Рішення № 66166382, 18.04.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2017р. Справа № 914/2509/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Петрашка М.М., суддів Мазовіта А.Б., Мороз Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Юліус Блюм ГмбХ, Австрія, м. Хьохст,до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів, Україна,про: припинення порушення прав на знаки для товарів і послуг та відшкодування збитків.Представники:позивача:Хома М.В. - представник.відповідача:не з'явився.

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід суду не поступало. Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Юліус Блюм ГмбХ до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про припинення порушення прав на знаки для товарів і послуг та відшкодування збитків. Ухвалою суду від 03.10.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду та провадження у справі порушено. Рух справи відображено у попередніх ухвалах та протоколах. Ухвалою суду від 13.12.2016 р. призначено колегіальний розгляд справи. Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13.12.0016 р. до складу колегії суддів включено суддів Мороз Н.В., Сухович Ю.О. Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.03.2017 р. до складу колегії суддів замість судді Сухович Ю.О. включено суддю Мазовіта А.Б.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Позивачем здійснено міжнародну реєстрацію знаку для товарів і послуг - BLUM за №1171363 від 29.04.2013 р., охорона якого розповсюджується на територію України. Відповідачем здійснено порушення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності позивача шляхом використання на веб-сторінках інтернет-магазину знаків для товарів і послуг позивача з метою пропонування його товару для продажу. Відповідно до положень ч. 2 ст. 20 ЗУ "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" позивач просить зобов'язати відповідача припинити використання знаків для товарів і послуг компанії Блюм та стягнути збитки у формі упущеної вигоди.

Позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. №608/17 від 13.02.2017 р.) згідно з цією заявою просить стягнути з відповідача 90.000,00 грн. збитків у формі упущеної вигоди.

Позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. №1739/17 від 18.04.2017 р.) згідно з цією заявою просить стягнути з відповідача 711,56 грн. збитків у формі упущеної вигоди.

Суд здійснює розгляд справи з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Крім того, позивачем подавались клопотання (вх. №4392/17 від 31.01.2017р.) про огляд доказів за їх місцезнаходженням, клопотання про витребування доказів (вх. №9919/17 від 03.03.2017р)., та клопотання про витребування доказів (вх. №9917/17 від 03.03.2017р.).

Суд відмовляє у задоволенні клопотання (вх. № 4392/17 від 31.01.2017р.) про огляд доказів за їх місцезнаходженням, оскільки відповідні викопіювання із веб-сайтів додані до матеріалів справи, а також, за твердженням сторін, на час розгляду справи інформація відсутня.

Суд відмовляє у задоволенні клопотань про витребування доказів (вх. №9919/17 від 03.03.2017р) у Шевченківського ВП ГУНП у м.Львові та (вх. №9917/17 від 03.03.2017р) у Львівської місцевої прокуратури №2, оскільки позивачем не надано доказів неможливості самостійного отримання відповідної інформації. Разом з тим, суд вважає, що задоволення вказаних клопотань є недоцільним враховуючи обставини які будуть встановлені нижче.

Відповідач у поданому відзиві заперечив проти позовних вимог з наступних підстав. Позивач не надав належних доказів здійснення міжнародної реєстрації міжнародних торгових марок. Також позивач не надав належних доказів використання відповідачем знаків для товарів і послуг "BLUM". Не долучені докази оплати рахунку за товар №347 від 07.09.2016 р. Також зазначає, що будь-яка особа маючи номер банківського рахунку відповідача може без відома отримувача перерахувати йому кошти вказавши призначення платежу будь-якого змісту, зокрема за товари "BLUM". Крім того, вказує на те, що на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 не міститься згадки про продукцію позивача. Тому просить у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимог підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяви та надав усні пояснення по суті справи.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, додаткових доказів не подав.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.

ДП "Український інститут інтелектуальної власності" Державної служби інтелектуальної власності України у листі від 05.08.2015 р. №24874/3 вказує, що на території України діє міжнародна реєстрація знаку для товарів і послуг - BLUM за №1171363 від 29.04.2013 р.

Відповідно до листа Львівської митниці ДФС від 07.10.2015 р. №11934-10/13-70-18/9 відсутня інформація щодо ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту фізичними особами продукції торгової компанії "BLUM" в зоні діяльності Львівської митниці за період з 22.08.2013 р. по 06.10.2015 р.

У листі Львівської митниці ДФС від 16.11.2016 р. №18902/10/13-70-07/19 зазначено, що у період з 07.10.2015 р. по 15.11.2016 р. не здійснювалось митного оформлення імпорту фізичними особами-підприємцями та громадянами товарів із зазначенням компанії JULIUS BLUM GmbH, торгової марки "Блюм" чи "BLUM", із зазначенням в описі товару слова "Блюм" чи "BLUM".

Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз у висновку №1087 від 10.03.2016 р. зазначено, що на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2 містяться графічні зображення товарів із зазначенням торгової марки BLUM.

Слід зазначити, що сторони заперечували про призначення у справі судової експертизи.

ТзОВ "УАПРОМ" у листі-відповіді на адвокатський запит від 24.05.2016 р. №12/05 повідомило, що користувачем сайту http: ІНФОРМАЦІЯ_2 є ФОП ОСОБА_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1), реквізити: ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_2.

У підтвердження завданих збитків, у матеріалах справи міститься рахунок на оплату № 347 від 07.09.2016р. виставлений ФОП ОСОБА_3 у сумі 400,00 грн. за товар Blum Tandembox Antaro 558/5001B K направляюча корпусу 500мм. Покупець - кінцевий споживач.

07.09.2016р. ОСОБА_6 оплачено вартість товару - Петля Blum CLIP top на суму 311,56 грн., одержувач ОСОБА_3

Згідно з поштовою накладною №59000203526067 ОСОБА_3 надіслав фурнітуру одержувачу ОСОБА_7

З огляду на те, як зазначає позивач, що компанія «Блюм» є єдиним правоволодільцем торгівельних марок, що підтверджується міжнародною реєстрацією, зокрема №1171363, яка не надавала права реалізації продукції під її торговими знаками інтернет-магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (відповідачу), позивач просить зобов'язати відповідача припинити використання знаків для товарів і послуг компанії Блюм та стягнути збитки у формі упущеної вигоди.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Як установлено судом, між сторонами у справі на підставі завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує на те, що відповідачем використано позначення "BLUM" за міжнародною реєстрацією №1171363 при здійсненні пропонування до продажу товарів JULIUS BLUM GmbH, в мережі Інтернет на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з частиною першою статті 4 Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891, яка набула чинності для України 25.12.1991 (далі - Мадридська угода), з дати реєстрації, зробленої в Міжнародному бюро, у кожній зацікавленій Договірній країні знаку надається така сама охорона, як і у випадку, коли б він був заявлений там безпосередньо.

Відповідно до частини третьої статті 494 Цивільного кодексу України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Згідно з приписами частини четвертої статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Частиною п'ятою статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" визначено, що свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Разом з тим, виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється, зокрема, на використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот (частина шоста статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг").

Таким чином, у випадку введення товару з відповідною торговельною маркою в цивільний обіг власником цієї марки наступний перепродаж цього товару вже не потребує дозволу власника цієї марки та не може бути ним обмежений або заборонений за умови дотримання особами, що здійснюють подальший перепродаж товару, вимог щодо незмінності якості цього товару.

Відтак, слід визначити на якому етапі права власника свідоцтва (міжнародної реєстрації) є вичерпаними з точки зору українського законодавства.

Так, у теорії виділяють три підходи до принципу вичерпання прав: міжнародний, регіональний та національний.

У відповідності до міжнародного принципу вичерпання прав право власника забороняти використання торговельної марки вичерпується після продажу товару, незалежно від того, в якій з країн товар було введено в цивільний обіг (тобто у випадку введення товару з відповідною торговельною маркою в цивільний обіг у будь-якій країні власником цієї торговельної марки, наступний перепродаж цього товару на території будь-якої іншої країни, де його права також охороняються, вже не може бути ним обмежений або заборонений). Згідно з регіональним принципом вичерпання прав право власника торговельної марки забороняти її використання вичерпується на території певного регіону після того, як товари були введені в цивільний обіг на території іншого регіону (діє в країнах, які пов'язані регіональною угодою). Національний принцип вичерпання прав передбачає вичерпання прав для кожної країни окремо (навіть якщо товари вже були введені в обіг на території інших держав, їх імпорт та продаж на території держави, яка слідує національному принципу вичерпання прав, може здійснюватися лише за згодою власника торговельної марки або уповноваженої ним особи).

Вибір конкретного принципу вичерпання прав належить до компетенції законодавця та має бути зафіксований у законі.

Приписи частини шостої статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не пов'язують вичерпання прав власника торговельної марки з введенням ним товару (або за його згодою) в цивільний оборот виключно на території України. Отже, введення власником торговельної марки (або за його згодою) товару під відповідним знаком для товарів і послуг у цивільний оборот може бути здійснено і на території іншої держави (держав), після чого власник не може обмежити або заборонити наступний перепродаж цього товару на території іншої країни, де його права також охороняються (у тому числі на території України). Зазначене, за відсутності територіальних обмежень, дає підстави стверджувати про існування в Україні міжнародного підходу до вичерпання прав.

Таким чином, позивач (або інша особа за його згодою), який ввів у цивільний оборот спірний товар під знаком для товарів і послуг "BLUM" на території будь-якої іншої держави, не має права заперечувати проти використання без згоди позивача зареєстрованого знака під час пропонування до продажу такого товару на території України (Постанова Вищого господарського суду України від 20.10.2015р. у справі № 904/2029/15).

До матеріалів справи позивачем не додано доказів скарг споживачів щодо якості продукції, виробником якої є позивач, яка могла пропонуватися для продажу в Україні відповідачем.

Також, доказів використання відповідачем знаку для товарів і послуг "BLUM" для товарів які виготовляються не позивачем, матеріали справи не містять.

За наведених обставин, згідно з чинним законодавством України питання вичерпання прав власника торговельної марки не пов'язується безпосередньо з введенням товару в цивільний оборот виключно на території України. Водночас, беручи до уваги вищенаведене, обставини за яких товари "BLUM" були придбані та місце їх придбання з метою перепродажу не впливають на правильність вирішення даного спору. Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про припинення порушення прав на знаки для товарів і послуг.

В частині позовних вимог про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, суд враховує таке.

Відповідно до статей 16, 432 ЦК України одним із способів захисту прав є стягнення збитків (матеріальної шкоди) за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також компенсації за порушення авторського права і суміжних прав.

Згідно з пунктом "г" частини першої статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав вправі подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Частиною другою статті 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" також передбачено, що порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Таким чином, у визначенні розміру збитків в частині упущеної вигоди господарським судам слід виходити з показників, які звичайно характеризують доходи суб'єкта авторського права та/або суміжних прав.

Такими показниками можуть бути: роздрібна ринкова ціна оригінального товару / ліцензійного примірника твору та об'єктів суміжних прав; плата за відповідні види використання творів та об'єктів суміжних прав, яка звичайно застосовується; інші подібні показники. При цьому, як правило, не слід зважати на систему знижок чи пільг, яка застосовується суб'єктом авторського права та/або суміжних прав у залежності від кількості придбаних примірників творів і об'єктів суміжних прав, ціни договору про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на твір та/або об'єкт суміжних прав, інших критеріїв. Документами, що підтверджують роздрібну ціну оригінального товару / ліцензійного примірника твору, можуть будь-які належним чином оформлені документи (лист, довідка, прайс-лист, прейскурант тощо) суб'єкта авторського права та/або суміжних прав або його офіційного представника в Україні (пункт 50 постанови "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").

У пункті 50 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" від 17.10.2012 р. №12 також роз'яснено, що у вирішенні відповідних спорів, в яких застосовується поняття "упущена вигода", судам слід виходити з того, що на час вчинення правопорушення один контрафактний товар / примірник твору витісняє з ринку один оригінальний товар / ліцензійний примірник твору. У розгляді відповідних справ слід також мати на увазі приписи абзацу другого частини третьої статті 22 ЦК України, згідно з яким якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Однак, із аналізу матеріалів справи та обставин встановлених судом вище не вбачається наявності елементів складу цивільного правопорушення, а також позивачем не підтверджено належними доказами суму заявлених до стягнення збитків (упущеної вигоди). З огляду на наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у формі упущеної вигоди.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Сплачений судовий збір на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Відповідачем заявлено вимогу про відшкодування витрат за послуги адвоката. У підтвердження надав договір про надання правової допомоги №382 від 31.10.2016 р., укладений між адвокатським об'єднанням "Мицик і Партнери" (ЄДРПОУ 38558009) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (надалі - клієнт). За умовами цього договору адвокатське об'єднання надає правову допомогу у господарській справі №914/2509/16. Правову допомогу відповідачу згідно з ордером ЛВ №080722 від 31.10.2016 р. надає адвокат Швець Дмитро Юрійович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.07.2014 р. №000119).

Надання правової допомоги підтверджується актом виконаних робіт від 02.03.2017 р. у сумі 9.500,00 грн. Оплата наданих послуг правової допомоги підтверджується квитанцією №718338017 від 02.03.2017 р.

Відповідно до положень статті 44 Господарського процесуального кодекс України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (частина третя статті 48 Господарського процесуального кодекс України).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (пункт 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7).

Відтак, аналізуючи вищенаведене, беручи до уваги підготовлені відповідачем матеріали та час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, ураховуючи розумність витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з позивача на користь відповідача 3.000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Стягнути з Юліус Блюм ГмбХ, Австрія, м. Хьохст (Julius Blum GmbH, адреса: Industriestrasse 1, 6973 Hochst, Austria, registration No. (ідентифікаційний код) FN 62067а) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1, Україна, 79049; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 3.000 грн. відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.04.2017 року.

Суддя М.М. Петрашко

Суддя А.Б. Мазовіта

Суддя Н.В. Мороз