодо наявності у заступника військового прокурора права на звернення до господарського суду з даним позовом, судом враховано таке.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За частиною 3 ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно частини 1 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у №3-рп/99 (справа №1-1/99) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.05.2006 у справі №16/472, від 03.04.2007 у справі №05-5-46/8142 та від 15.05.2007 у справі №12/111.

Заявляючи даний позов заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону обґрунтував, що інтерес держави полягає в захисті порушеного права держави на земельну ділянку, що віднесена до земель оборони.

У відповідності до ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах слід розуміти орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом представлені повноваження органу виконавчої влади.

В даному випадку заступник військового прокурора звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі КЕВ м.Тернопіль з посиланням на порушення права позивачів на користування земельною ділянкою державної форми власності військового містечка №24, що використовувалася для полігону військовою частиною №02983.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст.3 ЗК України).

Відповідно до ст.14 Закону України «Про Збройні сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Відповідно до ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно ст.ст.13, 116 Земельного кодексу України та ст.ст.9,14 Закону України «Про Збройні Сили України» право державної власності на землі оборони реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина друга статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»). Міністерство оборони України відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління обєктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Відповідно до п.п.3.1, 5.14 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448, на квартирно-експлуатаційну службу військової частини покладається організація збереження та матеріальний облік, проведення інвентаризації зокрема, земельних ділянок, переданих військовій частині на утримання та експлуатацію; земельні ділянки, утримання яких фінансується за рахунок бюджетних асигнувань відповідно до кошторису Міністерства оборони України на квартирно-експлуатаційне забезпечення, обліковуються у КЕВ.

Облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України (п.25 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483).

Отже, Міністерство оборони України згідно рішення Конституційного Суду України №3-РП/99, є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. В свою чергу, посадові особи вищевказаних структурних підрозділів Збройних Сил України є органами виконавчої державної і військової влади на місцях в системі Збройних Сил України, відповідно, позивачі у справі наділені повноваженнями реалізовувати та здійснювати відповідні функції управління, обліку та контролю у спірних правовідносинах.

Відтак, на переконання суду, заступник військового прокурора обґрунтовано визначив у позові за вимогами про захист інтересів держави Міністерство оборони України та КЕВ м.Тернополя в якості позивачів оскільки дані органи уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних земельних відносинах.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. При цьому суд виходив з такого.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 ст.16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

В свою чергу, охоронюваний законом інтерес це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Відповідно до пункту 6.2 рішення Конституційного Суду від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, право на звернення до суду як складова права на судовий захист гарантується статтею 55 Конституції України та пов'язується з переконанням самої особи про наявність порушень її прав, свобод або інтересів і бажанням звернутися до суду.

Конституційний Суд України у Рішенні від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів наголосив, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Прокурором предметом позовних вимог у даній справі визначено усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою військового містечка № 24, загальною площею 130,0007га, що знаходиться в с.Панівці Борщівського району Тернопільської області та перебуває у користуванні підрозділу Міністерства оборони України, - КЕВ м.Тернопіль, яким отримано земельну ділянку у жовтні 1996 року відповідно до ОСОБА_6 прийому-передачі від Камянець-Подільської КЕЧ (району) шляхом припинення фактичного використання земельної ділянки і припинення рубки лісу та зобовязання передати її у натурі належному землекористувачу - КЕВ м.Тернопіль.

Регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель є завданням земельного законодавства, а саме Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Згідно зі ст.77 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

А згідно частини 2 цієї статті Закону, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених ч.2 цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України», Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011, Міністерство оборони України, зокрема:

- надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів;

- здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України;

- здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Згідно вимог Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, статті 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, ведеться згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України (п.25).

Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню.

Так, згідно із індивідуальною карткою №457 обліку земельної ділянки (за формою 403), на обліку Квартирно-експлуатаційної частини м.Тернопіль Тернопільського гарнізону для потреб Збройних Сил України обліковується земельна ділянка, площею 136,00га військового містечка №24, розташована за адресою: с.Панівці Борщівського району Тернопільської області згідно з Планом земельної ділянки, виготовленим інженером землевпорядником ОСОБА_9 (додаток до індивідуальної картки обліку).

