Постанова № 66165836, 20.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2017 р. Справа№ 925/1472/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Єфременко О.О.;

відповідача: Базьков А.І.;

третьої особи-1: Васильєв О.С.;

третьої особи-2: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 26.01.2017р.

у справі №925/1472/16 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна

компанія "Нафтогаз України"

до Навчального центру Державної прикордонної служби України

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Адміністрація Державної прикордонної служби України

2) Головне управління Державної казначейської служби

України в Черкаській області

про стягнення 69 859,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина 9930) (далі - відповідач) 69 859,78 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №3541/15-ТЕ(Т)-36 від 16.03.2015р. (з них: 24 669,42 грн. - пеня, 43 754,45 грн. - інфляційні втрати, 1 435,91 грн. - 3% річних).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання з повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем природного газу, внаслідок чого у позивача виникло право на нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу.

Відповідач не заперечував наявність прострочення грошового зобов'язання перед позивачем, але просив суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 04.01.2017р. у справі №925/1472/16, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Адміністрацію Державної прикордонної служби України (далі - третя особа-1) та Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаської області (далі - третя особа-2).

Треті особи явку своїх представників у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечили, відзивів на позов (пояснень по суті спору) не надали, у зв'язку з чим справа розглядалася судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017р. у справі №925/1472/16 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 435,91 грн. 3% річних, 43 754,45 грн. інфляційних втрат, 12 334,71 грн. пені та 1 378,00 грн. витрат на сплату судового збору. В решті вимог в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017р. у справі №925/1472/16 в частині, якою відмовлено у стягненні пені, в цій частині винести нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме: ст. ст. 525, 526, 599, 625, 631, 651, 654 Цивільного кодексу України, ст. 617 Господарського кодексу України, а також норми процесуального права, зокрема, ст. ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- відповідач не надав жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин, необхідних для зменшення пені;

- сторони визначили вид забезпечення виконання зобов'язання в п.7.2 Договору та заздалегідь визначили розмір неустойки за неналежне виконання зобов'язання, а тому місцевий господарський суд неправомірно самостійно визначив розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача;

- суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення;

- відповідач в основу підстав для застосування права суду на зменшення пені посилався на скрутне фінансове становище та відсутність бюджетного фінансування на оплату вартості використаного природного газу. Однак, доводи відповідача про відсутність коштів та інші обставини не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, зокрема, для зменшення розміру пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2017р., апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Алданова С.О., Зеленін В.О.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.04.2017р., у зв'язку перебуванням судді Зеленіна В.О. у відпустці, було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017р. (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Зеленін В.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2017р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2017р.

В судовому засіданні 20.04.2017р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017р. у справі №925/1472/16 скасувати в частині відмови у стягненні пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні 20.04.2017р. представники відповідача та третьої особи-1 заперечували проти апеляційної скарги, просили суд скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 20.04.2017р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третіх осіб про місце, час і дату судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи-2 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 20.04.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

16.03.2015р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу за №3541/15-ТЕ(Т)-36 (далі - Договір купівлі-продажу) (том справи - 1, аркуші справи - 12-16).

За умовами Договору купівлі-продажу (розділ 1) продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Кількість та якість газу врегульована сторонами в розділі 2 Договору, згідно з п.п.2.1.1, 2.1.2 п.2.1 якого продавець передає покупцеві з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ в обсязі до 528 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за Договором (далі - планований обсяг), можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +/-5% від узгодженого сторонами згідно з п.2.1 Договору планованого обсягу продажу газу без коригування планового обсягу.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.п.3.3, 3.4 Договору купівлі-продажу).

Ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом. У разі зміни уповноваженим органом ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за цим Договором з моменту введення їх в дію. Загальна сума вартості природного газу за Договором становить 576 048,00 грн., крім того ПДВ - 20%, усього з ПДВ - 115 209,60 грн., разом з ПДВ - 691 257,60 грн. Загальна вартість цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п.п.5.1, 5.3, 5.4 Договору купівлі-продажу).

Порядок та умови проведення розрахунків визначені сторонами в розділі 6 Договору купівлі-продажу, згідно з п.п.6.1, 6.5 якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з дня винесення вимоги однією із сторін.

Відповідно до п.п.7.1, 7.2 Договору купівлі-продажу за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором. У разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В п.11.1 Договору купівлі-продажу передбачено, що останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2015р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому протягом 2015-2016 років між сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору купівлі-продажу (том справи - 1, аркуші справи - 17-21), в яких сторони дійшли згоди внести зміни до п.п.5.2, 5.5 та ст. 12 Договору купівлі-продажу, внаслідок чого було скориговано ціну газу, а також змінено банківські реквізити сторін.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору купівлі-продажу у період з березня 2015 року по січень 2016 року поставив відповідачу природний газ, загальна вартість якого становила 962 880,05 грн. Однак відповідач здійснював оплату з порушенням строків, визначених в п.6.1 Договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим у позивача виникло право на застосування до відповідача штрафних санкцій (пені), передбачених Договором купівлі-продажу, а також нарахування інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача 24 669,42 грн. пені, 43 754,45 грн. інфляційних втрат та 1 435,91 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 435,91 грн. 3% річних, 43 754,45 грн. інфляційних втрат та 12 334,71 грн. пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, оскільки судом було зменшено за клопотанням відповідача заявлену позивачем до стягнення пеню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що у період з березня 2015 року по січень 2016 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ, вартість якого склала 962 880,05 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі, підписані сторонами (том справи - 1, аркуші справи - 26-33).

Відповідач оплачував поставлений позивачем природний газ з порушенням порядку і строків здійснення розрахунків, які були погоджені сторонами в п.6.1 Договору купівлі-продажу, на підтвердження чого позивач надав суду довідки про надходження коштів від відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 34-35).

Відповідачем не заперечувався факт порушення строків проведення розрахунків з позивачем.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір купівлі-продажу сторони дійшли згоди та визначили умови останнього, зокрема, щодо порядку проведення розрахунків за цим Договором.

Згідно з п.6.1 Договору купівлі-продажу оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на час звернення позивача з позовною заявою, яка розглядається у даній справі, заборгованість по оплаті вартості отриманого за Договором купівлі-продажу газу відповідачем була погашена.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з п.п.7.2, 9.3 Договору купівлі-продажу у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню 24 669,42 грн. пені, 43 754,45 грн. інфляційних втрат та 1 435,91 грн. 3% річних.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені є обґрунтованим.

Відповідач у своїх поясненнях місцевому господарському суду зазначав про те, що позивачем не було виконано умови п.9.1 Договору купівлі-продажу в частині вирішення спорів шляхом взаємних переговорів, також позивач не застосовував заходи досудового врегулювання спору.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності (в даному випадку нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України), але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства (аналогічна правова позиція наведена в п.1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (ст. ст. 614, 617 Цивільного кодексу України чи ст. 218 Господарського кодексу України) (аналогічна правова позиція викладена в п.п.1.10, 3.1, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Що ж до необхідності досудового врегулювання спору, зокрема, надіслання претензії, то попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог (аналогічна правова позиція наведена в п.1.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 435,91 грн. 3% річних та 43 754,45 грн. інфляційних втрат.

Колегією суддів також перевірено здійснений позивачем розрахунок пені, який є арифметично правильним. Однак при цьому судом враховано, що відповідач звертався до місцевого господарського суду із клопотанням про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, заявлених до стягнення позивачем.

З цього приводу судом було встановлено наступне.

Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

З вищенаведених правових норм випливає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічна правова позиція викладена в п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки законодавством передбачено можливість зменшення лише неустойки (штрафу, пені), а інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, то колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що клопотання відповідача про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат та 3% річних не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому не підлягає задоволенню.

Натомість клопотання в частині зменшення пені є обґрунтованим. При цьому судом враховано, що заборгованість за Договором купівлі-продажу, про яку зазначав позивач виникла та залежала від надходження відповідачу коштів з Державного бюджету України, оскільки відповідач є бюджетною установою. Окрім того, відповідач не є умисним неплатником, здійснював проведення платежів за Договором, добровільно погасив основний борг ще до звернення позивача з позовом, в матеріалах справи відсутні докази того, що допущені прострочення оплат відповідачем завдали збитків іншим учасникам господарських відносин.

Також колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що стягнення пені зумовить здійснення додаткових видатків з Державного бюджету України, які можливо використати на забезпечення особового складу відповідача матеріальними цінностями, які необхідні для підтримання на належному рівні боєготовності та боєздатності військової частини в умовах запровадженого в країні особливого періоду.

За наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, може бути зменшена на 50% до 12 334,71 грн.

Зауваження позивача в апеляційній скарзі про те, що місцевим господарським судом не було враховано майнові інтереси обох сторін не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки саме з урахуванням поданих доказів та майнових інтересів як відповідача, так і позивача розмір пені було зменшено не на 100%, як просив відповідач у своєму клопотанні, а на 50% від заявленої до стягнення суми.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 83, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017р. у справі №925/1472/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017р. у справі №925/1472/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/1472/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк