Ухвала суду № 66192431, 25.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20918/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Лісник Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - задоволено частково.

Постановлено визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України від 01 квітня 2015 року №154-к "Щодо звільнення" в частині звільнення ОСОБА_3; поновити ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу експертизи Управління у Рівненській області; стягнути з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу; в задоволенні решти позовних вимог відмовити; допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу експертизи Управління у Рівненській області та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач територіальний орган Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України було ліквідовано, позивача належним чином попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Крім того, позивач не заперечувала проти її звільнення. Апелянт зазначає, що не мав можливості перевести позивача на іншу роботу у зв'язку із відсутністю вакансій, тому вимог статті 40 КЗпП України, порушено не було, наказ про звільнення є правомірним.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Наказом Держенергоефективності від 06 вересня 2012 року №262-к ОСОБА_3 призначено тимчасово виконуючою обов'язки заступника начальника Управління начальника відділу експертизи Управління у Рівненській області за конкурсом.

На підставі наказу №324-к від 18 жовтня 2012 року ОСОБА_3 призначено на посаду заступника начальника Управління начальника відділу експертизи Управління у Рівненській області на постійній основі.

Відповідно до пункту 1 наказу №154-к «Щодо звільнення» від 01 квітня 2015 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №4 «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» звільнено з 01 квітня 2015 року відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України ОСОБА_3 із займаної посади.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку вищевикладеним фактичним обставинам справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1 ч. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ч. 1, 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2015 року позивача було попереджено про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, що сторонами не оспорюється.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 статті 40, ч. 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (6-491цс15).

Згідно з рекомендаціями, викладеними у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» затверджено граничну чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, згідно з якою гранична чисельність працівників апарату Держенергоефективності становила 116 осіб, територіальних органів Держенергоефективності - 273 особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №4 «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» щодо позиції Держенергоефективності, а саме: гранична чисельність працівників апарату Держенергоефективності становить 224 особи, гранична численність для територіальних органів не передбачена.

У зв'язку із такими змінами на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №4 «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» 28 січня 2015 року Держенергоефективності прийнято наказ №6 про ліквідацію територіальних органів Держенергоефективності.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем не доведено те, що позивачу пропонувались вакантні посади, не надано доказів відмови позивача від переведення на іншу роботу. Під час апеляційного перегляду апелянтом також не було доведено протилежне.

Згідно ч. 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 2 статті 71 КАС України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що звільнення позивача здійснювалось з додержанням вимог та у спосіб, визначений чинним законодавством України. Дійсно, участі в розгляді справи в суді першої інстанції відповідач не приймав, однак, до апеляційної скарги жодних доказів з даного приводу також долучено не було.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В апеляційній скарзі відповідач посилається, зокрема, на порушення позивачем встановлено ч. 3 статті 99 КАС України місячного строку звернення до суду.

Відповідно до п. 15 ч. 1 статті 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Приписи ч. 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 99 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, процесуальний закон, включаючи в себе спеціальну норму щодо строків звернення до адміністративного суду з питань, зокрема, звільнення з публічної служби, встановлює місячний строк для звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод або інтересів.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалося сторонами, позивача було звільнено Наказом від 01 квітня 2015 року, ознайомлено із наказом також 01 квітня 2015 року. Разом з тим, звернення до суду зареєстровано тільки у вересні 2015 року.

Однак, представником позивача до матеріалів справи було долучено докази, відповідно до яких вперше позивач звернулася до суду за захистом прав ще в травні 2015 року. Проте ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року у справі № 826/8281/15 зазначену позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з моменту отримання ухвали. Відповідно до відмітки на конверті дана ухвала була отримана позивачем 20 травня 2015 року. Позивачем були усунуті недоліки шляхом направлення уточненої позовної заяви із доданими документами 22 травня 2015 року. Проте, згідно ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2015 року станом на дату її прийняття будь-які документи на адресу суду не надходили, у зв'язку з чим позов було повернуто позивачу. Між тим, позивач не міг знати, що направлені документи до суду не надходили, інакше ніж із самої ухвали від 13 липня 2015 року, отриманої ним 02 вересня 2015 року.

Оскільки ухвала про повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, позивачем повторно було подано позов.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Таким чином, позивачем було пропущено строк звернення до суду з відповідним позовом через незалежні від нього причини та обставини, які унеможливили дотримання процесуальних строків.

Наведене, на думку судової колегії, свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Отже судом першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя

Судді

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.