Субєктом землекористування даною земельною ділянкою, що знаходиться в с.Панівці Борщівського району Тернопільської області, відведеної згідно розпорядження Ради Міністрів УРСР №1390-00167РС від 04.11.1961, була Камянець-Подільська КЕЧ (району), правові основи діяльності якої визначалися Положенням про квартирно-експлуатаційну службу ОСОБА_10, затвердженим наказом Міністра оборони СРСР №75 від 22.02.1977.

З матеріалів справи слідує, що 01.10.1996 на підставі ОСОБА_6 прийому-передачі на підставі директиви Міністерства оборони України №115/1/2794 від 08.07.1996 і начальника Штабу Прикарпатського військового округу №15/1/1923 від 02.08.1996 разом з будівлями і спорудами передані КЕВ м.Тернопіль земельна ділянка, площею 649,77га разом з обліковою і технічною документацією, зокрема, земельна ділянка військового містечка №24 в с.Панівці Борщівського району Тернопільської області, площею 136,00га за кадастровим №6120885900:01:001:0734, що використовувалася військовою частиною 02989 під полігон м.Камянець-Подільський, що підтверджується актом інвентаризації земельних ділянок від 30.07.2014, затвердженим начальником КЕВ м.Тернопіль, Актом приймання-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд і обладнання, квартирного майна, палива і території військових містечок від 01.10.1996, індивідуальною карткою обліку земельної ділянки №457.

Окрім того, з довідки Відділу Держгеокадастру у Борщівському районі Тернопільської області від 18.08.2015 вбачається, що за даними статистичної звітності за формою 6-зем (статистична звітність про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями) на території Панівецької сільської ради Борщівського району Тернопільської області за межами населеного пункту за військовою частиною 02983 обліковується земельна ділянка, площею 130,00га, вкрита захисною лісовою рослинністю (інші захисні насадження) І група лісів).

Відповідно до абзацу 3 частини пятої статті 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Згідно статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частина пята статті 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державною власністю відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Доказів того, що Міністерство оборони України добровільно відмовилося від користування земельною ділянкою військового містечка №24 або надало згоду на передачу цієї земельної ділянки іншим особам, в тому числі Чортківському лісовому господарству в матеріалах справи відсутні.

Пунктом "б" частини третьої статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Водночас, з долучених до матеріалів справи документів вбачається, що у 2003 році Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого обєднання «Укрдержліспроект» виконано таксаційний опис Гермаківського лісництва Чортківського держлісгоспу Тернопільської області. Дані дії відповідають вимогам п.30 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, відповідно до якого при перенесенні на місцевість меж земельних ділянок, відведених із земель державного лісового фонду, складаються таксаційні описи на лісові площі, які знаходяться на цих ділянках, плани лісонасаджень або викопіровка з них та відомості про лісовий фонд за встановленими нормами, а по інших землях - експлікація земель по угіддях. Дані обставини свідчать, що земельна ділянка, площею 130,007га виділялася для забезпечення потреб Збройних Сил України земель оборони.

Згідно п.38 цього Положення передбачено можливість передачі окремим субєктам господарювання земельних ділянок, територій, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці), як-от: військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

За приписами пунктів 44-45 Положення у разі відсутності потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Отже, наведені норми свідчать про можливість передачі спірної земельної ділянки, в тому числі місцевим органам влади, у звязку з її тривалим не використанням за призначенням, що має місце в даному випадку, проте лише в порядку, передбаченому даним Положенням та за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва.

Квартирно-експлуатаційний відділ м.Тернопіль (далі - КЕЧ) заснований на державній власності і підпорядкований Міністерству оборони України, як органу управління його майном.

