Рішення № 66165992, 14.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2017Справа №910/3677/17

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»доПриватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз»простягнення 18568 грн. 47 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.03.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» про стягнення 18568 грн. 47 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не виконав обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, у зв'язку із завданням шкоди, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, водієм транспортного засобу Рено, державний номер НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/0708575, та право вимоги за якою перейшло до позивача.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд витребувати від Моторно-транспортного страхового бюро України відомості щодо укладення Полісу АК/0708575 відповідачем.

За змістом ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується, обставини, що перешкоджають його наданню, підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація, обставини, які може підтвердити цей доказ.

З огляду на те, що позивачем було долучено до позовної заяви витяг з електронної бази даних МТСБУ щодо інформації за Полісом АК/0708575 в обсязі, необхідному для вирішення спору у даній справі, суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2017 порушено провадження у справі № 910/3677/17, розгляд справи призначено на 24.03.2017.

Судове засідання, призначене на 24.03.2017, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2017, розгляд справи призначено на 14.04.2017.

12.04.2017 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про здійснення розгляду справи у судовому засіданні, призначеному на 14.04.2017, за відсутності представника позивача.

Представник позивача у судове засідання 14.04.2017 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103040760532.

Представник відповідача у судове засідання 14.04.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, вимог ухвал суду не виконав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103040760540.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 14.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 3016337569210914, виданої управлінням патрульної поліції у м. Миколаєві (вих. № 162/41/16-2017 від 06.01.2017), та постанови Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.12.2016 у справі № 639/9249/16-п (провадження № 3/639/2657/16), яка набрала законної сили 03.01.2017, встановлено, що 01.12.2016 ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом Рено, державний номер НОМЕР_2, з причепом державний номер НОМЕР_3, порушив Правила дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

24.10.2016 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик), ОСОБА_2 (страхувальник) та Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» (вигодонабувач) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1210-16-00267, яким передбачено страхування майнових інтересів страхувальника (вигодонабувача), пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом BMW520, номер шасі НОМЕР_4.

Відповідно до п. 8 Договору строк його дії встановлений з 25.10.2016 по 24.10.2017.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до рахунку-фактури № 267720 від 08.12.2016, виставленого СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю «Н Авто», вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, становить 19568 грн. 47 коп.

Судом встановлено, що роботи, наведені в рахунку-фактурі № 267720 від 08.12.2016, виставленому СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю «Н Авто», знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з тими пошкодженнями автомобіля BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, що зазначені в акті огляду транспортного засобу, складеному позивачем, та у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 3016337569210914, виданій управлінням патрульної поліції у м. Миколаєві (вих. № 162/41/16-2017 від 06.01.2017).

Відповідно до страхового акту № ПСКА-6603 від 12.12.2016, складеного Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група», розмір страхового відшкодування за Договором добровільного страхування № 28-1210-16-00267 від 24.10.2016 становить 19568 грн. 47 коп., на підставі якого, заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування від 02.12.2016 та листа вигодонабувача (Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк») вих. № 12608/3045БТ від 09.12.2016 позивачем 12.12.2016 було виплачено страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у розмірі 19568 грн. 47 коп. на рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Н Авто», що підтверджується платіжним дорученням № 23165 від 12.12.2016 на суму 19568 грн. 47 коп., копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Судом встановлено, що на дату скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Рено, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Європейський страховий союз» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/0708575 зі встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 100000 грн 00 коп., франшизи - 1000 грн. 00 коп. (відповідно до витягу з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, долученого позивачем до позовної заяви).

У позовній заяві позивач зазначає, що він не звертався до відповідача із претензією про виплату страхового відшкодування за Полісом АК/0708575, а одразу звернувся з відповідним позовом до суду, що, як стверджує позивач, узгоджується з правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного суду України від 02.07.2002 у справі № 1-2/2002 та у постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс.

За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 18568 грн. 47 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування № 28-1210-16-00267 від 24.10.2016, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Рено, державний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством «Європейський страховий союз» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/0708575, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу Рено, державний номер НОМЕР_2, власнику транспортного засобу BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, покладається на відповідача (в межах страхової суми та за вирахуванням франшизи за Полісом АК/0708575).

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15.

Суд дійшов висновку, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, вбачається, що рік випуску автомобіля - 2016, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у п. 7.38 Методики.

Судом також враховано, що у пункті 7.39 вищезазначеної Методики наведені винятки стосовно використання зазначених у пункті 7.38 Методики вимог, однак доказів щодо існування вказаних обставин відповідачем суду надано не було.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у автомобіля BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, коефіцієнта фізичного зносу, який має враховуватись при визначенні вартості відновлювального ремонту, з огляду на що належним доказом, що підтверджує вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, є рахунок-фактура № 267720 від 08.12.2016, виставлений СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю «Н Авто», та відповідно до якого вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 19568 грн. 47 коп.

