Постанова № 66191499, 25.04.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6557/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

секретар судового засідання Станкова О.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №77 о/с від 05.08.2016 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області та з урахуванням заяви про уточнення адміністративного позову (а.с.74-80) та ухвали про залишення позовних вимог в частині без розгляду від 10.04.2017 року (а.с.131-132), просить суд про визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області №77 о/с від 05.08.2016 року про звільнення підполковника ОСОБА_1 старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, зобовязати начальника ГУМВС України в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж роботи в системі МВС (вислугу років) ОСОБА_1, додавши до нього строк вимушеного прогулу, вважати вимушеним прогул у звязку з виданням наказу №77 від 05.08.2016 року та стягнути з ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове утримання з 04.05.2016 року до моменту винесення відповідного рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останній з 09.08.1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ та 03.11.2015 року, у звязку з ліквідацією органів міліції і виявленням бажання проходити службу в поліції, ОСОБА_1 на імя начальника ГУМВС України в Одеській області подано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «з» Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 року №114, у звязку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) відповідно до Положення на підставі бажання проходити службу в національній поліції. Проте, 25.11.2015 року позивачем отримано витяг з наказу начальника ГУМВС в Одеській області №1271о/с від 04.11.2015 року, з якого ОСОБА_1Є стало відомо про звільнення з 06.11.2015 року згідно п.9 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у запас Зюройних Сил України за п.64 «г» (через скорочення штатів). Вказаний наказ позивач оскаржив до Одеського окружного адміністративного суду, постановою якого по справі №815/6775/15 від 04.05.2016 року визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №1271 о/с від 04.11.2015р. в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області з 06.11.2015р., поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області з 06.11.2015р., стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по 04.05.2016 р. у розмірі 41122,56 та зобовязано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 поданий 03.11.2015р. про звільнення за пунктом 64 з у звязку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у звязку із виявленим бажанням проходити службу в поліції, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 25.07.2016 року видано виконавчі листи на виконання рішення суду та в подальшому, 29.07.2016 року ДВС відкриті виконавчі провадження ВП№51814023 та ВП№51813942. Позивач, 23.10.2016 року отримав від виконавчої служби постанови від 27.09.2016 року та від 18.10.2016 року про закінчення виконавчих проваджень, зокрема, на підставі п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» у звязку з виданням наказу №76о/с від 05.08.2016 року ГУМВС України в Одеській області про поновлення позивача на службі з 06.11.2015 року та на підставі п.9 ч.1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження», у звязку з розглядом рапорту позивача. До вказаних постанов додано лист голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_2, датований 22.09.2016 року та складений на імя позивача, яким голова відмовив позивачу у задоволенні рапорту про перехід до національної поліції з підстав закінчення трьохмісячного терміну з моменту опублікування ЗУ «Про Національну поліцію». Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки постановою суду він поновлений на посаді саме з 06.11.2015 року, а тому і сам рапорт був поданий у визначений законодавством строк, що не прийнято до уваги відповідачем. Таким чином, не задовольнивши рапорт про перевід, відповідач фактично позбавив ОСОБА_1 на подальше працевлаштування, оскільки до кінця наступного року органи міліції мають бути ліквідовані, не навівши обґрунтованих причин такої відмови. Вказані обставини стали зрозумілими позивачу при отриманні 24.11.2016 року наказу №77о/с від 05.08.2016 року про звільнення ОСОБА_1 старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ». Позивач зазначає, що наказ про поновлення та наказ про звільнення датовані одним числом, що фактично свідчить про ігнорування відповідачем постанови суду, оскільки до виконання функціональних обовязків позивача не було допущено, заробітна плата не нараховувалась, запис в трудову книжку не здійснювався. Отже, підстав для звільнення позивача за п. 64 «г» не існувало, чим порушено право позивача на працю, не враховано відсутність відмови позивача від проходження служби та не перевірено можливість реалізації права позивача на прийняття на службу до поліції. Позивач зазначає, що дане рішення є необґрунтованим. Позивач вважає, що він має достатній рівень освіти, значний досвід роботи в правоохоронній сфері, має необхідні для виконання службових завдань теоретичні знання та професійні якості, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, а тому відповідач зобовязаний був запропоновувати позивачу посаду у новому відомстві, у звязку з чим просить суд визнати протиправним та скасувати Наказ ГУ МВС України в Одеській області №77 о/с від 05.08.2016 року про звільнення підполковника ОСОБА_1 старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, зобовязати начальника ГУМВС України в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж роботи в системі МВС (вислугу років) ОСОБА_1, додавши до нього строк вимушеного прогулу, вважати вимушеним прогул у звязку з виданням наказу №77 від 05.08.2016 року та стягнути з ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове утримання з 04.05.2016 року до моменту винесення відповідного рішення.