Довідкою №88/12 від 01.08.2012 про включення до ЄДРПОУ підтверджено, що станом на 20.07.2001 Квартирно-експлуатаційному відділу м.Тернопіль присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 08464162, що свідчить про виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 за №749 «Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах» та наказу Міністра оборони України від 30.10.2000 №425 «Про затвердження Положення про порядок ведення реєстру військових частин як суб'єктів господарської діяльності».

При дослідженні доказів у справі судом встановлено, що право постійного землекористування у Камянець-Подільської КЕЧ (району), а згодом у КЕЧ м.Тернопіль виникло згідно з рішенням Ради Міністрів УРСР № 1390-00167 РС від 04.11.1961, так як чинне на той час земельне законодавство (ЗК 1922 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, у звязку з прийняттям певного рішення.

Матеріали справи не містять доказів оформлення землекористування ні Камянець-Подільською КЕЧ району, ані КЕВ м.Тернопіль.

Як зясовано в ході розгляду справи, на дану земельну ділянку у 2005 році виготовлено лише технічну документацію, втім правовстановлюючих документів на неї з видачею Державного акту на право постійного користування, не оформлено.

Між тим, суд вважає, що незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування землею військового містечка №24 (лісовий фонд) в с.Панівці залишається за Міністерством оборони України, а тому спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, належить державі на праві власності та відповідним військовим формуванням на праві постійного користування.

Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970р., 1990р.) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акта, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.

Поряд з цим суд також враховує, що у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що юридичні особи з підстави не переоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного, а також частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України, до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Тернопіль перейшли права Камянець-Подільського КЕЧ району як землекористувача на земельну ділянку, відведену згідно розпорядження Ради Міністрів УРСР №1390-00167РС від 04.11.1961 для оборонних цілей.

Землі, які обслуговують потреби оборони, характеризуються певними специфічними рисами. Вони можуть використовуватися лише за цільовим призначенням, яке було визначене рішенням про надання земельної ділянки у користування.

Законом України «Про використання земель оборони» не передбачено можливості набуття юридичними особами, які не є військовими частинами в розумінні статті 1 цього Закону, права вести лісове господарство на землях оборони.

Як зазначено у частині 2 статті 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 №1171 затверджено Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил, відповідно до якого військовим частинам дозволяється здійснювати лісозаготівлі та надавати послуги, пов'язані з лісовим господарством.

Відповідно до підпункту 1.1 Положення про порядок ведення лісового господарства у лісах, що знаходяться на землях, наданих для потреб оборони (затверджене наказом Міністра оборони України №22 від 21.01.1997), ліси на землях, наданих для потреб оборони є частиною лісового фонду України.

Згідно Положення про порядок ведення лісового господарства у лісах, що знаходяться на землях, наданих для потреб оборони, право вести лісове господарство у лісах на землях оборони, та використовувати лісові ресурси, мають постійні лісокористувачі Міністерства оборони України, підприємство відповідача до яких не відноситься, оскільки відповідні докази в матеріалах справи немає і такі сторонами та прокурором суду не надано.

Утім, як стверджує позивач та це підтверджено обставинами справи, встановленими на підставі наявних у справі документів, в період з 2013 по 2016 роки включно ДП «Чортківське лісове господарство» через Гермаківське лісництво на спірній земельній ділянці проводило господарську діяльність шляхом здійснення санітарної, прохідної рубки, проріджування, освітлення, що не заперечується представниками відповідача, а навпаки, - підтверджується у поясненнях (листи №93 від 18.01.2017, №361 від 27.03.2017, без номеру та дати (вх.№8915 від 04.04.2017)).

Додатково факт користування спірною земельною ділянкою ДП «Чортківське лісове господарство» підтверджується обставинами, встановленими під час досудового розслідування кримінального провадження №42016210220000122.

