Ухвала суду № 66192416, 25.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2925/16 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

за участю:

представника третьої особи - Ковалевського Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Бориспільської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року позивач - ОСОБА_3, звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, в якому просить:

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28013430, прийняте 01.02.2016 відповідачем, яким за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» зареєстровано право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року до участі у справі в якості третіх осіб залучено: Службу у справах дітей Виконавчого комітету Бориспільської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року позов задоволено в повному обсязі: визнано протиправним та скасовано рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни № 28013430 від 01.02.2016 про держану реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» права власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі, або скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника третьої особи - ТОВ «Кей-Колект», перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, здійснюється виключно за наявності окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який між сторонами не був укладений. Також суд першої інстанції виходив з того, що мораторій на стягнення майна, яке перебуває в іпотеці, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником відповідних зобов'язань, а тимчасово забороняє примусове стягнення відповідного майна. При цьому, звернення стягнення майна є можливим, виключно за умови наявності згоди власника об'єкта нерухомого майна. Також суд першої інстанції врахував той факт, що на момент прийняття спірного рішення у вищевказаній квартирі була зареєстрована малолітня донька позивача, ОСОБА_5, однак службою у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради не було надано дозволу на реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на відповідний об'єкт нерухомого майна. Встановивши вказані вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 23.11.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (банк) та ОСОБА_6 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11256986000, відповідно до умов якого банк зобов'язався передати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит в іноземній валюті в сумі 72 000,00 (сімдесят дві тисячі) доларів США 00 центів (еквівалент в гривні 363 600,00) та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку та на умовах, визначених цим договором.

З метою забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, 23.11.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 70777, зареєстрований в реєстрі за номером 1604, відповідно до умов якого іпотекодавець зобов'язався передати в іпотеку нерухоме майно (далі - предмет іпотеки), а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 51,00 кв. м. (жилою площею 30,20 кв. м.), що розташована на 8-му поверсі 10-ти поверхового будинку, яка належить іпотекодавцю на праві власності, та розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 18397873.

01.02.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною було прийнято рішення № 28013430 про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» права власності на квартиру, загальною площею 51 кв. м. (з яких житлова площа становить 30,20 кв. м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до інформації з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 67459323 від 07.09.2016, підставою виникнення права власності є договір іпотеки № 70777 від 23.11.2007.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаного рішення, позивач звернулася з даним позовом до суду про його скасування.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав (далі - Закон № 1952-IV).

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) державній реєстрації прав підлягає право власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, крім державної реєстрації права власності та інших речових прав, що проводиться нотаріусами незалежно від місцезнаходження нерухомого майна. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Пунктом 2 частини 1 статті 10 вказаного Закону передбачено, що державним реєстратором є нотаріус.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Так, відповідно до п. 18 вищенаведеного Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

За приписами п. 56 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Згідно із п. 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 1952-IV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 24 Закону № 1952-IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (ч. 2 ст. 24 Закону № 1952-IV).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу що відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV (в редакції, що була чинною на момент підписання спірного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Згідно із ч. 1 ст. 37 вказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З аналізу п. п. 4.2 та 5.2 договору іпотеки № 70777 від 23.11.2007, зареєстрованого за реєстраційним номером № 1604, вбачається, що звернення стягнення здійснюється на підставі, зокрема, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»; позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотеко держателя у порядку, встановленому законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підстав договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя і у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку».

Аналіз зазначених вище норм та положень договору іпотеки № 70777 від 23.11.2007 дає підстави стверджувати, що набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, мало б здійснюватися виключно за наявності окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Відсутність останнього лише підтверджує невідповідність оспорюваного рішення вимогам ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Також, відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 № 1304-VII (далі - Закон № 1304-VII) (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання, а тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 28.05.2015 (справа № 6-57цс15), від 11.11.2015 (справа № 6-9цс15), від 15.04.2015 (справа № 6-46цс15).

Згідно із ст. 3 Закону № 1304-VII цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Статтею 4 Закону № 1304-VII встановлено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Зазначений Закон не зупиняє дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, та є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Положеннями цього Закону встановлена загальна заборона примусового стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було вчинено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Колегія суддів приходить до висновку, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання іпотекодавця, про що свідчать матеріали справи, зокрема, п. 1.1 договору іпотеки № 70777 від 23.11.2007, відповідно до якого, предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого Бориспільською міською радою Київської області від 03.04.2007, на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 19.12.2006 за № 906 та право власності на вказане майно зареєстроване в Комунальному підприємстві «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» у книзі № 63, номер запису 17525 і не має жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких іпотекодавець отримав право власності на предмет іпотеки; довідка з місця проживання сім'ї та реєстрації (форма № 3) від 07 вересня 2016 року № 1426, та загальна площа квартири не перевищує 140 кв.м.

Також, згідно із ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 02.06.2005 № 2623-IV (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Частиною 4 ст. 12 вказаного Закону встановлено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Відповідно до довідки, виданої Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора № 1» № 1426 від 07.09.2016, в квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 Датою реєстрації є 30.12.2008.

Таким чином, на момент прийняття спірного рішення по вищевказаній квартирі була зареєстрована малолітня донька позивача - ОСОБА_5.

Проте, Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради не надавала дозвіл на реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на спірну квартиру, що підтверджується її листом від 22.11.2016 вих. № 01-12-767.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. неправомірно зареєструвала право власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», у зв'язку з чим рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28013430 від 01 лютого 2016 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо вимоги апелянта про закриття провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом п. 2 ч. 1 ст. 10 цього Закону державним реєстратором є нотаріус. Відповідно до ч. 1 ст. 37 цього Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Враховуючи, що рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28013430 від 01 лютого 2016 року прийнято на виконання вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», жодних нотаріальних дій, на підставі яких проводилась державна реєстрація, не вчинялось, спір щодо права на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, фактично не розглядається в даному провадженні, натомість, позивачем оскаржуються дії (рішення) відповідача як державного реєстратора, що вчинені не у відповідності та всупереч Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому спір, який виник у цих відносинах, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на вищенаведене, посилання апелянта на непідсудність даного спору адміністративним судам та твердження щодо необхідності закрити провадження у справі, оскільки її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними та суперечать ст. ст. 2, 3, 17 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

С.Б.Шелест

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 25.04.2017 року.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Шелест С.Б.

Глущенко Я.Б.