Від відповідача Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області надійшли заперечення (а.с.48-50), відповідно до яких проти задоволення позову відповідач заперечує в повному обсязі та наголошує, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в позові не викладено фактичних, конкретних та обєктивних обставин в обґрунтування порушень його прав оспорюваним рішеннями відповідача та своїх вимог. Так, на виконання постанови ООАС від 04.05.2016 року позивача поновлено 05.08.2016 року наказом №76о/с в органах внутрішніх справ та враховуючи у ОСОБА_1 наявність бажання проходити службу в органах поліції, ліквідаційною комісією ГУМВС в одеській області вжито заходи щодо працевлаштування позивача в Головному управління Національної поліції в Одеській області та зясовувалась можливість переведення ОСОБА_1 на службу в поліції, однак від ГУНП в Одеській області відповідачем отримано інформацію, що позивач не приймався на службу в поліцію і вказаний орган не давав свого погодження на прийняття на службу в поліцію позивача, у звязку з чим посилання останнього на невжиття відповідачем таких заходів є недоречними. Враховуючи вказану інформацію, ГУМВС України в Одеській області прийнято єдине можливе законне рішення видано наказ №77 о/с від 05.08.2016 року про звільнення позивача, яким встановлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Також зазначив, що причиною вважати звільненим позивача саме з 06.11.2015 року був той факт, що служба в органах ввнутрішніх справ після цієї дати є неможливою у звязку зі скасуванням всіх штатних посад та втратою чинності ЗУ «Про міліцію», на підставі якого така служба була можливою. За наведених обставин, відповідач вказує на проведення процедури звільнення позивача у межах наданих повноважень та прийняття відповідного законного рішення про звільнення, а тому позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Представник ГУ НП в Одеській області письмових пояснень щодо заявленого позову до суду не надав.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 3 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У звязку з відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справу вирішено розглянути в порядку ч.6 ст.128 КАС України.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба, це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 09.08.1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Згідно наказу Головного управління МВС України в Одеській області №1271/о/с від 04 листопада 2015 року позивача звільнено з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області в запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись з прийнятим наказом, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із відповідним позовом (а.с.17-20).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2016 року по справі № 815/6775/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №1271 о/с від 04.11.2015р. в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області з 06.11.2015р., поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області з 06.11.2015р., стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по 04.05.2016 р. у розмірі 41122,56 грн., зобовязано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 поданий 03.11.2015р. про звільнення за пунктом 64 з у звязку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у звязку із виявленим бажанням проходити службу в поліції, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області та стягнення грошового утримання за один місяць.

31.05.2016 року та 25.07.2016 року Одеським окружним адміністративним судом по справі № 815/6775/15 видано виконавчі листи.

На виконання рішення суду, 29.07.2016 року на підставі заяви позивача, постановами ВП№51813942 та №51814023 відкрито виконавчі провадження щодо зобовязання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 поданий 03.11.2015р. про звільнення за пунктом 64 з у звязку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у звязку із виявленим бажанням проходити службу в поліції та щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області з 06.11.2015р.

Як зазначив позивач, грошове утримання Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по 04.05.2016 р. у розмірі 41122,56 грн. сплачено у повному обсязі.

На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2016 року по справі № 815/6775/15 наказом ГУ МВС України в Одеській області від 05.08.2016 року № 76 о/с скасовано пункт наказу ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 року № 1271 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області та поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 (М-023562) на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області з 06.11.2015 року (а.с.23).

Також судом встановлено, що наказом ГУ МВС України в Одеській області № 77 о/с від 05.08.2016 року підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про національну поліцію» через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 06.11.2015 року (а.с.22).

Позивач звернувся до державного виконавця із заявою від 22.09.2016 року щодо виконання рішення суду, оскільки останнього не було повідомлено про стан виконавчих проваджень, на що листом від 20.10.2016 року № 09.1-144000 Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області повідомив ОСОБА_1 про прийняття постанов від 27.09.2016 року та від 18.10.2016 року про закінчення виконавчих проваджень, зокрема, на підставі п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» у звязку з виданням наказу №76о/с від 05.08.2016 року ГУМВС України в Одеській області про поновлення позивача на службі з 06.11.2015 року та на підставі п.9 ч.1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження», у звязку з розглядом рапорту позивача (а.с.16).

Як вбачається з матеріалів справи, до вказаних постанов додано лист голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_2, датований 22.09.2016 року, складений на імя позивача, яким голова відмовив позивачу у задоволенні рапорту про перехід до національної поліції з підстав закінчення трьохмісячного терміну з моменту опублікування ЗУ «Про Національну поліцію» та у звязку з наявністю листа ГУНП в Одеській області згідно якого наказ щодо призначення позивача не видавався, Присяги поліцейського ОСОБА_1 не складено та відсутнє погодження ГУНП в Одеській області на переведення/прийняття позивача на службу (а.с.15).

Поряд з цим, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2016 року по справі № 815/6775/15 апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області повернуто апелянту через несплату судового збору за подачу апеляційної скарги. Таким чином, 14.07.2016 року постанова Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2016 року по вказаній справі набрала законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду 04 травня 2016 року по справі № 815/6775/15, яка набрала законної сили, встановлено, що відповідач жодним чином не послався на будь-яку невідповідність позивача вимогам до поліцейських.

З огляду на пункт 9 розділу ХІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №580-VIII, на який відповідач посилається в наказі, як на підставу звільнення, законодавець передбачає отримання згоди від працівників міліції на його призначення в службу поліції протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону.

Таким чином, судом зроблено висновок, що згоді позивача повинна передувати пропозиція про проходження служби. Разом з тим, відповідач заперечуючи проти позову, не зазначив, що позивачеві надавалася будь-яка пропозиція щодо проходження служби в поліції з подальшою згодою або відмовою від неї позивача.

Крім того, про наявність обовязку у відповідача при звільненні надати пропозицію щодо проходження служби в поліції випливає із інших положень розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII. Зокрема, відповідно до абзацу першого пункту 10 цього розділу працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 64 г Положення №114, на який відповідач посилається у спірному наказі, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас ( з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

З аналізу законодавчої норми випливає, що звільненню позивача повинен був передувати з боку відповідача розгляд можливості подальшого його використання на службі. Проте, відповідач не перевірив можливість реалізації права позивача на подальше проходження служби в ГУМВС України в Одеській області, не врахував відсутність пропозиції позивачу щодо проходження служби, відсутність надання згоди або відмови позивача від служби в поліції, а також не врахував, що вислуга років позивача в органах МВС на день звільнення становить 24 роки.

Також, судом встановлено, що в даному випадку відбулася ліквідація державного органу з подальшим правонаступництвом, а відтак зазначена ліквідація не звільняє державу від виконання обовязку по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, судом зроблено висновок, що відповідач, Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, приймаючи спірний наказ без попередньої перевірки можливості подальшого використання позивача на службі, без надання йому пропозиції про проходження служби в органах поліції, без отримання відмови позивача від такої пропозиції, порушив встановлену законом процедуру, що передує звільненню.

Вищевикладені обставини, встановлені судом у справі № 815/6775/15, відповідно до ч.1 ст.72 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Згідно з ч.1. ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Таким чином, позивача наказом від 05.08.2016 року № 76 о/с поновлено на посаді, та того ж дня наказом № 77 о/с звільнено з органів внутрішніх справ з тих самих підстав, що й наказом № 1271 о/с від 04.11.2015 року, який визнано постановою Одеського окружного адміністративного суду 04 травня 2016 року по справі № 815/6775/15 протиправним та скасовано.

При цьому, судом встановлено, що відповідач і в подальшому під час прийняття оскаржуваного наказу не сприяв в реалізації права позивача щодо проходження ним подальшої служби в органах поліції, оскільки жодних листів на адресу позивача з цього приводу не направлялось, такі відомості також не надані до суду відповідачем під час розгляду справи.

Суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

02.07.2015 року було прийнято Закон України Про Національну поліцію № 580-VIII (далі Закон України № 580-VIII), який опубліковано в газеті Голос України 06.08.2015 року.

У пп.1 п.1 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону закріплено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону визнано такими, що втратили чинність: Закон України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 4, ст. 20 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 4, ст. 21).

Згідно пунктів 8-11 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України № 580-VIII: З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. (п.8).

