Рішення № 66181758, 24.04.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/1418/16-ц Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І. М.

Категорія 21 Доповідач Микитюк О. Ю.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Микитюк О.Ю.

суддів Кочетова Л.Г.

ОСОБА_1М

при секретарі Кучерявому О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (третя особа Радомишльської районна державна адміністрація, ОСОБА_5) про визнання договору дарування житлового будинку недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 березня 2017 року,

встановила:

У вересні 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, укладеного між ними та ОСОБА_4 10 липня 2003 року В обґрунтування позову зазначила, що вони в рівних частках були власниками будинку по вул.Близнюка, 76-а в м.Радомишль. Внаслідок тяжких обставин та обману із сторони відповідачки уклали вказаний договір на вкрай невигідних для себе умовах. Відповідачка не сплатила ним обіцяні гроші і не забезпечила їх іншим житлом. Договір порушив права неповнолітньої ОСОБА_3, яка підписала його замість матері ОСОБА_2

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 березня 2017 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що суд не взяв до уваги відсутність згоди органу опіки і піклування на дарування частини будинку, належну неповнолітній особі, а також той факт, що неповнолітня ОСОБА_3 підписала договір замість матері ОСОБА_2 Посилається на порушення судом порядку дослідження доказів.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено що ОСОБА_2, ОСОБА_3 на праві власності належав в рівних частках житловий будинок по вул.Близнюка, 76-а в м.Радомишль. 10 липня 2003 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подарували ОСОБА_4 вказаний житловий будинок. Договір дарування оформлений нотаріально (а.с.20,21).

На спірні правовідносини поширюються норми Цивільного кодексу України 1963 року. Статтею 57 ЦК України 1963 року передбачено, що угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, а також угода, яку громадянин був вимушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною. Відповідно до ст.48 ЦК України 1963 року недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону, зокрема обмежує особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Позивачі не довели наявності визначених у ст.57 ЦК України 1963 року підстав для визнання договору дарування недійсним.

На час укладення договору дарування ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) була неповнолітньою.

Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України Про охорону дитинства» (в редакції, що діяла станом на 10 липня 2003 року) батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла.

З матеріалів справи вбачається, що орган опіки та піклування Радомишльська міська рада своїм рішенням від 08.07.2003 року №175 надав дозвіл на продаж належній ОСОБА_3 ? частини житлового будинку, дозволу на безоплатне відчуження (дарування) не надавав.

Оспорюваний договір обмежив особисті і майнові права неповнолітньої ОСОБА_3, тому є підстави для визнання його недійсним в порядку ст.48 ЦК України 1963 року.

Відповідно до ч.7 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України 2004 року до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на предявлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки (ст.71 ЦК України 1963 року). Сплив строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст.80 ЦК України 1963 року).

Трирічний строк позовної давності сплинув 11 липня 2006 року. Із позовом про визнання недійсним договору дарування від 10 липня 2003 року позивачі звернулися через 10 років та два місяці після спливу строку позовної давності.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ч.1 ст.60 ЦПК України). Позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження поважних причин, що перешкоджали їм подати позов протягом такого тривалого часу. Отже, порушене право не підлягає захисту.

Оскільки суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не поширюються на спірні правовідносини, рішення належить скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові за пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 314, 316, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Скасувати рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у позові за пропуском строку позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча: Судді: