Ухвала суду № 66192482, 25.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2875/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.

При секретарі судового засідання: Понсе-Кашоіда Арієта

За участі представників:

позивача: Моренець М.А.;

відповідача: Грінцов М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.16р. у справі №826/2875/16 за позовом Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України до Національної поліції України про скасування наказу

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовом до суду про скасування наказу від 17.11.15р. №94 «Про організацію атестування особового складу головних управлінь Національної поліції в Київській області та місті Києві».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.16р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що оспорюваний наказ прийнятий всупереч вимогам чинного законодавства; Позивач звернувся до суду за захистом порушений конституційних прав та охоронюваних законом інтересів працівників поліції.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 17.11.15р. Національною поліцією України видано наказ №94 «Про організацію атестування особового складу головних управлінь Національної поліції в Київській області та місті Києві».

Вважаючи вказаний вище наказ таким, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, Позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини не порушують прав Позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.11р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають чи припускають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, п.п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси юридичних осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, що викладена у постановах Верховного Суду України від 15.12.15р. у справі № 800/206/15, від 26.03.2013 у справі № 21-438а12, від 10.04.12р. у справі № 21-1115во10, а також з правовою позицією ВАСУ у справах з аналогічних правовідносин, викладеною в ухвалах від 31.01.17р. у справі №К/800/714/15 та від 14.03.17р. у справі №К/800/7305/17.

Таким чином, підставами для визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою визнання протиправними рішення є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі та якщо таке порушення відбулось у сфері публічно-правових відносин.

З оскаржуваного наказу вбачається, що він був виданий з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей та рівня підготовленості особового складу головних управлінь Національної поліції України в Київській області та місті Києві, відповідно до ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію України» та Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.15р. №1465.

Згідно цього наказу Головним управлінням Національної поліції в Київській області та місті Києві надано наступні доручення:

1) до 17.11.2015 подати до Національної поліції для погодження пропозиції щодо персонального складу атестаційних комісій головних управлінь;

2) після погодження наданих пропозицій Головою Національної поліції України невідкладно затвердити склади атестаційних комісій та підготувати відповідні організаційно-розпорядчі документи з питань організації їх роботи;

3) організувати та забезпечити, починаючи з 18.11.2015, проведення атестування підпорядкованого особового складу, крім підрозділів ДАІ та патрульної служби.

Тобто оспорюваний наказ поширюєиться на особовий склад головних управлінь Національної поліції України в Київській області та місті Києві та не впливає на права чи обов'язки Позивача - громадської організації.

Правові та організаційні засади діяльності громадських організацій визначені у Законі України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 року № 4572-VI .

Громадська організація - це добровільне об'єднання фізичних осіб для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (частини перша, третя статті 1 Закону N 4572).

Згідно із Законом № 4572 засновниками та членами (учасниками) громадської організації як виду громадського об'єднання є фізичні особи, які можуть утворювати громадську організацію зі статусом або без статусу юридичної особи (частини друга, третя, п'ята статті 1).

Необхідним етапом створення громадської організації як юридичної особи є її реєстрація в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", з урахуванням особливостей, установлених Законом № 4572 (частина перша статті 12 Закону № 4572). Така реєстрація передбачає, зокрема, внесення відомостей про громадську організацію до Реєстру громадських об'єднань і до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також видачу свідоцтва про реєстрацію громадського об'єднання як громадської організації.

Отже, системний аналіз Закону № 4572 дає підстави вважати, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, в тому числі у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення до Позивача осіб з приводу захисту їх порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Таких доказів Позивачем не було надано і на стадії апеляційного розгляду справи. Позивач на навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу на його права чи права інших осіб, в інтересах яких він звертається, від видання оскаржуваного наказу. Позивач не є учасником публічно-правових відносин при вчиненні відповідачами таких дій та прийнятті рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.04.12р. у справі № 21-1115во10.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно п.1.2 Статусу Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, Профспілка об'єднує атестованих працівників органів, підрозділів внутрішніх справ, організацій, підприємств, установ, навчальних закладів, інших суб'єктів, які входять до сфери управління МВС України, осіб які проходили службу на атестованих посадах та звільнилися із зазначених суб'єктів у зв'язку із виходом на пенсію, а також державних службовців та інших осіб, які визначені у розділі (п.2.1) цього Статуту.

З аналізу п.1.6 Статуту вбачається, що статутні завдання, права і повноваження Профспілки зосереджені на представленні прав і інтересів виключно працівників органів, підрозділів внутрішніх справ, організацій, підприємств, установ, навчальних закладів, інших суб'єктів, які входять до сфери управління МВС України.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 1, 13 Закону України «Про Національну поліцію» поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Національна поліція не належить до органів внутрішніх справ, та не входить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, а є самостійним центральним органом виконавчої влади.

У свою чергу, аналіз статутних документів Позивача свідчить, що він не наділений правом виступати від імені працівників поліції та поліцейських, у будь-яких відносинах, в т.ч. звертатися до суду.

Отже, Позивач не належить до категорії представницьких органів, уповноважених представляти інтереси поліцейських у відносинах з державою або уповноваженими нею центральними органами державної влади.

У той же час Наказ №94 визначає організаційні заходи проведення атестування головних управлінь Національної поліції в Київській області та м. Києві, тобто поширюється виключно на поліцейських і не стосується прав чи обов'язків працівників органів внутрішніх справ, які є членами Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного Позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.16р. у справі №826/2875/16 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.16р. у справі №826/2875/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.

Повний текст ухвали складений: 26.04.17р.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.