Постанова № 66166018, 19.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2017 р. Справа№ 910/20227/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Степанець О.В.,

від позивача - Мельник Н.В., довіреність №83 від 13.12.2016 року,

від відповідача - Румежак Н.О., довіреність №09-14/970 від 14.02.2017 року,

Бельський Ю.А., довіреність №09-14/966 від 14.02.2017 року,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Державної інспекції ядерного регулювання України

на рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2017

у справі №910/20227/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"

до Державної інспекції ядерного регулювання України

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної інспекції ядерного регулювання України про стягнення грошових коштів у розмірі 91 663, 27 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 №910/20227/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до Державної інспекції ядерного регулювання України про стягнення 91 663, 27 грн. задоволено, стягнуто з Державної інспекції ядерного регулювання України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" основний борг у сумі 38 191,62 грн., пеню у сумі 35 820,59 грн., інфляційну складову боргу у сумі 15 228 ,55 грн., 3 % річних у сумі 2 422,51 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за надані послуги, а відповідачем останнього належними та допустимими доказами не спростовано. Крім того, відповідач не заперечує, що ним були отримані надані позивачем послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Державна інспекція ядерного регулювання України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 в частині стягнення пені, у вказаній частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Державної інспекції ядерного регулювання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро-Реконструкція" пеню у сумі 3581,79 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що на думку скаржника судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Зокрема апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 35 820, 00 грн., оскільки відповідач не є суб`єктом підприємницької діяльності та фінансується виключно з Державного бюджету України, а відтак розмір пені повинен бути розрахований відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2017 року колегією суддів у складі головуючий суддя Шапран В.В., судді Буравльов С.І., Андрієнко В.В. апеляційну скаргу Державної інспекції ядерного регулювання України прийнято до провадження.

20.03.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду Овчаренко А.В. від 21.03.2017 року №09-52/202/17, у зв`язку з відрядженням для роботи до Вищої ради правосуддя головуючого судді Шапрана В.В. призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/20227/16.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2016 року, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду апеляційної скарги Державної інспекції ядерного регулювання України у справі №910/20227/16 сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 року апеляційну скаргу Державної інспекції ядерного регулювання України на рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2017 року у справі №910/20227/16 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Жук Г.А. та призначено її розгляд на 19.04.2017 року.

В судовому засіданні 19.04.2017 року представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу, позивач надав усні пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

10.12.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (виконавець) та Державною інспекцією ядерного регулювання України (споживач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 420167/1юр. (далі - договір). (а.с. 24-28).

Відповідно до п. 1 договору виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Суб`єктом користування послуг, відповідно до п. 2 договору є орендар нежитлового приміщення по бульвару Верховної Ради, 3.

Пунктом 5 договору встановлено тарифи на послуги, які становлять на дату укладання договору з централізованого опалення з будинковими або без будинкових приладів теплової енергії - 598, 00 грн. за гігакалорою, з централізованого постачання гарячої води - 34,37 грн. за куб. м.

Також, сторонами обумовлено в п. 7 договору, плата за надані послуги за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями згідно з пунктами 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 р.

Згідно з п. 9 договору оплата послуг вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Даний договір укладається на строк до 31.12.2015 року і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду (п. 31 договору).

Крім того, в п. 32 договору, сторони погодили, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які виникли між ними до моменту його укладення, а саме - з 01.01.2015 року.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції встановлено, та не заперечується сторонами, що до укладення вказаного договору (починаючи з 01.07.2014 року), ТОВ "Євро-Реконструкція" надавала послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на території Дарницького та Дніпровського районів м. Києва згідно із переліком, затвердженим Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією, до якого, зокрема, відносився будинок за адресою: м. Київ, бульвар Верховної Ради, 3. (а.с. 87-88).

Тобто, місцевим господарським судом вірно встановлено, що у період з 21.09.2014 року по 01.01.2015 року надання послуг відповідачу з центрального опалення та гарячого водопостачання за адресою: м. Київ, бульвар Верховної Ради, 3, здійснювалось ТОВ "Євро-Реконструкція" (позивачем) без укладання договору.

Також, судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивач у період з 01.01.2015 року по червень 2016 року надав послуги відповідачу з центрального опалення та гарячого водопостачання на суму 108 913,21 грн., що підтверджується актами наданих послуг, рахунками-фактури та нарядами на проведення включення та відключення опалення за вказаний період. (а.с. 29-72, 83-86).

Отже, позивачем, відповідно до матеріалів справи надано відповідачу послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у період з 21.09.2014 року по 31.12.2014 року в розмірі 9 278, 41 грн. та у період з 01.01.2015 року по 30.06.2016 року в розмірі 108 913, 21 грн., що загалом становить 118 191, 62 грн.

В матеріалах справи наявна банківська виписка (а.с. 75-78), з якої вбачається, що відповідачем частково сплачено заборгованість перед позивачем у розмірі 80 000, 00 грн.

Відтак, станом на дату розгляду даної справи заборгованість відповідача перед позивачем з оплати вартості наданих послуг становить 38 191, 62 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач, в порушення норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату вартості наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 38 191, 62 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Умови договору, укладеного між сторонами свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

Згідно ч. 1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як передбачено ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Частинами 1 та 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №420167/1юр від 10.12.2015 року позивачем були надані відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, що матеріалами справи.

Відповідно до п.п. 31., 32 договору цей договір укладається на строк до 31.12.2015 року і набирає чинності з дня його укладання. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання, необхідність перегляду. Дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які виникли між сторонами до моменту його укладення відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, а саме з 01.01.2015 року.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується в висновком суду першої інстанції, що сторони в добровільному порядку, без заперечень та зауважень погодили, що дія договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №420167/1юр від 10.12.2015 року поширюється на взаємовідносини сторін, які виникли між сторонами до моменту його укладення відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, а саме з 01.01.2015 року.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Так, в ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, і відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється на договірних засадах.