Водночас, фактичне користування лісовими угіддями відповідних прав землекористування спірною земельною ділянкою у відповідача не створює, а виконання у 2003 році напередодні виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку (2005 рік) таксаційного опису, з урахуванням приписів пункту 30 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, додатково посвідчує приналежність спірної земельної ділянки до земель оборони.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 2 Розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Як встановлено судом, спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6120885900:01:001:0734, однак за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №10-19-0.52-361/2-17 від 04.04.2017 земельна ділянка за даним кадастровим номером не зареєстрована у Державному реєстрі земель, Поземельна книга не відкривалася. Правовстановлюючий документ землекористувачу не видавався. Разом з тим, технічна документація на земельну ділянку за кадастровим №6120885900:01:001:0734 виготовлена та знаходиться на архівному зберіганні в Управлінні з грифом «для службового користування». Згідно довідки відділу Держгеокадастру у Борщівському районі Тернопільської області №10-1903-99.61-208/2-17 від 24.01.2017 та Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 07.11.2016 земельна ділянка, площею 130,0007га, кадастровий №6120885900:01:001:0734 обліковується за Тернопільською квартирно-експлуатаційною частиною Міністерства оборони України (а.с.20, 42, том І).

За таких обставин суд бере до уваги те, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом (правова позиція, викладена Вищим господарським судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №926/1017/17).

Дана земельна ділянка у встановленому ЗК України порядку не вилучалася та відсутні інші підстави припинення права користування земельною ділянкою, передбачені ст.141 ЗК України, а, отже наведеними нормами закону та встановленими обставинами справи, підтверджуються доводи прокуратури, що Міністерство оборони України в особі КЕВ м.Тернопіль є належним землекористувачем земельної ділянки, площею 130,0007га за кадастровим №6120885900:01:001:0734, яка відноситься до земель оборони і, відповідно, є державною власністю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (п.7 постанови пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» власник).

Відповідно до частини 2 статті 95 Земельного кодексу України, порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 Земельного кодексу України визначені способи захисту прав на земельні ділянки, згідно частини 3 якої визначено наступні: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Верховний Суд України в аналізі практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України (лист від 01 квітня 2014 року), зазначив, що покладення обов'язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливо щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб'єктивного права.

Пунктом 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», пунктом 11 постанови Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є належним способом захисту порушеного права землекористувача, у разі створення йому перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою.

Позов про усунення порушень права землекористувача, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є землекористувачем, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право землекористування.

При цьому, обов'язком землекористувача не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.

Беручи до уваги наведене, а також те, що заступником військового прокурора доведено належними та допустимими доказами, що КЕВ м.Тернопіль на законних підставах користується земельною ділянкою, виділеною під полігон, тобто для потреб оборони, є належним землекористувачем, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою військового містечка №24, загальною площею 130,0007га, що знаходиться в с.Панівці Борщівського району Тернопільської області шляхом припинення фактичного використання земельної ділянки і припинення Державним підприємством «Чортківське лісове господарство» рубки лісу.

При цьому, подані відповідачем на підтвердження правомірності використання спірної земельної ділянки матеріали лісовпорядкування Гермаківського лісництва ДП «Чортківське лісове господарство», складені Львівською лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект» юридичного значення при вирішенні даного спору не мають, оскільки такі матеріали не містять доказів їх затвердження в порядку, встановленому статтею 48 Лісового кодексу України. На вимогу суду, викладену в ухвалі від 03.02.2017 відповідачем відповідних доказів не представлено. Даним фактом спростовуються твердження відповідача про застосування в даних правовідносинах положень п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, якими встановлено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Окрім того суд зазначає, що заперечуючи позовні вимоги відповідач не здійснив розмежування обєкта речового права, а саме земельну ділянку, котра надана КЕВ м.Тернопіль для державних потреб та земельну ділянку лісового фонду України, як її позиціонує відповідач.

В даному випадку не вбачається набуття КЕВ м.Тернопіль права користування землями лісового фонду та отримання земельної ділянки саме для ведення лісового господарства.

Враховуючи викладене, а також приписи ст.116 Конституції України, ст.ст.13, 77, 84 Земельного кодексу України, ст.ст.3, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.1 Закону України «Про використання земель оборони», ст.ст.3, 4, 6 Закону України «Про управління обєктами державної власності», п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011, п.44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, суд дійшов висновку про те, що незважаючи на відсутність державного акта, право постійного користування спірними земельною ділянкою, загальною площею 130,00га залишалось за Міністерством оборони України та належало державі на праві власності в особі Кабінету Міністрів України. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельними ділянками, що входять до складу земель оборони.

Оцінюючи правомірність та обґрунтованість заявлених позовних вимог про зобовязання ДП «Чортківське лісове господарство» передати КЕВ м.Тернопіль спірну земельну ділянку, загальною площею 130,0007га, що знаходиться в с.Панівці Борщівського району Тернопільської області, у натурі, суд, на підставі встановлених обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині вимог, виходячи з такого.

Лісогосподарські заходи спрямовані на підвищення стійкості та продуктивності деревостанів, збереження біорізноманіття лісів, їх оздоровлення і посилення захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій шляхом проведення рубок. Формування і оздоровлення лісів здійснюється, зокрема, у відповідності до Правил поліпшення якісного складу лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №724.

Дані роботи не повязуються із вилученням/переходом земельної ділянки до особи, яка вчиняє відповідні дії, оскільки лісогосподарські заходи відрізняються тимчасовістю свого виконання.

Як вбачається з наданих пояснень представником відповідача без номеру та дати (вх.№8915 від 04.04.2017), довідок №361 від 27.03.2017, №93 від 18.01.2017, лісогосподарські заходи Гермаківським лісництвом ДП «Чортківське лісове господарство» на спірній земельній ділянці здійснювалися до 2016 року включно. Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідних лісогосподарських робіт відповідачем як у 2017 році так і на момент подання позову прокурором до суду.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач на даний час спірну земельну ділянку не використовує, у його володіння вона не переходила, а повернути вже виконане користування неможливо.

Щодо клопотання КЕВ м.Тернопіль, зазначеного у письмових поясненнях №14/531 від 03.04.2017 про визнання недійсним розпорядження Борщівської РДА від 17.08.2005 №349 «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні Міністерства оборони України на території Панівецької сільської ради», то таке судом відхиляється з огляду на відсутність в матеріалах справи як самого тексту даного розпорядження, так і витягу з нього та враховуючи, що за своєю суттю, дане клопотання є фактично заявою про вихід суду за межі заявлених позовних вимог в порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу.

Так, пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, за змістом вказаної норми, господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Поряд з цим, суд не вправі змінювати предмет позову чи розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем, оскільки вчиняти такі процесуальні дії є виключно правом позивача (п.14 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 11.04.2005 №01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

З сукупного аналізу наведеного вбачається, що вихід за межі позовних вимог є правом, а не обов'язком суду.

Окрім того, суд відзначає, що в разі порушення права чи законного інтересу, що не були предметом розгляду у даній справі, сторона вправі звернутися за їх захистом шляхом подання відповідного позову в загальному порядку.

Виходячи з наведених вище обставин справи і норм матеріального права, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати, в силу ст.49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В судовому засіданні 13.04.2017, відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення господарського суду.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст.1, 2, 42-47, 22, 29, 33, 34, 43, 44, 49, 811, 82-85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобовязати державне підприємство «Чортківське лісове господарство» (м.Чортків Тернопільської області, вул.Шевченка, 42, ідентифікаційний код 00993053) усунути перешкоди в користуванні Квартирно-експлуатаційним відділом м.Тернопіль (м.Тернопіль, вул.Галицька, 1, ідентифікаційний код 0846416) земельною ділянкою, загальною площею 130,0007га, що знаходиться в с.Панівці Борщівського району Тернопільської області шляхом припинення на майбутнє рубки лісу на цій земельній ділянці (кадастровий номер 6120885900:01:001:0734).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з державного підприємства «Чортківське лісове господарство» (м.Чортків Тернопільської області, вул.Шевченка, 42, ідентифікаційний код 00993053) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Тернопіль (м.Тернопіль, вул.Галицька, 1, ідентифікаційний код 0846416) 1600 (одну тисячу шістсот)грн 00коп. сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обовязки, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 25.04.2017.

СуддяН.О. Андрусик