Ухвала суду № 66165170, 24.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

24.04.2017 Справа № 910/6389/17За заявою Публічного акціонерного товариства "Інжинірингово-виробниче

підприємство "ВНІПІТРАНСГАЗ"

про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 910/6389/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Інжинірингово-виробниче

підприємство "ВНІПІТРАНСГАЗ"

до Публічного акціонерного товариства "Український інститут по

проектуванню об'єктів газової промисловості "Укргазпроект"

про стягнення 1 250 000,00 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Без виклику сторін

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Інжинірингово-виробниче підприємство "ВНІПІТРАНСГАЗ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості "Укргазпроект" про стягнення за неналежне виконання умов договору про надання позики від 28.10.2014 № 2014/10/2 заборгованості у сумі 1 250 000 грн.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 20.04.2017 порушено провадження у справі № 910/6389/17, призначено судовий розгялд на 22.05.2017.

Разом із позовною заявою, позивач подав суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони відчуження майна відповідача, а саме квартири № 4 по вул. Дмитрівська, 96/98 у м. Києві.

Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим повернення позивачеві грошових коштів в розмірі 1 250 000 грн., оскільки боржник реалізує нерухоме майно, що належить йому на праві власності.

Господарський суд міста Києва дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні вказаної заяви позивача з огляду на таке.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 1 250 000, 00 грн., які були надані відповідачу згідно договору №2014/10/2 від 28.10.2014р. про надання позики.

В обґрунтування необхідності вжити вказаних заходів до забезпечення позову позивач послався на те, що

"позивачу відомий факт, що відповідач реалізував нерухоме майно, що належить йому на праві власності у періоді, коли був зобов»язаний повернути позику»

Крім того, позивач у заяві про забезпечення позову зазначив, що відповідач на численні прохання позивача сплатити борг в добровільному порядку категорично відмовляється, тому необхідно вжити заходів щодо забезпечення позову для попередження умисного створення відсутності майна у відповідача та грошових коштів шляхом накладення арешту на майно відповідача.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Відповідно до змісту п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як зазначено в п. 3 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 названої постанови пленуму).

Суд звертає увагу на те, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2015 року у справі № 905/3147/14-908/4637/14.

Вчинення відповідачем дій з відчуження належного йому майна не є доказом вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду про стягнення грошових коштів.

Щодо посилань позивача у заяві про забезпечення позову на те, що відповідач на його численні прохання сплатити борг в добровільному порядку повідомляє про свої фінансові труднощі, тому необхідно вжити заходів щодо забезпечення позову для попередження умисного створення відсутності майна у відповідача та грошових коштів шляхом накладення арешту на майно відповідача, слід зазначити, що, по-перше, доказів категоричної відмови відповідача сплатити борг в добровільному порядку позивачем до заяви про забезпечення позову не додано (факт відсутності обігових коштів до таких доказів не відноситься), а по-друге, способом вирішення спору сторін щодо грошових взаєморозрахунків, у випадку його виникнення, є звернення до суду з відповідним позовом, правом на що позивач і скористався, звернувшись до суду з цим позовом.

Інших доказів на підтвердження обґрунтованості вимог про вжиття заходів до забезпечення позову позивачем суду не надано.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Такої ж думки притримується Вищий господарський суд України в Інформаційному листі "Про деякі питання практики забезпечення позову" від 12.12.2006 № 01-8/2776, в пп. 1.1 п. 1 якого йдеться про те, що якщо учасник судового процесу звертається з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, він повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою, з метою чого та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, зобов'язаний подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем до заяви про забезпечення позову не додано жодного належного доказу на підтвердження наявності фактичних обставин, які б суд міг прийняти як підставу для вжиття такого заходу до забезпечення позову, як накладення арешту на майно, що належить відповідачу.

Керуючись статтями 66, 67 і 86 ГПК України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Інжинірингово-виробниче підприємство "ВНІПІТРАНСГАЗ" про вжиття заходів до забезпечення позову зі справи № 910/6389/17 відмовити.

Суддя Т.Ю.Трофименко