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.(п.9).

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.(п.10).

Як встановлено судом, оскаржуваний наказ № 77 о/с про звільнення позивача з займаної ним посади в органах внутрішніх справ був прийнятий 05.08.2016 року, в той самий день, що і наказ № 76 о/с про поновлення позивача на службі за рішенням суду.

При цьому, будь-яких доказів того, що відповідач у період між виданням наказів № 76 о/с та № 77 з'ясував наявність у позивача бажання проходити службу в поліції, чи відсутність згоди позивача на проходження служби в поліції, відповідно до вимог пунктів 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України № 580-VIII, відповідач суду не надав.

При цьому позивач вказує на подання такої згоди (рапорту) щодо бажання проходження служби у новоствореному органі і, відповідно, останній не відмовлявся від проходження служби в поліції.

Дані обставини також встановлені постановою ООАС від 04.05.2016 року, а саме: судом встановлено, що 03.11.2015 року позивач відповідно до пункту 64 з Положення №114 разом з усіма працівниками відділу подав відповідний рапорт на імя начальника ГУМВС України в Одеській області про звільнення його з ОВС у звязку з бажанням проходити службу в поліції. Однак , на відміну від інших працівників, даний рапорт не розглядався відповідачем та не була на нього надана відповідь . Даний факт підтверджується показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - працівниками міліції, з якими позивач працював разом у відділі розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області та які були допитані в судовому засіданні. Також свідки повідомили, що разом з позивачем 03.11.2015р. писали та подавали рапорт про бажання проходити службу в поліції і тільки в грудні 2015 року їм та позивачеві стало відомо про видання наказу про їх призначення в т.ч. про спірний наказ, яким було звільнено позивача. Зазначали, що причини, чому рапорт позивача не був розглянутий, позивач був звільнений, а вони прийняті до лав поліції їм невідомі, незважаючи на одночасне з позивачем написання та подання рапортів. При цьому свідки вказували, що будь-яких додаткових заходів та дій відмінних від позивача щодо свого призначення на служу в поліцію не вчиняли.

Також зазначено, що показання свідків спростували позицію відповідача про те, що позивач не надавав будь-яких документів про бажання проходити в майбутньому службу в поліції та доводять її неправдивість.

Отже, ГУ МВС України в Одеській області при виданні наказу № 77 о/с не враховано відсутність відмови позивача від проходження служби в поліції та саме наявність такої згоди, а взагалі не перевірено можливість реалізації права позивача на прийняття на службу до поліції, що є обовязковою передумовою для звільнення особи згідно вимог Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України № 580-VIII.

Суд наголошує, що п.9 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України № 580-VIII закріплено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ станом на 06.11.2015 року, за їх згодою, бути прийнятими на службу до поліції, за умови відповідності працівників міліції вимогам, встановленим до поліцейських.

Зазначене право працівників міліції на первинному етапі реалізується шляхом вчинення пропозиції відповідними керівними посадовими особами про прийняття на службу до поліції на певну посаду та у пропонований орган, та виявлення такими працівниками міліції бажання проходити службу в поліції шляхом написання відповідних заяв (рапортів).

Проте, в порушення вимог п.9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 580-VIII, з моменту опублікування цього Закону (06.08.2015 року) та до прийняття оскаржуваного наказу (05.08.2016 року) про звільнення позивача за п.64 г (через скорочення штату), позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, та не було перевірено можливості його подальшого використання на службі.

Таким чином, оскаржуваний наказ був прийнятий ГУ МВС України в Одеській області за відсутності умов для звільнення позивача через скорочення штату.

При цьому, суд вважає за необхідне також зазначити наступне.

Відповідно до наявного у матеріалах справи листа голови ліквідаційної комісії ГУ МВС в Одеській області Г.Лорткіпанідзе від 22.09.2016 року №9/4171/2016 щодо розгляду рапорту позивача від 03.11.2016 року, складеного на виконання постанови ООАС від 04.05.2016 року, яка набрала законної сили, вбачається, що підставою для відмови у задоволенні рапорту слугувала відсутність у відповідача інформації щодо прийняття ОСОБА_1 до будь-якого органу поліції, в той час як саме вказаним рішенням суду встановлено прийняття відповідачем наказу без попередньої перевірки можливості подальшого використання позивача на службі, без надання йому пропозиції про проходження служби в органах поліції, без отримання відмови позивача від такої пропозиції, чим порушено встановлену законом процедуру, що передує звільненню та зобовязано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 поданий 03.11.2015р. про звільнення за пунктом 64 з у звязку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у звязку із виявленим бажанням проходити службу в поліції.

