Ухвала суду № 66193153, 19.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1454/16

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна стивідорна компанія» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області та Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Європейска транспортна стивідорна компанія» (далі ТОВ «ЄТСК») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області). З урахуванням уточнення позовних вимог та залучення до участі у справі в якості другого відповідача Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області), позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 12 січня 2016 року № НОМЕР_1 та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2 (а. с. 145-154).

В обґрунтування позову зазначалось, що з 28 жовтня по 8 грудня 2015 року посадовими особами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року. За результатами перевірки складено акт від 15 грудня 2015 року за № 1711/14-04-22-01/36142801, в якому зазначено про порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.8, пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 та п. 6 підрозділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за 2012 рік на 25671 грн. та завищено відємне значення обєкта оподаткування з податку на прибуток за період 2013-2014 років на 1218382 грн.. На підставі акта перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 січня 2016 року № НОМЕР_1, яким товариству зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1218382 грн.. Крім того, за результатами адміністративного оскарження ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі рішення ДФС України від 10 червня 2016 року № 12945/6/99-99-11-01-01-25 прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2, яким ТОВ «ЄТСК» збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 25354 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 6338 грн. 50 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, а тому прийняті відповідачем на його підставі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року позовні вимоги ТОВ «ЄТСК» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 12 січня 2016 року № НОМЕР_1 та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2. Присуджено на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області суму сплаченого судового збору у розмірі 1378 грн., а також за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області суму сплаченого судового збору у розмірі 18275 грн. 73 коп..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги ст. 138 Податкового кодексу України, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24 травня 1995 року № 88, а також інших нормативно-правових актів щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами під час визначення обєкта оподаткування податком на прибуток та різниці між вартістю груп основних засобів та груп основних фондів відповідно до даних податкового обліку. У звязку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 28 жовтня по 8 грудня 2015 року посадовими особами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ЄТСК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року. За результатами перевірки складено акт від 15 грудня 2015 року за № 1711/14-04-22-01/36142801, в якому зазначено про порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.8, пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 та п. 6 підрозділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за 2012 рік на 25671 грн. та завищено відємне значення обєкта оподаткування з податку на прибуток за період 2013-2014 років на 1218382 грн..

На підставі акта перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 січня 2016 року № НОМЕР_1, яким товариству зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1218382 грн..

Крім того, за результатами адміністративного оскарження ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі рішення ДФС України від 10 червня 2016 року № 12945/6/99-99-11-01-01-25 прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2, яким ТОВ «ЄТСК» збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 25354 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 6338 грн. 50 коп..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено фактів порушення ТОВ «ЄТСК» норм Податкового кодексу України при формуванні витрат, що враховуються при визначені обєкта оподаткування протягом перевіреного періоду за господарськими операціями з підприємствами контрагентами ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС», а також завищення суми витрат за рахунок амортизації тимчасової податкової різниці за період 2013-2014 років.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення обєкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно пунктам 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 названого Кодексу (у вказаній вище редакції) витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

На підставі п. 138.8 названої статті Кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо повязаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо повязаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо повязаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України).

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено матеріалами справи, основним видом діяльності ТОВ «ЄТСК» є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

В акті перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області зроблено висновок, що позивачем до складу інших витрат звичайної діяльності віднесено амортизацію тимчасової податкової різниці, яка виникла за результатами інвентаризації основних засобів станом на 1 квітня 2011 року на загальну суму 682294 грн., а саме за 2013 рік на 536088 грн. та за 2014 рік на 146206 грн..

В обґрунтування зазначеного вище висновку відповідач зазначає, що згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ЄТСК» від 29 листопада 2012 року № 29/11 здійснено реорганізацію ТОВ «ЄТСК». Згідно з розподільчим балансом від 1 лютого 2013 року, у позивача залишились основні засоби, які, на думку контролюючого органу, введено в експлуатацію після 1 квітня 2011 року, а тому такі основні засоби не приймали участь в розрахунку тимчасової податкової різниці, що є порушенням вимог положень п. 6 підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (а. с. 23-24).

Відповідно до п. 6 підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, для визначення переліку обєктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до п. 145.1 ст. 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному обєкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

До введення в дію норм Податкового кодексу України, нарахування амортизації відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснювалося за групами без персоніфікації за обєктом. За умовами п. 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III ПК України, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий обєкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Визначення тимчасової податкової різниці за таким механізмом надавало всім платникам податків рівні умови переходу з правил оподаткування за нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до правил оподаткування витрат з придбання основних засобів за нормами ПК України - за правилами бухгалтерського обліку.

Системний аналіз наведених вище положень Податкового кодексу України призводить до висновку, що тимчасова податкова різниця, яка виникла за результатами такої інвентаризації основних засобів станом на 1 квітня 2011 року, повинна амортизуватися у податковому обліку на протязі трьох років як окремий обєкт основних засобів, що не може впливати на порядок оподаткування за фактом реорганізації субєкта господарювання. Така тимчасова податкова різниця повинна амортизуватись у податковому обліку на протязі трьох років не залежно від дії позивача з основним засобами після 1 квітня 2011 року.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про безпідставне нарахування позивачу податкового зобовязання щодо завищення суми витрат за рахунок амортизації тимчасової податкової різниці на суму 682294 грн. за період 2013-2014 років, що призвело до завищення відємного значення податку на прибуток у сумі 1218382 грн. за оскарженим податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 12 січня 2016 року № НОМЕР_1, є правильним.

