Рішення № 66162734, 19.04.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 32/18/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2017 Справа № 908/260/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Центрпостач, (01011, м.Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 11)

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства Агропромислова Компанія, (72319, Запорізька області, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175)

про стягнення заборгованості за договором поставки.

Суддя Н.А. Колодій

Представники

Від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 14.03.2017р. б/н;

Від відповідача: ОСОБА_3, від 28.02.2017р. б/н

До господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Сервіс Центрпостач з позовною заявою до ОСОБА_1 акціонерного товариства Агропромислова Компанія про стягнення 427 683,42 грн., з яких 289 636,56 грн. сума основного боргу, 43 919,27 грн. сума пені, 94 127,59 грн. сума 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.02.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/260/17, присвоєно номер провадження справи 32/18/17, з призначенням судового засідання на 15.03.2017 р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовує їх ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 664, 691, 692 ЦК України, ст. 193, 218 ГК України.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог та заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, яке надійшло до суду 14.04.2017р., на предмет підробки підписів повноважних представників відповідача на накладних та довіреностях на отримання ТМЦ. Разом з цим, відповідач просить, у разі задоволення позову відстрочити на один рік виконання судового рішення.

Суд відхиляє клопотання позивача про призначення почеркознавчої технічної експертизи, оскільки не вважає за доцільне призначати таку експертизу.

По-перше, відповідно до ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта для господарського суду не є обовязковим і оцінюється господарським судом за правилами ст.43 цього кодексу.

На думку суду, у разі посилання позивача на факт підробки документу, суду повинні бути надані належні докази, які відповідно до норм чинного законодавства встановлювали б цей факт. Відповідачем не надано будь якого доказу у підтвердження своїх доводів, в клопотанні про призначення судової експертизи, відповідач виклав лише свої припущення щодо не справжності підписів представників ПАТ Агропромислова Компанія.

По-друге, вище згадані документи оформлені у відповідності до вимог ЦК України та Закону України «Про бухгалтерський облік на фінансову звітність», а саме довіреності на отримання ТМЦ підписані керівником підприємства, скріплені печаткою та містять зразок підпису, особи, що одержала довіреність (ОСОБА_4О.). Податкові накладні на поставку товару підписані з боку покупця - ОСОБА_4 та скріплені печаткою підприємства.

Суд приймає до розгляду клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.

В судовому засіданні 15.03.2017р., за клопотанням сторін розгляд справи продовжено, та оголошено перерву в розгляді справи до 19.04.2017р.

В судовому засіданні 19.04.2017р. представник позивача підтримав в повному обсязі позовні вимоги викладені в уточненій позовній заяві, яка надійшла до суду 14.04.2017р., в якій позивач просить стягнути 396 967,71 грн. з яких 289 636,56 грн. сума основного боргу, 40 898,26 грн. пеня, 53 421,81 інфляційних витрат та 13 011,08 грн. 3% річних.

Суд приймає до розгляду уточнену позовну заяву ТОВ Сервіс Центрпостач.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявлених уточнених позовних вимог.

У засіданні суду 19.04.2017 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

24.04.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Сервіс Центрпостач (продавець) та ОСОБА_1 акціонерного товариства Агропромислова Компанія (покупець) укладено договір поставки № 041/04/2015, згідно п.1.1. якого, продавець зобовязується передати у власність покупця належний товар - ветеринарний інструментарій та предмети догляду за тваринами, обладнання та устаткування для тваринницьких ферм та комплексів, в асортименті та кількості відповідно до рахунків і накладних або, за згодою сторін, відповідно до специфікації, що є додатком до цього договору, а покупець зобовязується прийняти та сплатити кошти за товар, на умовах передбачених даним договором.

Відповідно до п.п. 2.1.,2.2.,2.4. договору, загальна ціна товару, що продається за цим договором, складається з суми цін всіх накладних або специфікацій, які погоджені сторонами, та є додатком до даного договору. Ціна за кожну одиницю товару зазначається в рахунках, накладних або в специфікаціях які погоджені сторонами, та є додатком до даного договору. Покупець сплачує на розрахунковий рахунок продавця 100% вартості товару протягом трьох днів з моменту отримання відповідного рахунку від продавця.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Сторонами договору поставки є постачальник і покупець, які здійснюють підприємницьку діяльність.

Предметом (обєктом) договору поставки є товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не повязаних з особистим та іншим споживанням Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (обладнання, матеріали тощо).