Згідно з пунктом 12.1. статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як встановлено судом, розмір франшизи за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/0708575 становить 1000 грн. 00 коп., а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 100000 грн. 00 коп.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до позивача перейшло право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/0708575 у межах фактично здійснених ним витрат (сума страхового відшкодування за договором добровільного страхування - 19568 грн. 47 коп.), в межах вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1 (19568 грн. 47 коп.), за вирахуванням франшизи за Полісом АК/0708575 у розмірі 1000 грн. 00 коп., тобто у сумі 18568 грн. 47 коп.

Водночас, у позовній заяві позивач зазначає, що він не звертався до відповідача із претензією про виплату страхового відшкодування за Полісом АК/0708575, а одразу звернувся з відповідним позовом до суду, що, як стверджує позивач, узгоджується з правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного суду України від 02.07.2002 у справі № 1-2/2002 та у постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс.

Переглядаючи постанову Вищого господарського суду України від 01.07.2014 у справі № 910/17223/13, прийняту за результатом розгляду правовідносин між страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування потерпілій особі та у зв'язку з цим набув прав вимоги про виплату страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування, до страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності винної в ДТП особи, Верховний Суд України у постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14 зазначив, що відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

За правилами п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Верховний Суд України у справі № 3-165гс14 від 04.11.2014 дійшов правового висновку, що наведена норма матеріального права регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора, з огляду на що до нового кредитора обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Крім того, в обґрунтування вказаної позиції Верховний Суд України зазначив, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене Верховний Суд України у справі № 3-165гс14 від 04.11.2014 дійшов висновку, що позивач у справі (страховик за договором добровільного страхування) отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд вважає за необхідне відступити від правової позиції, викладеної Верховним судом України у постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, стосовно того, що позивач не зобов'язаний звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи з вимогою виплати матеріального відшкодування (по суті - із заявою про виплату страхового відшкодування), та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду, з огляду на наступне.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22- 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав заздалегідь невизначеного кола третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик). При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі № 6-192цс16.

Системний аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика за договором страхування майна. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Аналогічна правова позиція викладена і в Постанові Верховного суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14.

Як встановлено судом, внаслідок ДТП, яка сталась 01.12.2016, було пошкоджено транспортний засіб BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, та саме у Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» як особи, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи (водія транспортного засобу Рено, державний номер НОМЕР_2) на підставі Полісу АК/0708575, виник обов'язок з відшкодування шкоди власнику транспортного засобу BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1.

Як встановлено судом, 12.12.2016 позивачем було виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, на підставі договору добровільного страхування, з огляду на що, відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування», до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, - тобто до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» (страховика за Полісом АК/0708575), щодо виплати страхового відшкодування за Полісом АК/0708575.

Таким чином, враховуючи правову позицію, викладену у Постанові Верховного суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, у вказаних правовідносинах відбулася передача (перехід) права вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом АК/0708575 від потерпілої в ДТП особи - власника автомобіля BMW520, номер шасі НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_1, до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного (майнового) страхування,

При цьому, нового зобов'язання з відшкодування збитків не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора у вже існуючому зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування (в даному випадку заміна кредитора з ОСОБА_2 (страхувальник за договором добровільного страхування) на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» у зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за Полісом АК/0708575).

Виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - Полісом.

Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (Полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) також регулюються положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - Полісом.

Таким чином, заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.

При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора (Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група») перейшли права первісного кредитора (ОСОБА_2В.) в зобов'язанні (щодо виплати страхового відшкодування за Полісом АК/0708575) в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).

Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача з виплати страхового відшкодування за Полісом АК/0708575 на умовах, в порядку та у спосіб, передбачені положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Таким чином, враховуючи викладене, для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов'язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, враховуючи положення ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов'язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

З огляду на викладене, враховуючи правову позицію, викладену у Постанові Верховного суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, про те, що у спірних правовідносинах відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди, та виступає замість потерпілого, суд дійшов висновку, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування за договором добровільного страхування до позивача (страховика за договором добровільного страхування) перейшло право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом АК/0708575, яке мала потерпіла в ДТП особа - ОСОБА_2

Тобто, відбулась заміна кредитора (з ОСОБА_2 на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група») у зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за Полісом АК/0708575 в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу прав, зокрема до нового кредитора (позивача) перейшло право отримати від відповідача страхове відшкодування за Полісом АК/0708575 на умовах, визначених вказаним договором обов'язкового страхування (Полісом) та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З огляду на те, що п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий подає страховику заяву на виплату страхового відшкодування, враховуючи що у спірних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика за договором страхування майна та нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора (страховик виступає замість потерпілого), - положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в тому числі щодо порядку та умов здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування, поширюються і на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем.

Отже, для реалізації новим кредитором (страховиком за договором майнового страхування) права на отримання страхового відшкодування необхідним є подання страховику за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності заяви на виплату страхового відшкодування (в порядку п. 35.1 ст. 35 вказаного закону).