При цьому, зазначене право працівників міліції на первинному етапі реалізується шляхом вчинення пропозиції відповідними керівними посадовими особами про прийняття на службу до поліції на певну посаду та у пропонований орган.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі № 21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ Про міліцію, Законом України від 2 грудня 1990 року № 509-XII Про державну податкову службу, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР 42946756).

Суд згідно з положеннями ст.9 КАС України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1Є середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання щодо позовної вимоги про зобовязання ГУМВС України в Одеській області виплатити грошове утримання, суд, керуючись статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства, при обранні належного способу захисту порушеного права позивача, дійшов висновку про наступне.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Крім того, відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до абз.4 п.2 Порядку визначено, що у разі, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 3 п.4 Порядку, в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).

Так, оскільки позивач не працював на посаді з 06.11.2016 року, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Суд встановив, що згідно з довідкою ГУМВС України в Одеській області від 19.04.2017 року № 14/1-700, посадовий оклад позивача становив 950,00 грн.(а.с.136).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 р. № 10196/0/14-14/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік кількість робочих днів у вересні 2015 року становила 22 дні, а у жовтні 2015 року становила 21 день.

Таким чином, згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньоденна заробітна плата позивача складає 44,20 грн.((950,00+950,00)/43)

Згідно з листами Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року 10846/0/14-15/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік та «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13, кількість робочих днів з моменту звільнення позивача у серпні 2016 року (з 05.08.2016 року по 31.08.2016 року) становила 18 днів, у вересні 2016 року становила 22 дні, у жовтні 2016 року становила 20 днів, у листопаді 2016 року становила 22 дні, у грудні 2016 року становила 22 дні, у січні 2017 року становила 20 днів, у лютому 2017 року становила 20 днів, у березні 2017 року становила 22 дні та у квітні 2017 року з 01.04.2017 року по 25.04.2017 року становить робочих 16 днів.

Тобто, у період з 05.08.2016 року по 25.04.2017 року загальна кількість робочих днів складає - 182 дні.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління МВС України в Одеській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05.08.2016 року по 25.04.2017 року у розмірі 8044,40 грн. (182х44,20грн.).

При цьому, статтею 236 Кодексу законів про працю України визначено оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Так, даною нормою встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Розділом V КАС України визначено порядок вирішення процесуальних питань, повязаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Так, відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Пунктом 9 статті 267 КАС України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною постановою суду.

З урахуванням наведеного, вимога позивача про стягнення грошового утримання з 04.05.2016 року по 04.08.2016 року задоволенню не підлягає, оскільки діючим законодавством передбачено відповідний порядок вирішення процесуальних питань, повязаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Щодо вимоги позивача про зобовязання начальника ГУМВС в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж позивача, додавши до нього строк вимушеного прогулу та з визнанням періоду по день фактичного його поновлення на посаді вимушеним прогулом і зарахування цього часу до стажу служби в органах внутрішніх справ, суд приходить до висновку, що дана вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Зарахування часу вимушеного прогулу, що стався не з вини працівника, до зазначеного стажу роботи, є обов'язком роботодавця.

З огляду на що, питання обрахунку трудового стажу має здійснити відповідач на стадії виконання судового рішення, в частині поновлення ОСОБА_1 на службі, при цьому позивачем не надано доказів звернення до відповідача з відповідною вимогою та отримання відмови у задоволенні такої, а тому вимога про зобов'язання відповідача зарахувати вимушений прогул до стажу служби в органах внутрішніх справ є передчасною.

З фактичних обставин справи, встановлених судом, та досліджених доказів вбачається, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій, відтак заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п.2 та п.3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №77 о/с від 05.08.2016 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобовязання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №77о/с від 05.08.2016 року про звільнення підполковника ОСОБА_1 старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 05.08.2016 року.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.08.2016 року по 25.04.2017 року у розмірі 8044 /вісім тисяч сорок чотири/ грн. 40 коп. з урахуванням відрахувань (податків) по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % та воєнного збору у розмірі 1,5 %.

В частині поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 (один) місць у розмірі посадового окладу в сумі 950 /девятсот пятдесят/ грн. 00 коп. допустити негайне виконання судового рішення.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя П.П.Марин