Крім того, за результатами адміністративного оскарження ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі рішення ДФС України від 10 червня 2016 року № 12945/6/99-99-11-01-01-25 прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2, яким ТОВ «ЄТСК» збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 25354 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 6338 грн. 50 коп..

Як встановлено матеріалами справи, позивачем протягом перевіреного контролюючим органом періоду укладено договори з контрагентами ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС», а саме:

- договір на субекспедирування зовнішньоторговельних вантажів від 20 червня 2011 року за № 20-07/Э, відповідно до якого ТОВ «ІРИНА і К» (Виконавець) здійснює транспортно-експедиційні послуги зовнішньоторговельних вантажів Замовника (Позивача) (а. с. 104-105).

- договір на поставку товарно-матеріальних цінностей від 1 листопада 2011року № 85-Р/ЕТСК, відповідно до якого Продавець (ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС»), згідно заявок Покупця (Позивача), зобовязується передати у власність, а останній прийняти та оплатити у кількості, номенклатурі та по ціні господарський та інший товар на умовах цього Договору (а. с. 119-120).

Витрати, понесені позивачем у звязку з оплатою послуг, отриманих від ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» за названими вище договорами, віднесено позивачем до складу витрат, що враховуються при визначені обєкта оподаткування.

В обґрунтування висновку про безпідставність врахування позивачем витрат за названими договорами при визначені обєкта оподаткування, контролюючий орган зазначає, що позивачем занижено суму податку на прибуток внаслідок віднесення до складу витрат, що враховуються при визначені обєкта оподаткування, вартості послуг, придбаних у ТОВ «ІРИНА і К», зокрема серед переліку суден, зазначених у розрахунку за жовтень 2012 року, який надано позивачем під час перевірки, відсутній т/х А МАХ, а тому, на думку відповідача, акт виконаних робіт від 18 жовтня 2011 року № ОУ-0000135, наданий позивачем під час перевірки, не свідчить про реальність здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт на судні т/х А МАХ у жовтні 2012 році.

На підтвердження здійснення господарської діяльності, позивачем до суду надано документи, що підтверджують знаходження судна на території Миколаївського морського порту у вересні 2012 року, зокрема, копії стейтмента - документа, наданого ДП «Адміністрація морських портів України», листа капітана Миколаївського морського порту від 22 березня 2016 року, яким підтверджується знаходження судна в акваторії Порту, акт виконаних послуг від 30 вересня 2012 року № 9 з ДП «Миколаївський морський торговельний порт», додаток № 1 до акта «Розрахунок вартості фактично виконаних вантажно-розвантажувальних робіт (перевалки)» ТОВ «ЄТСК» у вересні 2012 року, лист ТОВ «ЄТСК» начальнику відділу обліку руху вантажів від 3 жовтня 2012 року № 06-02-3/1551, дані по вантажопереробці через склади ТОВ «ЄТСК» за вересень 2012 року, а також рахунок на оплату ТОВ «ЄТСК» названих послуг від 30 вересня 2012 року.

Крім того, до складу витрат, що враховуються при визначені обєкта оподаткування, позивачем віднесені також витрати у звязку з оплатою послуг, отриманих від ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» за названим вище договором.

Контролюючим органом зазначено, що позивачем занижено суму податку на прибуток внаслідок віднесення до складу витрат, що враховуються при визначені обєкта оподаткування, вартості послуг, придбаних у ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС». В обґрунтування висновку щодо не підтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій з названим вище контрагентом відповідач посилається на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 14 грудня 2012 року №1021/22-225/30565548 «Про неможливість проведення зустрічної звірки…», за яким внесено запис про відсутність ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» за місцезнаходженням та анульовано свідоцтво платника ПДВ, а також на відсутність товарно-транспортних накладних щодо перевезення віників сорго у кількості 700 шт. за наведеним вище договором з ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС».

Проте, всупереч висновкам відповідача, витрати ТОВ «ЄТСК» по названим вище господарським операціям з ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» безпосередньо повязані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати за названими вище угодами з підприємствами контрагентами ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» включено позивачем до складу витрат, що враховуються при визначені обєкта оподаткування, на підставі первинних документів видаткових та податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт, платіжних доручень та розрахункових документів, оборотно-сальдової відомості по рахунку позивача за 2012 року (а. с. 112-118, 121-124), оформлених відповідно до наведених вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.

Крім того, в ході судового засідання встановлено, що віники сорго при придбані у ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» вивозились позивачем самостійно, що не передбачає обовязковість оформлення товарно-транспортної накладної.

При цьому контролюючим органом не доведено і фактів обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) обєкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є обєктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обовязок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобовязаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, повязані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що обовязок щодо звітування перед контролюючим органом та сплати податкового зобовязання покладено на платника податків, яким в даному випадку є ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС». При цьому можливе невиконання такими контрагентами своїх зобовязань по сплаті податків до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку (ТОВ «ЄТСК») права на віднесення сум витрат до складу валових, якщо останній виконав весь перелік умов щодо підтвердження розміру витрат та їх повязаності з господарською діяльністю підприємства.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій постачальники послуг (ТОВ «ІРИНА і К» ТА ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС») були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин отримувач послуг (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про правомірність включення до складу витрат, що враховуються при визначені обєкта оподаткування, витрат позивача за названими вище договорами з ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС», що свідчить про неправомірне визначення позивачу контролюючим органом зобовязання з податку на прибуток в сумі 25354 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6338 грн. 50 коп. по податковому повідомленню-рішенню від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 12 січня 2016 року № НОМЕР_1 та податкового повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2, є правильним.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

ОСОБА_2