Таким чином, правове регулювання відносин (зобов'язання) не може змінюватись (в тому числі, не застосовуватись ті чи інші норми закону) у випадку заміни кредитора у зобов'язанні. Так само, заміна кредитора у спірних правовідносинах не може змінювати правовий статус страховика (відповідача), в тому числі його права і обов'язки, так як незалежно від особи, яка отримує право на страхове відшкодування (потерпілий чи особа, яка його замінює), страховик за полісом несе відповідальність виключно в межах договірних зобов'язань, які виникли з договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та в порядку, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, суд зазначає, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за Полісом, до нового кредитора переходить право отримати страхове відшкодування. Втім, реалізувати таке право (реально отримати страхове відшкодування) новий кредитор (позивач) може лише в порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, шляхом звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування протягом одного року від дати ДТП.

Відповідно до ч. 1 ст. 511 Цивільного кодексу України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Водночас, в даному випадку подання заяви на виплату страхового відшкодування не є обов'язком, а є елементом механізму реалізації права на отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який передбачено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, у постанові Верховного суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14 судом (в обґрунтування позиції щодо відсутності у страховика за договором майнового страхування, який набув прав вимоги до страховика цивільно-правової відповідальності, обов'язку щодо подання заяви на виплату страхового відшкодування) було зазначено, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене Верховний Суд України у справі № 3-165гс14 від 04.11.2014 дійшов висновку, що позивач у справі (страховик за договором добровільного страхування) отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Однак, суд зазначає, в даному випадку заява про виплату страхового відшкодування не є досудовою претензією, а є складовим елементом юридичного складу, за наявності якого у відповідача (страховика за Полісом) настає обов'язок з виплати страхового відшкодування.

Суд зазначає що обов'язок у страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальної (Полісом) з виплати страхового відшкодування виникає за наявності всіх елементів юридичного складу, зокрема: настання страхового випадку - ДТП; подання заяви на виплату страхового відшкодування та інших, передбачених п. 35.2 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», документів.

Крім того, строк виконання відповідачем (страховиком за Полісом) обов'язку з виплати страхового відшкодування визначається моментом подання заяви про виплату страхового відшкодування (п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відійти від правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, стосовно того, що норма п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (подання потерпілою особою заяви про виплату страхового відшкодування) регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора, з огляду на що до нового кредитора обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

При цьому, суд зазначає, що отримання страховиком після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування потерпілій особі (страхувальнику) - права на виплату страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування, не свідчить про безумовне та гарантоване отримання такого відшкодування. Для отримання страхового відшкодування новий кредитор (страховик) повинен подати заяву на виплату страхового відшкодування та інші документи, передбачені законом (умови, необхідні для отримання виплати). Крім того, страховик за договором майнового страхування може не отримати виплату по полісу у випадку пропуску позовної давності (яка не змінює свій перебіг після заміни кредитора у зобов'язанні) або у випадку неподання заяви про виплату страхового відшкодування протягом року з дати ДТП (як у спірних правовідносинах у даній справі). Водночас, страховик за договором майнового страхування у такому випадку не позбавлений права на отримання відшкодування від самого заподіювача шкоди у деліктних правовідносинах. Крім того, неотримання від страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування у вищевказаних випадках не може свідчити про відсутність розумного та справедливого балансу інтересів у спірних правовідносинах, так як страхова компанія, яка здійснює страхування майна, отримує у зв'язку з цим страхові платежі від свого страхувальника та у будь-якому випадку несе ризики підприємницької діяльності.

Мотиви відходу суду у даній справі від вищевказаного правового висновку Верховного Суду України зводяться до того, що він (висновок) не узгоджуються з імперативними нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (які зазначені судом) та іншими правовими позиціями Верховного Суду України (зокрема, викладеними у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2471цс15, у постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-2878цс15) щодо характеру правовідносин між сторонами (заміни кредитора у зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування з потерпілої особи на страховика, який виплатив потерпілій особі страхове відшкодування на підставі договору майнового страхування; відсутності нового зобов'язання із відшкодування збитків, оскільки відбувається заміна кредитора: страховик виступає замість потерпілого).

З огляду на викладене, беручи до уваги, що позивач не звертався до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування за Полісом АК/0708575, про що зазначено позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку, що станом на дату розгляду справи у суді строк прийняття відповідачем рішення про виплату страхового відшкодування і строк виплати страхового відшкодування (або прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування) за Полісом АК/0708575 не настав, оскільки строк виконання відповідачем (страховиком за Полісом) обов'язку з виплати страхового відшкодування визначається моментом подання заяви про виплату страхового відшкодування (п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладені норми законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення прав (інтересів) позивача відповідачем, у зв'язку з чим відмовляє у позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» про стягнення страхового відшкодування за Полісом АК/0708575 у розмірі 18568 грн. 47 коп.

При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до суду у випадку подання ним у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку заяви відповідачу про виплату страхового відшкодування та відмови останнього у виплаті такого відшкодування.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 24.04.2017

Суддя І.М. Отрош