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як і будь-який інший консенсуальний договір, він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов. Цей договір є двостороннім, бо права та відповідні обовязки виникають для обох сторін договору. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержану від постачальника продукцію покупець оплачує за погодженими цінами.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 319 636,56 грн., що підтверджується підписаними відповідачем накладними №529 від 03.06.2015р., № 720 від 29.07.2015р., № 826 від 28.08.2015р., № 872 від 01.09.2015р., № 873 від 10.09.2015р., № 919 від 01.10.2015р., № 1013 від 02.11.2015р., 1035 від 03.11.2015р., №1143 від 27.11.2015р., № 1230 від 24.12.2015р. та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідач свої зобовязання по оплаті продукції виконав частково в сумі 30 000 грн., внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 289 636,56 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містять ст.ст. 525, 526 ЦК України.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Приймаючи до уваги те, що на момент розгляду справи в суді відповідач має заборгованість перед позивачем в сумі 289 636,56 грн. і доказів її погашення суду не надано, то вимога позивача про стягнення 289 636,56 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

У звязку з простроченням відповідачем грошового зобовязання позивачем заявлені вимоги про стягнення з боржника 13 011,08 грн. 3 % річних та 53 421,81 грн. інфляційних витрат.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування вказаних сум, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню, а саме, 3% річних в сумі 13 011,08 грн. та інфляційні витрати в сумі 47 971,21грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 40 898,26 грн. пені за неналежне виконання умов договору за періоди з 16.09.2016р. по 28.10.2016р.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.6 договору, у разі прострочення здійснення оплати за товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної ставки НБУ України від суми несвоєчасно сплачених коштів за кожен день прострочення.

Перевіривши правильність і обґрунтованість нарахування суми пені, суд відмовляє в її задоволенні, оскільки вона нарахована через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, що суперечить вимогам ст. 232 Господарського кодексу України та умовам договору.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про надання відстрочки виконання рішення строком на 12 місяців. В обґрунтування клопотання заявник вказує, що відповідач є підприємством сільгоспвиробником, яке займається господарською діяльністю з розведенням свиней та птиці, і яке є одним із провідних підприємств в Україні із виробництва свинини. В 2016-2017р. у відповідача утворився дисбаланс між витратами та доходами, у звязку з підвищенням цін на зернові культури та корма, а також витратами на заходи по ліквідації вірусу африканської чуми свиней. Також, на фінансовий стан відповідача впливає значна кількість непогашених кредиторських заборгованостей, а також існування зведеного виконавчого провадження про стягнення з відповідача 1 469 546,12 грн. Однак, враховуючи підвищення цін в 2017 році на м'ясо та птицю, відповідач має сподівання на поступове погашення до середини 2018 року всіх заборгованостей підприємства.

Розглянувши клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення, суд зазначає, що відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити його виконання. За сталою практикою відстрочку або розстрочку може бути надано у випадку наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття відповідних заходів не вимагається, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Зясувавши обставини щодо заяви про надання відстрочки виконання рішення, суд зазначає, що у даній справі позивачем заявлено до стягнення крім основного боргу, ще втрати від інфляції та 3% річних. Суд приймає до уваги факти та доводи, викладені відповідачем, враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, вважає за можливе задовольнити частково клопотання про відстрочку виконання рішення, та відстрочити виконання рішення по даній справі на 6 місяців.

Окрім того, в позовній заяві позивач, просить вирішити питання щодо повернення надмірно сплаченого судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до господарського суду з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 6 415,27 грн. (що підтверджується оригіналом платіжного доручення від 18.01.2017р. № 23), відповідно до приписів п. 1.1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір, за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою справляється судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розмір судового збору виходячи з ціни позову на момент звернення позивача до суду, складав 6 415,27 грн., однак в процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і заявлена ціна позову склала 396 967,71 грн., а судовий збір 5 954,52 грн. (із розрахунку 1,5 % відсотки від ціни позову), тобто переплата позивача склала 460,75 грн.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір (в редакції Закону № 484-VIII від 22.05.2015р.) встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на вище викладене, суд вважає за необхідне винести ухвалу про повернення позивачу із Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 460,75 грн.

Відповідно до ст. ст. 49 ГПК України, судові витрати, покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

Вирішив:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Центрпостач до ОСОБА_1 акціонерного товариства Агропромислова Компанія про стягнення 396 967,71 грн. задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства Агропромислова Компанія, (72319,

Запорізька області, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175, ЄДРПОУ 31914947) на користь

Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Центрпостач (01011, м. Київ, вул.

ОСОБА_5, буд. 11, ЄДРПОУ 36258635) 289 636 (двісті вісімдесят девять тисяч

шістсот тридцять шість) грн. 56 коп. основного боргу, 13 011 (тринадцять тисяч

одинадцять) грн. 08 коп., 3% річних, 47 971 (сорок сім тисяч девятсот сімдесят

одна) грн. 21 коп. інфляційних витрат та 5 262 (пять тисяч двісті шістдесят дві) грн.

70 коп. судового збору. Видати наказ.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Надати відстрочку виконання рішення суду на шість місяців, а саме до 19.10.2017р.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України 24 квітня 2017 р.

Суддя Н.А. Колодій

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.