Рішення № 66179966, 13.04.2017, Голопристанський районний суд Херсонської області

Справа № 654/17/17-ц

Провадження №2/654/321/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2017 року Голопристанський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого - судді Данилевського М.А.

за участю секретаря Друговин В.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань Херсонської області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

В С Т А Н О В И В:

05.01.2017 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи його тим, що у відповідності до умов договору, оформленого розпискою від 07 квітня 2014 року відповідач ОСОБА_3 позичила у позивача грошові кошти в сумі 4000 доларів США, які зобовязалася повернути до 25 грудня 2014 року. Розмір відсотків за користування коштами розпискою не визначено. Відповідач ОСОБА_3 не виконала грошове зобовязання повернути грошові кошти в строк визначений договором, тому позивач ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача борг в сумі 108763,43 гривні (що відповідає сумі 4000 доларів США згідно офіційного курсу Національного банку України на день звернення з позовом до суду) та три проценти річних від простроченої суми, яка складає 6525,80 гривень, судові витрати покласти на відповідача ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати договір позики між нею та ОСОБА_1 недійсним, посилаючись на те, що грошові кошти від ОСОБА_1 не отримувала, написала розписку під психологічним тиском, позивач за первісним позовом погрожував їй судовими розглядами, оскільки її чоловік ОСОБА_5 був винний кошти ОСОБА_1

У судовому засіданні позивач (за первісним позовом) ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали посилаючись на підстави, наведені в позовній заяві та просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 борг відповідно до розрахунку, наданого з позовними матеріалами. В задоволені зустрічного позову просили відмовити за безпідставністю.

Відповідач (за первісним позовом) ОСОБА_3 та її представник по довіреності ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили задовольнити зустрічний позов визнати договір позики безгрошовим, через те, що відповідачка ОСОБА_3 грошові кошти від ОСОБА_1 не отримувала, договір позики визнати недійсним.

Заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволені зустрічного позову слід відмовити виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики, про що складена розписка, про те, що ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 4000 доларів США, які зобовязалася повернути до 25 грудня 2014 року. Розписка була написана власноручно ОСОБА_3 у своєму службовому кабінеті 07 квітня 2014 року. Факт написання розписки сторонами не оспорюється.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не заперечував то факт, що 07.04.2014 не передавав грошові кошти відповідачу ОСОБА_3, зазначені грошові кошти були передані відповідачу раніше.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним у момент передачі грошей, або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За загальним правилом, договір позики підтверджується наданням боргового документа позичальника або іншим, підписаним позикодавцем документом, який засвідчує передачу йому певної грошової суми.

Борговим документом за договором позики можуть бути розписки, квитанції, будь-які інші письмові документи, що підтверджують одержання боржником грошей, речей, зокрема їх кількість, рід та якість, а також волевиявлення боржника повернути отримані у борг гроші, речі (на визначену дату чи визначений моментом витребування).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1051 ЦК України, при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошевість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України).

Зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобовязань, що виникли з правочину.

Розрив у часі між передаванням грошей за договором позики позивачем відповідачу та складанням розписки відповідачем на підтвердження отримання коштів за договором не є, на думку суду, підставою для визнання договору недійсним чи неукладеним.

Відмова в задоволені в первісному позові з цих підстав буде суперечити принципам справедливості, добросовісності та розумності, передбачених статтею 3 ЦК України та праву особи щодо мирного володіння майном, передбаченим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог надав письмову розписку від 07.04.2014, яка підтверджує укладення між сторонами договору позики на суму 4000 доларів США, укладений між ним та відповідачем ОСОБА_3, відповідно до якого, позивач ОСОБА_1 надав відповідачу ОСОБА_3 позику в сумі 4000 (чотири тисячі) доларів США.

Відповідно до тексту вказаної розписки, позичальник ОСОБА_3 зобовязується повернути позикодавцю ОСОБА_1 позику в сумі 4000 доларів США до 25.12.2014. Наявність у позикодавця розписки свідчить, про невиконання позичальником боргового зобовязання.

Дану розписку суд розцінює, як борговий документ, а тому позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобовязання, визначеного у гривнях. Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-771цс15 від 27.01.2016.

Тому первісні позовні вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочки виконання грошового зобовязання відповідачем за первісним позовом задоволенню не підлягають, тому в цій частині первісного позову слід відмовити.

Згідно з правилом ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин), а не таким, що є неукладеним.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК).

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України сторона на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсними, відповідач за первісним позовом силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України тощо.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 просить визнати договір недійсним, через неотримання грошових коштів від позивача за первісним позовом та вчинення правочину під впливом помилки та психічного тиску на ОСОБА_3 з боку ОСОБА_1 При цьому ст. 204 ЦК презумується правомірність правочину, яка може бути спростована не шляхом визнання його судом неукладеним, а за позовом про визнання його судом недійсним з підстав, установлених законом.

Відповідно до пунктів 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно зі статтями 229 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача за зустрічним позовом, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

З пояснень відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 вбачається, що вона будучи піддана психологічному тиску з боку ОСОБА_1, видаючи розписку на 4000 доларів США, вважала, що ця сума є частиною боргу, який повинен повернути її чоловік ОСОБА_5 ОСОБА_1 Однак зазначене твердження спростовується наявними у справі доказами. Так, рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 24.05.2016 (справа № 654/559/16-ц) стягнуто з ОСОБА_5 (чоловіка ОСОБА_3М.) на користь ОСОБА_1 борг у сумі 196000 гривень за договором позики від 23.01.2015. В той час як розписка про отримання в борг ОСОБА_3 4000 доларів США була складена раніше 07.04.2014. Зазначене твердження відповідача за первісним позовом суд розцінює як намагання уникнути відповідальності за невиконання грошового зобовязання за договором позики.

Таким чином, позивачем за зустрічним позовом не доведено належними засобами ані написання розписки під впливом обману чи психологічного тиску, що могло потягнути визнання договору недійсним, ані безгрошовість договору позики, щоб могло б свідчити про неукладеність договору.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволені зустрічного позову.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в постанові від 01.03.2017 по цивільній справі № 6-284цс-17.

Тому задовольняючи первісний позов в частині стягнення основної суми боргу, який заявлений в національній грошовій одиниці гривні в сумі 108763,43 гривень (що відповідає сумі 4000 доларів США згідно офіційного курсу Національного банку України на день звернення з позовом до суду), суд вважає за необхідно задовольнити позов в сумі 107 502 (сто сім тисяч пятсот дві) гривні 68 копійок, що відповідає сумі 4000 доларів США згідно офіційного курсу Національного банку України на день винесення рішення судом станом на 13.04.2017 (офіційний курс НБУ долара США до гривні станом на 13.04.2017 складає 26,87567100 гривень за 1 долар США).

Стосовно стягнення з відповідача судових витрат, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує понесені і документально підтверджені судові витрати, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст. ст. 509, 526, 530, 610, 611, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 15, 60, 88, 107, 110, 118-120, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу за договором позики в сумі 107 502 (сто сім тисяч пятсот дві) гривні 68 копійок.

В задоволені інших позовних вимог позивача за первісним позовом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 551 гривна 20 копійок.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Голопристанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М. А. Данилевський