В той же час відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг (аналогічна правовова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2014 у справі № 916/3566/13).

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує, а в ст. 322 ЦК України вказано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Державна інспекція ядерного регулювання України є орендарем нежитлового приміщення за адресою м. Київ, бульвар Верховної Ради, 3.

Згідно з ст.ст. 11, 16, 177, 360 ЦК України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Виходячи з наведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, будучи орендарем приміщення, в яке позивачем надавалися послуги щодо теплопостачання, не маючи з позивачем з 21.09.2014 року по 31.12.2014 року належним чином укладеного договору у сфері комунальних послуг, не може бути звільнений від виконання позадоговірного обов'язку щодо оплати за надані позивачем комунальні послуги.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відхилення доводів відповідача, що послуги з 01.01.2013 року по 30.09.2014 року надавались Держатомрегулюванню України іншим виконавцем - Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва за іншим договором - № 86/402 від 27.05.2014 року (а.с. 144-147), оскільки вказаний договір був розірваний сторонами з 01.08.2014 року, доказом чого є Додаткова угода від 31.12.2014 року. (а.с. 150).

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем з урахуванням вимог ст.ст.33, 34 ГПК України доведено, а відповідачем не спростовано надання послуг за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №420167/1юр від 10.12.2015 року на суму 38 191, 62 грн.

Відповідачем доказів сплати грошових коштів у сумі 38 191, 62 грн. за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надано не було.

Крім того, відповідач не заперечував наявності вказаної заборгованості, доказом чого є заява про відстрочку виконання рішення (а.с. 167-169), яку він просив суд першої інстанції не розглядати, що зазначено у протоколі судового засідання від 19.01.2017 року (а.с. 173). Також, у вказаному протоколі судом першої інстанції зазначено, що відповідач визнав частково заявлені позовні вимоги, крім нарахування пені.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату вартості наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 38 191, 62 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 2 422, 51 грн., інфляційних у розмірі 15 228, 55 грн. та пені у розмірі 35 820, 59 грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Сторонами в договорі, зокрема у п. 14 та у п. 20 обумовлено, що за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, встановленому законом. Тобто хоча умовами договору і встановлено відповідальність за прострочення оплати отриманих послуг, але її розмір не визначений в конкретному виразі. Натомість вказаний пункт відсилає до визначення розміру встановленого Законом, без зазначення назви цього Закону.

Позивач, звертаючись до суду першої інстанції у своїй позовній заяви щодо нарахування пені посилається на ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо задоволення позову про стягнення пені у розмірі, визначеному з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" з чим колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідач є центральним органом виконавчої влади, який здійснює свою діяльність на підставі Закону України від 17.03.2011 року №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади», а також положення про Державну інспекцію ядерного регулювання України (далі - положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №363. (а.с. 191-201).

Відповідно до вказаного положення, повноваженнями відповідача не передбачено здійснення господарської діяльності з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Міністерства фінансів України №31-08010-05-10/4734 від 17.02.2016 року (а.с. 203) з якого вбачається, що відповідач є бюджетною установою та утримується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Бюджетні заклади та установи, які створюються у встановленому порядку органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування. Вони утримуються за рахунок відповідного державного чи місцевих бюджетів (ст. 2 Бюджетного кодексу України)1 і є неприбутковими (тобто такими, що не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками) юридичними особами публічного права (статті 85, 167 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що оскільки відповідач не являється організацією, створеною з метою отримання прибутку, а його фінансування здійснюється за рахунок бюджетних коштів, то застосування до нього Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" не можливо, оскільки ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» встановлено, що його дія розповсюджується на суб`єктів підприємницької діяльності, а відповідач не є суб`єктом підприємницької діяльності. Відтак у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 35 820, 59 грн. слід відмовити.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, здійснивши власний розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 15 228, 55 грн. та 3 % річних у сумі 2 422, 51 грн.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що розмір пені повинен бути розрахований відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України виходячи з наступного.

За приписами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п.2.2 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014 по справі № 3-14гс14, листі від 01.08.2014 та постанові від 19.10.2016 Вищого господарського суду України по справі № 921/1179/15-г.

Проте, як вказувалось вище, позовні вимоги обґрунтовані саме порушенням відповідачем свого зобов'язання з оплати товару за договором №ТДГ-50/1508000779 від 26.08.2015 року.

Пунктом 1.1 Постанови №14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що грошовим зобов'язанням - є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Тобто, у даному випадку штрафні санкції заявником нараховано саме за порушення грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість визначення розміру штрафу та пені на підставі ст.231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 35 820, 59 грн. відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної інспекції ядерного регулювання України на рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2017 року у справі №910/20227/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2017 року у справі №910/20227/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 35 820, 59 грн. та прийняти нове рішення, яким:

«1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до Державної інспекції ядерного регулювання України про стягнення 91 663, 27 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної інспекції ядерного регулювання України (01011, м. Київ, вул. Арсенальна, буд. 9/11, ідентифікаційний код 21721086) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, офіс 20, ідентифікаційний код 37739041) основний борг у сумі 38 191 (тридцять вісім тисяч сто дев'яносто одна) грн. 62 коп., інфляційну складову боргу у сумі 15 228 (п'ятнадцять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 55 коп., 3 % річних у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 51 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 839 (вісімсот тридцять дев`ять) грн. 50 коп.

3. В іншій частині позову відмовити»

3. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

4. Справу №910/20227/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз