Ухвала суду № 66178187, 26.04.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6254/16-ц 26.04.2017 26042017 26.04.2017

Провадження №22-ц/784/987/17

Справа номер 489/6254/16-ц

Провадження номер 22-ц/784/987/17 Головуючий суду першої інстанції: Тихонова Н.С.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду: Локтіонова О.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2017 року м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Шагаєм О.А.,

за участю:

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

відповідача - ОСОБА_5,

третьої особи - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15 березня 2017 року, ухвалене за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання іпотечного договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

20 грудня 2016 року ОСОБА_3 пред'явив до ОСОБА_5 зазначений позов, який в подальшому уточнював та обґрунтовував наступним.

06 листопада 2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір позики на суму 43 530 грн., що на момент укладення договору еквівалентно 5 500 доларів США зі сплатою 6% в місяць, що є еквівалентом 330 доларів США за курсом Національного Банку України на день сплати відсотків до дня фактичного повернення позики. Строком повернення вказаної позики було визначено 06 листопада 2012 року.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов вищезазначеного договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що рішеннями Заводського районного суду м.Миколаєва від 02 березня 2016 року та Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року визнано недійсними положення вищезазначеного договору позики, зазначені у пункті 1.1., а саме в частині зазначення суми відсотків в еквіваленті 330 доларів США за курсом НБУ на день сплати відсотків до дня фактичного повернення позики та пунктах 1.5. та 4, а саме щодо визнання відсотків та боргу повернутими лише за наявності розписки позикодавця про їх повернення.

ОСОБА_3 вказував, що визнані недійсними пункти договору позики складають зміст основного зобов'язання у договорі іпотеки, а тому згідно з ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України договір іпотеки є недійсним.

У зв'язку з цим позивач просив визнати його недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення - про задоволення його позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 06 листопада 2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_7 отримав у позику 43 530 грн.85 коп., що на день передачі грошей відповідало еквівалентові суми 5500 доларів США за курсом Національного банку України на день посвідчення договору, зі сплатою процентів в розмірі 6% в місяць від суми позики в гривнях, що є еквівалентом 330 доларів США за курсом Національного банку України на день сплати відсотків до дня фактичного повернення позики. Строком повернення вказаної позики було визначено 06 листопада 2012 року (а.с.6).

Того ж дня між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_8 укладено іпотечний договір, за умовами якого з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вищезазначеним договором позики останні передали ОСОБА_5 в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7-9).

Рішеннями Заводського районного суду м.Миколаєва від 02 березня 2016 року та Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року визнано недійсними положення вищезазначеного договору позики, зазначені у пункті 1.1., а саме в частині зазначення суми відсотків в еквіваленті 330 доларів США за курсом НБУ на день сплати відсотків до дня фактичного повернення позики та пунктах 1.5. та 4, а саме щодо визнання відсотків та боргу повернутими лише за наявності розписки позикодавця про їх повернення (а.с.10-13).

Згідно з ст.ст.1, 3, 18 Закону України «Про іпотеку», в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, зокрема, коли: 1) зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, не має необхідного обсягу цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; 4) правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 5) правочин вчиняється батьками (усиновлювачами) усупереч правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що вони є безпідставними, оскільки визнання частково недійсними вищевказаних пунктів договору позики не свідчить про наявність підстав для визнання недійсним вцілому оскаржуваного іпотечного договору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, тому що він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідивши обставини справи, дав належну оцінку доказам у справі та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Визнання частково недійсним основного зобов'язання жодним чином не тягне за собою визнання недійсним іпотечного договору.

Що стосується посилання позивача на те, що вищевказане вплинуло на наявність у іпотечному договорі істотної умови про зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, то воно є помилковим.

На час укладання спірного договору сторонами було узгоджено вказані умови.

Визнання частково недійсними пунктів 1.1., 1.5., 4 договору позики не свідчить про відсутність в іпотечному договорі істотних умов.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий

Судді